5.2. Методи роботи командирів і штабів при

ПІДГОТОВЦІ ДО БОЮ

Управління військами в бою — це процес отримання певної інформації (бойового завдання), даних про умови обстановки, прийняття чи уточнення рішення, ознайомлення з ним виконавців, контроль за підготовкою до бою й виконання поставлених завдань. Цей процес в різних формах і в різному обсязі багаторазово повторюється при підготовці й під час бою, починаючи з моменту одержання бойового завдання й закінчуючи досягненням по­ставленої мети.

Робота командирів і штабів щодо організації бою залежить від конк­ретної обстановки, отриманого завдання, наявності часу. Вона буває послідов­ною чи паралельною, можливе поєднання.

Основні заходи щодо управління військами найчастіше проводять па­ралельно в декількох інстанціях, тобто кожна вищестояща інстанція починає виконувати певні заходи майже одночасно з вищестоящою з невеликим відставанням у часі, починаючи роботу на основі попередніх бойових розпоряджень. Деколи заходи щодо управління військами проводять на різних рівнях послідовно: нищестояща ланка починає роботу після закінчення її вищестоящою ланкою або при поєднанні паралельного й послідовного методів роботи органів управління декількох інстанцій.

Метод послідовної роботи командира й штабу щодо організації бою. Після отримання бойового наказу чи бойового розпорядження командир:

1. З'ясовує завдання.

2.Визначає заходи, які потрібно провести для підготовки частини підрозділів) до виконання отриманого завдання.

3. Проводить (затверджує) розрахунок часу.

4. Особисто або через начальника штабу орієнтує своїх заступників і командирів (начальників), залучених до роботи щодо організації бою, про наступні дії, дає вказівки щодо організації розвідки, часу і порядку роботи на місцевості, щодо підготовки даних, необхідних для прийняття рішення.

5. Оцінює обстановку.

6. Проводить рекогносцировку.

7. Одноосібне приймає рішення.

8. Доповідає про це рішення старшому командиру.

9. Віддає бойовий наказ.

10. Організує взаємодію, дає вказівки щодо основних питань організації всебічного забезпечення бою та управління.

11. Управляє підготовкою частин (підрозділів) до бою.

12. Доповідає старшому командиру про готовність частин (підрозділів) до виконання бойового завдання.

При обмежених термінах підготовки до бою, а також у ході бойових дій, застосовують метод паралельної роботи. При цьому методі організацію бою в нищих ланках починають відразу після визначення старшим команди­ром задуму бою й здійснюють паралельно на основі відданих ним попередніх бойових розпоряджень. Даний метод є основним під час ведення бойових дій.

З отриманням попереднього бойового розпорядження командир пол­ку спочатку виконує ті ж заходи що й при послідовному методі роботи:

1. З'ясовує завдання.

2. Визначає, заходи які потрібно провести для підготовки частин (підрозділів) до виконання отриманого завдання.

3. Проводить (затверджує) розрахунок часу.

4. Особисто або через начальника штабу орієнтує своїх заступників і командирів (начальників), залучених до роботи щодо організації бою, про наступні дії, дає вказівки щодо організації розвідки, часу і порядку роботи на місцевості, підготовки даних, необхідних для прийняття рішення.

5. Оцінює обстановку.

А тоді:

6. Одноосібне визначає задум бою і доповідає про нього старшому командиру.

7. Знайомить із задумом своїх заступників, начальників родів військ і служб.

8. Віддає попередні бойові розпорядження підрозділам.

Після отримання бойового наказу чи бойового розпорядження командир:

9. Закінчує приймати рішення за картою.

10. Віддає бойовий наказ.

11 Проводить рекогносцировку.

12. Уточнює своє рішення та завдання підрозділам.

13. Організовує взаємодію і дає вказівки щодо основних питань органі­зації всебічного забезпечення бою та управління.

14. Безпосередньо керує підготовкою підрозділів до бою.

15. У визначений час доповідає старшому командиру про готовність полку до виконання бойового завдання.

У випадку, коли часу обмаль, організацію бою можна здійснювати за картою або на макеті місцевості. Однак і тоді командир полку повинен знайти можливість для проведення рекогносцировки, уточнення свого рішення і завдань підрозділам, для організації взаємодії на місцевості, особливо на напрямку зосередження основних зусиль (головного удару).

Залежно від обстановки й наявності часу, послідовність роботи коман­дира щодо організації бою може бути й іншою. В усіх випадках, незалежно від методів роботи, командир і штаб при організації бою повинні всі свої зусилля спрямовувати на забезпечення безперервного управління військами, своєчасне прийняття рішення й ознайомлення із завданнями, приділити більше часу на підготовку підлеглих підрозділів до виконання завдання.

При з'ясуванні одержаного завдання командир перш за все повинен зро­зуміти мету наступних бойових дій, задум старшого командира (особливо способи розгромлення противника), завдання, місце в бойовому порядку і роль полку в бою, завдання сусідів, порядок взаємодії з ними й частинами інших родів військ, а також термін готовності полку до виконання завдання.

Після цього командир розраховує час на організацію бою, визначає захо­ди, які потрібно провести, вивчає зміст попередніх бойових розпоряджень, дає вказівки начальнику штабу, які дані й розрахунки йому потрібно підготувати для прийняття рішення. Потім він починає оцінювати обстановку.

Розрахунок часу — один із найважливіших висновків із з'ясування зав­дання. Вихідними даними для проведення розрахунку часу на організацію бою є: час отримання завдання й готовності полку до його виконання; час доповіді рішення старшому командиру; час, коли командир бере участь у заходах, які проводить старший командир щодо організації бою на місце­вості; наявність світлого та темного часу.

Оцінка обстановки містить у собі оцінку противника, своїх військ, району бойових дій (місцевості), стану погоди, пори року, а також інших факторів, що впливають на виконання бойового завдання. На основі кожного елемента обстановки командир робить висновки. При оцінці обстановки ко­мандир (начальник) ретельно вивчає:

1. Склад, положення, стан, ступінь захисту, можливі шляхи висування й рубежі розгортання, систему вогню і загороджень, сильні й слабкі сторони противника, можливий характер його дій.

2. Склад, положення, можливості, захист і забезпеченість своїх військ.

3. Склад, положення, характер дій сусідніх частин (підрозділів) і умови взаємодії з ними.

4. Характер місцевості, метрологічні умови, пору року і час доби, Оологічний стан району та їхній вплив на підготовку й ведення бою.

5. Радіаційну, хімічну, біологічну (бактеріологічну) обстановку.

На основі оцінки сил противника і своїх військ проводять кількісно-якісний аналіз їхнього складу, бойових можливостей, визначають кількісно-якісне (з урахуванням бойових потенціалів) співвідношення сил сторін завданнями (загальне й на напрямку зосередження основних зусиль, головно удару). Після цього командир одноосібно приймає рішення на бій.

У рішенні командир частими (підрозділу) визначає:

І. Задум бою.

2. Бойові завдання підрозділам.

3. Основні питання взаємодії.

4. Організацію управління.

Крім цього, в рішенні можна визначати завдання за видами забезпечення.

Основу рішення становить задум бою, в якому визначають:

1. Напрямок зосередження основних зусиль (головного удару).

2. Способи розгромлення противника (якого противника, де, в які послідовності, як розгромити) з визначенням порядку вогневого ураження заходів щодо введення його в оману.

3. Бойовий порядок полку.

Рішення командира (начальника) оформлюють на карті. При необхідності складають пояснювальну записку.

На основі рішення командира та його вказівок, відповідно до прийнятого методу роботи, штаб разом із заступниками командира, начальникам родів військ і служб здійснює планування бою, яке полягає в детальній розробці способів дій сил і засобів, що беруть у ньому участь, розробці та оформленні бойових та інших документів та підготовці відповідних розрахунки

5.3. ПУНКТИ УПРАВЛІННЯ. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗВ'ЯЗКУ

Для управління підрозділами частини при підготовці та під час ведення бойових дій створюють систему пунктів управління.

Вони повинні забезпечувати надійність та безперебійність управління підрозділами, бути високорухомими, оснащеними сучасними засобами зв'язку, захищеними від зброї масового ураження, здатними забезпечити нормальні умови для роботи особовому складу цих пунктів.

Для управління підрозділами полку створюють командний та тилові пункти. Елементом командного пункту є спостережний пункт.

Командний пункт (КП) — основний пункт управління, з якого командир керує підрозділами при підготовці й під час бою. Він розгортається і бойовим порядком частин першого ешелону на відстані, яка забезпечує надій не управління підлеглими.

Спостережний пункт частини створюють для безперебійного спостереження за полем бою, а в найвідповідальніші періоди — й для управління підрозділами полку. Із нього ведуть постійне спостереження командир, йор заступники та офіцери штабу.

Тиловий пункт управління (ТПУ) необхідний для керування під розлами тилу й технічного забезпечення частини. Він розгортається, як правило, в районі розташування основної частини підрозділів тилового й технічного забезпечення.

Склад пунктів управління залежить від призначення й ролі в загальні системі управління, від укомплектованості органів управління, підрозділів частин зв'язку, забезпечення та обслуговування особовим складом, технічними засобами управління й транспортом. В усіх випадках найбільш дієздатним

повинен бути командний пункт, який у кожній ланці є основним пунктом управління, тому що тут виконуються основні завдання управління. При виході із строю командного пункту частини управління підрозділи здійснюють із командно-спостережного пункту одного з батальйонів. У деяких випадках при виході із строю командного пункту частини з тилового пункту управління можна виконувати окремі завдання щодо управління підрозділами. Командир, який прийняв на себе командування частиною, доповідає це старшому командиру, а також інформує підлеглі підрозділи і сусідів. 0сновним засобом управління військами вважають зв'язок. Командири всіх рівнів і начальники штабів повинні завжди мати при собі засоби зв'язку, які б давали можливість підтримувати постійний зв'язок із своїми пунктами управ-ління, підлеглими і взаємодіючими військами, сусідами й вищестоящою ланкою управління.

ВСЕБІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БОЮ

6.1. БОЙОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Бойове забезпечення — це комплекс заходів, які проводяться із метою створення сприятливих умов для успішного ведення бою, ефективного застосування засобів збройної боротьби, збереження високої бойової готовності військ (сил) та інше

Водночас із розвитком озброєння, вдосконаленням організації військ і способів їхніх дій бойове забезпечення постійно розвивалося та вдосконалювалося. При цьому одні види бойового забезпечення згодом переходили забезпечуючих заходів до головних, інші, наповнюючись новим змістом, продовжували залишатися видами забезпечення бою, але відігравали важливу роль у досягненні успіху в бою. Одні види бойового забезпечення зближувалися та об'єднувалися, інші втрачали своє значення, а їхнє місце займали нові види, які з'являлися в результаті зміни умов ведення й характеру бою.

До Першої світової війни бойове забезпечення обмежувалося розвідкою, маскуванням і охороною. Але застосування в ході війни танків, авіації хімічної зброї зумовило появу нових його видів: протитанкової оборони, протиповітряної оборони і протихімічного захисту військ. А використання повітроплавальних апаратів і вогню артилерії із закритих вогневих позицій -видів метеорологічного забезпечення. У роки Другої світової війни зріс ступінь вразливості флангів частин і з'єднань, а також стиків між ними. Це пояснюється відносно невеликою щільністю сил і засобів на флангах і збільшення проміжків між сусідами при веденні маневрових дій. З'явився новий вид бою свого забезпечення забезпечення флангів і стиків. Застосування повітряних десантів зумовило необхідність вести боротьбу з ними, яка також стала видом бойового забезпечення. У зв'язку з появою в післявоєнний період ядерні зброї та загрози використання противником бактеріологічної (біологічно зброї, почали застосовувати протиядерний і протибактеріологічний захист. Невдовзі разом із протихімічним захистом ці види бойового забезпечення склали новий вид — захист військ від зброї масового ураження.

Протитанкова і протиповітряна оборона, забезпечення флангів і стиків боротьба з повітряними десантами були вилучені з бойового забезпеченні тому що їхнє практичне застосування ввійшло до основного змісту загальні військового бою.

Тепер видами бойового забезпечення є: розвідка, захист від зброї масового ураження, маскування, інженерне забезпечення, хімічне забезпечення та охорона.

Розвідка — найважливіший вид забезпечення. Вона є сукупністю заході які проводять із метою добування, збирання та вивчення даних про противник місцевість і район наступних дій в інтересах підготовки та успішного ведення бою.

Розвідку противника ведуть із метою встановити бойовий склад, положення, стан і угрупування його військ, особливо засобів ядерного і хімічного нападу, систем високоточної зброї, характер дій і намірів, а також сильні слабкі сторони; ступінь і характер інженерного обладнання зайнятих районів і позицій; систему загороджень, особливо ядерно-мінних; нові засоби боротьби і способи ведення бою; економічний стан району бойових дій; результат застосування різних засобів поразки.

Розвідку місцевості ведуть для виявлення особливостей рельєфу, наявності природних перешкод і місцевих предметів, характеру водних перешкод, ну доріг; визначення ступеня впливу місцевості на дії військ, застосування засобів ураження й захисту від ядерної, хімічної, високоточної і вогнепаль­ної зброї; виявлення зони районів зараження, руйнувань, затоплень, пожеж і можливих напрямків їхнього подолання чи обходів.

Глибина ведення розвідки повинна забезпечувати своєчасне передбачен­ня змін обстановки та отримання даних про об'єкти противника для їхнього ураження на всю глибину.

Для добування відомостей про противника і місцевість із метою підго­товки та успішного ведення бою застосовують різні сили, засоби й способи ведення тактичної розвідки, сили й засоби наземної і повітряної розвідки. Для ведення наземної розвідки виділяють сили й засоби військової, артилерійсь­кої, інженерної, радіаційної, хімічної, бактеріологічної (біологічної), радіолокаційної розвідки.

Однією з найважливіших складових частин тактичної розвідки є військова розвідка, яку ведуть в інтересах підрозділів, частин і з'єднань. Для ведення військової розвідки із складу розвідувальних, механізованих і танко­вих підрозділів, частин і з'єднань виділяють різні органи розвідки. Залежно від масштабу військового формування, характеру його дій і завдань, які ви­конують для добування розвідувальних відомостей про противника й місцевість, можна виставляти спостерігачів, спостережні пости і спостережні пункти, висилати окремі розвідувальні дозори, розвідувальні загони, бойові розвідувальні дозори, розвідувальні дозори, дозорні відділення або дозорні танки, офіцерські розвідувальні дозори, підрозділи для ведення пошуків, влаш­тування засідок, підрозділи для ведення розвідки боєм.

У підрозділах і пунктах управління спостережні пости й спостережні пункти ведуть розвідку методом спостереження — способом, який широко застосовують у підрозділах і частинах усіх родів військ, спеціальних військ і в тилу в будь-якій обстановці, при підготовці і веденні бою, пересуванні і розміщенні на місці. Спостереження ведуть візуально з використанням оп­тичних приладів, а в умовах обмеженого бачення приладів нічного бачення та освітлювальних засобів або за допомогою технічних засобів, які дозволя­ють органам розвідки виконувати поставлені завдання в будь-який час доби і ^в будь-яку погоду.

Окремі розвідувальні дозори і розвідувальні загони висилають на най­важливіші напрямки, переважно в наступі, при відсутності безпосереднього зіткнення з противником в обороні й на марші, передбачаючи вступ у бій. До нього складу входять розвідувальні або загальновійськові підрозділи. В окремій розвідувальний дозір виділяють посилений взвод, у розвідувальний загін — роту, посилену танками, артилерією, підрозділами інженерних і хімічних військ. Розвідку «ведуть методом спостереження, безпосереднього огляду місцевості, діями із засідок, а також застосовуючи нальоти, а при необхідності — боєм. Відстань від підрозділів і ширину смуг, в якій ведуть розвідку, визначаються складом розвідувального органу, отриманим завданням умовами місцевості й можливостями зв'язку.

Бойові розвідувальні дозори висилаються під час бою загальновійськовими підрозділами (батальйону, інколи — ротою) дія ведення розвідки попереду їхніх бойових порядків у складі до взводу. Віддаленість від підрозділу, які ведуть бій, повинна забезпечувати можливість спостереження за діями дозорів і їхню підтримку вогнем.

Розвідувальні дозори висилаються розвідувальним загоном. При необхідності їх посилюють танками, підрозділами інженерних і хімічних військ.

Дозорні відділення або дозорні танки висилаються від окремих розвідувальних дозорів для огляду місцевості з метою виявлення противника і безпосередньої охорони, а також від загальновійськових підрозділів (від батальйону, інколи — від роти), які виконують нерозвідувальні завдання при здійснені маршу і розташуванні на місцевості. Дозорні відділення чи дозорні таі діють у межах прямої видимості.

Офіцерські розвідувальні дозори висилають у тих випадках, коли при раптовій і різкій зміні обстановки виникає необхідність в уточненні або отриманні відомостей про положення, дії чи наміри противника, положення стан своїх військ або сусідів, місцевості в районі бойових дій, а також перевірки важливих, але суперечливих даних про обстановку, що склалася. До складу дозору можуть входити один-два офіцери із засобами зв'язку та охороною їх перевозять на вертольоті, БМП (БТР) або інших рухомих засобах. Офіцерські розвідувальні дозори виконують поставлене завдання, як правй в межах бойового порядку або в смузі своєї частини, застосовуючи, переважно, спостереження за діями противника, своїх військ, сусідів і опитувані командирів підрозділів, діючих в районі розвідки. Залежно від обстановки про отримані в результаті розвідки відомості негайно доповідають командиру, який вислав дозор засобами зв'язку або після повернення.

Підрозділи для проведення пошуків і влаштування засідок виділянні складу розвідувальних або загальновійськових підрозділів, як правило розвідувальних або механізованих, а для влаштування засідок — ще й танк підрозділи силою до взводу.

Пошук здійснюють в умовах безпосереднього зіткнення з противником, як правило, вночі або в негоду. Дії підрозділів полягають у наближені до вказаного об'єкта непоміченими чи очікуванні сприятливих умов для раптового нападу на противника з метою знищення засобів ядерного, хімічного нападу або інших важливих об'єктів, захоплення полонених, документи зразків озброєння й техніки.

У сучасних умовах військову розвідку ведуть також силами й засобами радіо, радіотехнічної і повітряної розвідки, які дозволяють добути досі точні відомості про найважливіші об'єкти противника, характер його дії можливі наміри.

Дані тактичної розвідки дозволяють командиру скласти якомога повніше достовірне і точне уявлення про противника й місцевість у районі наступних Тому всі її сили необхідно застосовувати комплексно, з максимальним і ефектним використанням наявних сил і засобів відповідно до обстановки, що склалася.

В умовах, коли противник може застосувати ядерну, хімічну, бактеріологічну (біологічну) зброю, одним із найважливіших видів бойового забезпечення стає захист військ від зброї масового ураження. Це комплекс тактичних і спеціальних заходів, які проводять із метою не допустити або максимально послабити вплив ядерної, хімічної і бактеріологічної (біологічної) зброї на війська, зберегти їхню боєздатність і забезпечити успішне виконання ними поставлених завдань. Зміст і порядок проведення цих захо­де залежать від характеру дії військ, наявності сил, засобів і часу, а також ) від можливостей противника щодо застосування зброї масового ураження при конкретних обставинах.

До основних заходів захисту військ від зброї масового ураження залежать: своєчасне виявлення підготовки противника до використання цієї зброї; розосередження військ і періодична зміна районів їхнього роз­ташування (позицій); інженерне обладнання районів, позицій, що їх займають війська, і підготовка шляхів для маневру; застосування захисних і маскуючих властивостей місцевості; попередження військ про безпосередню загрозу й початок використання противником зброї масового ураження; про радіоактивне, хімічне і бактеріологічне (біологічне) зараження: протиепідемічні, санітарно-гігієнічні й спеціальні профілактичні (медичні і ветеринарні) заходи; виявлення наслідків застосування противником зброї масового ураження: забезпечення безпеки і захисту особового складу в зонах зараження, районах руйнувань, пожеж і затоплень; ліквідація наслідків використання противником зброї масового ураження.

Заходи захисту військ від зброї масового ураження проводиться у пов­ному обсязі при підготовці та веденні бою як із застосуванням, так і без засто­сування зброї масового ураження. Проведення цих заходів у підрозділах і частинах не повинно впливати на виконання ними бойових завдань.

Маскування — один із найважливіших видів бойового забезпечення; комплекс заходів, спрямованих на введення противника в оману відносно складу, положення, стану бойової готовності своїх військ, їхніх дій та намірів.

Залежно від характеру дій військ, завдань, які вони виконують, і кон­кретних умов обстановки, застосовують засоби оптичного маскування (мас­кувальна одежа, маски, макети), радіолокаційного маскування (радіолокаційні відбивачі), світлового маскування (світломаскувальні засоби для фар, габаритних і сигнальних вогнів бронетанкової та автомобільної техніки, світиль­ники й ліхтарі з маскувальними насадками, світлові вказівники), теплового маскування (пристрої, що знижують температуру нагрітої поверхні техніки, теплові екрани з незаймистих матеріалів) та звукового маскування.

Основними способами маскування є імітація, демонстративні дії і дезінформація.

Імітацію застосовують для створення вдаваних об'єктів. Вона полягає у відтворенні різних демаскувальних прикмет, які притаманні військам і об'єктам (районам розташування та оборони, позиціям, рубежам тощо), шляхом улаштування вдаваних районів, розташування військ і об'єктів, використання макетів озброєння, бойової та іншої техніки, піротехнічних, світло- і звукоімітаційних, димових, радіоелектронних та інших технічних засобів.

Демонстративні дії — це навмисний показ реальними підрозділами і час­тинами пересування, дій для створення в противника обманливого уявлення про дії та наміри військ і спрямування його зусиль на другорядні напрямки. Вони широко застосовувалися рядянськими військами в роки Другої світової війни. При визволенні Києва від німецько-фашистських загарбників, щоб ввес-ти противника в оману, наступ із Букринського плацдарму почали за дві доби до переходу в наступ головного угрупування військ 1-го Українсь­кого фронту з Лютежського плацдарму. Раптовий удар головного угруповання фронту прискорив розгромленням противника і сприяв звільненню столиці України 6 листопада 1943 року.

Дезінформація полягає в отриманні противником оманливих відомо­стей про склад, боєздатність, дії і наміри наших військ для введення його в оману і створенні вигідних умов для досягнення успіху в бою. Для дезінфор­мації використовують технічні засоби зв'язку, підкидання фальшивих доку­ментів, інші засоби і способи.

Інженерне забезпечення здійснюють з метою створення сприятливих умов для дій військ і підвищення їхнього захисту від усіх засобів ураження противника, а також для нанесення противнику втрат інженерними засобами й ускладнення його дій.

6.2. ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Технічне забезпечення — це комплекс заходів, які проводять із метою своєчасного укомплектування військ (озброєння і техніка), забезпечення боєпри­пасами і військово-технічним майном, підтримання озброєння і техніки в постійній готовності до бойового застосування, забезпечення високої ефективності й на­дійності в їхній роботі в будь-якій обстановці, а також для швидкого полагод­ження озброєння і техніки при пошкодженнях.

В умовах повної моторизації і механізації підрозділів і частин усіх родів військ, спеціальних військ і тилу технічне забезпечення відіграє важли­ву роль у досягненні й підтриманні їхньої боєздатності. Без своєчасного і правильного проведення заходів технічного забезпечення зараз неможливо розраховувати на успішне ведення загальновійськового бою тривалий час чи на здійснення маршу на значну відстань, особливо в складних погодних умо­вах і на місцевості. Про це свідчить досвід навчань, маневрів і локальних війн. Технічне забезпечення поділяється на ракетно-технічне, артилерійсько-технічне, танко-технічне, автотехнічне, інженернотехнічне, хіміко-технічне, тех­нічне забезпечення зв'язку й автоматизованої системи управління військами, технічне забезпечення по службах тилу та метеорологічне забезпечення.

До основних заходів технічного забезпечення відносять: укомплектуван­ня військ (озброєння і техніка), забезпечення боєприпасами і військово-технічним майном, здійснення технічно правильної експлуатації озброєння і техніки, своєчас­не проведення їхньої евакуації і ремонту, організація оволодіння технікою та уп­равління силами і засобами технічного забезпечення. Ці заходи здійснюються постійно силами і засобами бойових підрозділів, а також спеціальними підроз­ділами технічного обслуговування (ремонтними і ремонтно-відновлювальними, підрозділами складів із запасами військово-технічного майна і т. ін.).

У військах існує чітка система укомплектування озброєнням, бойовою _та іншою технікою, забезпечення боєприпасами і війсково-технічним майном.

Вона передбачає централізоване укомплектування і забезпечення цими засобами підрозділів і частин за планом старшого командира, а також відпо­відальність посадових осіб вищестоящої ланки за своєчасне та безперебійне укомплектування підлеглих військ озброєнням, бойовою та іншою технікою, забезпечення їх боєприпасами і військово-технічним майном.

Відповідно до штатів і табелів, що визначають чисельність і призначен­ня особового складу, а також перелік озброєння і техніки для забезпечення підрозділів і частин, здійснюють їхнє укомплектування і забезпечення визначе­ною кількістю ракетно-артилерійського озброєння, радіотехнічних засобів, боєприпасів і артилерійського майна бронетанкової та автомобільної техніки, засобів інженерного і хімічного озброєння, засобів захисту, техніки і майна зв'язку, техніки продовольчої, речової, медичної та інших служб. Укомплекту­вання військ озброєнням і технікою можна проводити не тільки за рахунок засобів, що надходять від вищестоящої інстанції, але й за рахунок засобів, підібраних на полі бою (трофейних і відновлених у частинах і з'єднаннях).

Для безперебійного забезпечення військ військово-технічним майном створюють військові запаси. Вони знаходяться в особового складу, при озброєнні, в бойових та інших машинах, у транспортних підрозділах і части­нах. При необхідності створюють додаткові запаси, які перевищують вста­новлені норми військових запасів. За цільовим призначенням і порядком вит­рат військові запаси боєприпасів поділяються на витратну частину та недо­торканий запас, який витрачають лише в окремих випадках з дозволу коман­дира частини (підрозділу).

Одночасно з витратами боєприпасів, пального, інших засобів під час бою або при здійсненні маршу, а також при знищенні частини озброєння, техніки та інших засобів високоточним озброєнням, запалювальними боєп­рипасами противника або при їхньому пошкодженні виникає потреба в по­повненні витрачених і знищених засобів. Воно здійснюється шляхом доуком­плектування, поповнення підрозділів необхідною кількістю засобів за раху­нок витратної частини військових запасів, а також за рахунок надходження озброєння, техніки, боєприпасів зі складів і баз їхнього зберігання. Щоб без­перебійно забезпечувати війська озброєнням, технікою, боєприпасами і техні­чним майном, своєчасно поповнювати їхні витрати і втрати, рухомі склади і бази, а також транспорт із військовими запасами розміщують і переміщують з урахуванням умов обстановки, що склалася, і можливих її змін.

Технічно правильну експлуатацію озброєння і техніки становлять: підго­товка їх до застосування, технічне обслуговування, транспортування і збері­гання. Вона здійснюється спеціально підготовленим особовим складом підрозділів — водіями, механіками-водіями, екіпажами, обслуговування із за­лученням спеціалістів, якщо це потрібно при виконанні робіт щодо підготовки до бойового застосування, технічного обслуговування, транспортування і збері­гання. Порядок експлуатації встановлює командир відповідно до отриманого завдання, обстановки, що склалася, і вказівок старшого командира.

При підготовці до бою і під час бою, при пересуваннях і розташуванні військ на місці деяка частина озброєння і техніки в результаті впливу против­ника, порушення правил експлуатації та з інших причин виходить із ладу.

Зразками техніки і комплексами, що вийшли з ладу, вважають: по­шкоджені, несправні або засипані, потоплені й перевернуті, а також справні зразки і комплекси, експлуатаційний персонал (водії, механіки-водії, екіпажі обслуговування), що втратили боєздатність. Озброєння і техніка, що вийшли з ладу, підлягають евакуації.

Евакуацію проводять із метою своєчасного зосередження озброєння і техніки, що вийшли з ладу, в районах розташування ремонтних підрозділів і на пунктах збирання пошкоджених машин, що розгортаються для їхнього огляду і ремонту поблизу шляхів евакуації, джерел води та в місцях найбіль­шого виходу з ладу озброєння і техніки.

Озброєння і техніку, що вийшли з ладу, евакуюють безпосередньо в ході бою або в інших умовах дій військ, як правило, спеціально призначені для цього підрозділи (рятувально-евакуаційні групи, евакуаційні команди, технічне забезпечення колон на марші тощо) і попутний транспорт загально­го призначення. В окремих випадках її здійснює експлуатаційний персонал із залученням штатних машин загальновійськових підрозділів, підрозділів родів військ і спеціальних військ.

Ремонт озброєння і техніки проводять із метою підтримання і віднов­лення технічних ресурсів зразків або їхніх складових частин. У бойовій об­становці його здійснюють, в основному, на місці виходу озброєння і техніки з ладу або в найближчому укритті, а також в районах розгортання ремонт­них підрозділів і на пунктах збору пошкоджених машин.

Насамперед ремонтують озброєння, бойову та іншу техніку, які не­обхідні підрозділам і частинам для виконання бойових завдань, а також ті, які потребують найменшого обсягу відновлювальних робіт і за найменший термін часу можуть бути полагоджені.

Відремонтовані озброєння і техніку повертають у підрозділи і части­ни або направляють за вказівкою командира на укомплектування підрозділів і частин, які відновлюють свою боєздатність. А озброєння і техніку, які не можна полагодити в ремонтних підрозділах чи на пункті збирання пошкод­жених машин, передають ремонтно-евакуаційним органам.

Управління силами і засобами технічного забезпечення — складова час­тина управління військами. Враховуючи особливу важливість технічного за­безпечення для успішних дій військ, командир здійснює управління ним як особисто, так і через штаб, своїх заступників з озброєння і тилу, начальників родів військ, спеціальних військ і служб. Ці посадові особи організовують технічне забезпечення на основі рішення і вказівок командира, а також роз­поряджень відповідних начальників вищестоящої ланки управління з питань технічного забезпечення.

Управління силами й засобами технічного забезпечення здійснюють із командно-спостережних пунктів і пунктів технічного спостереження підрозділів, із командних пунктів і тилових пунктів управління.

Технічне забезпечення бойових дій військ тісно пов'язане з тиловим забезпеченням. Узгоджена робота органів управління із силами й засобами

технічного і тилового забезпечення є однією з найважливіших умов досягнення успіху у виконанні поставлених перед ними завдань.

6.3. ТИЛОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Тилове забезпечення — це сукупність заходів, проведення яких дозволяє убезпечити війська всіма видами матеріальних засобів із метою підтримання їхньої боєздатності й створення сприятливих умов для успішного виконання по­ставлених завдань.

Для виконання завдань тилового забезпечення загальновійськового бою, забезпечення військ усім необхідним для ведення бою і повсякденного життя в будь-яких умовах обстановки існує військовий тил. Тилове забезпечення скла­дається зрізних видів забезпечення: матеріального, транспортного, торгова- по­бутового, квартирно-експлуатаційного і фінансового.

Найважливішу роль для своєчасного і повного забезпечення бою відіграє матеріальне забезпечення:

Матеріальне забезпечення здійснюють із метою своєчасного і повного задоволення потреб підрозділів і частин у матеріальних засобах. Воно поля­гає в одержанні та зберіганні матеріальних засобів, їх відправленні чи видачі загальновійськовим підрозділам і частинам, підрозділам і частинам родів військ, спеціальних військ і тилу, ознайомленні споживачів із встановленими нормами, створенні необхідних запасів. Матеріальне забезпечення здійсню­ють централізовано за планами і розпорядженнями старших начальників, які несуть відповідальність за безперебійне забезпечення підлеглих частин і підрозділів матеріальними засобами, їхнє раціональне використання та еко­номне витрачання. До матеріальних засобів відносять усі види озброєння, бойової та іншої техніки, боєприпаси, пальне, продовольство, засоби захис­ту, інженерне, речове й інші види майна, матеріали і рідини різного призна­чення, а також воду.

Для своєчасного і повного задоволення потреб підрозділів і частин тре­ба завчасно створювати достатні запаси потрібних матеріальних засобів, пра­вильно їх ешелонувати і безперебійно поповнювати їхні витрати і втрати. Частини і підрозділи отримують необхідні матеріальні засоби в межах виді­лених їм ресурсів відповідно до їхніх реальних потреб і з урахуванням необ­хідності мати встановлені запаси матеріальних засобів. Ці запаси називають військовими і створюють у визначених розмірах. Вони призначені для своє­часного і безперебійного задоволення потреб підрозділів і частин. Розміри запасів встановлює старший командир до початку кожного бою, залежно від його характеру, розмаху, ролі підрозділів або частин у виконанні загального бойового завдання, очікуваного витрачання матеріальних засобів, можливо­стей щодо їх підвезення та використання місцевих ресурсів.

Залежно від обстановки, розпорядженням старшого командира можуть створюватися додаткові запаси матеріальних засобів.

Військові запаси матеріальних засобів зберігають і перевозять у транспорті підрозділів і частин (у бойових та інших машинах) разом з озброєнням та особовим складом.

Військові запаси матеріальних засобів поділяються на витратну частину і недоторканий запас, а пальне є незменшуваним запасом. За рахунок час­тини, яка витрачається військові запаси задовільняють матеріальні потреби частин і підрозділів. Недоторканий (незменшуваний) запас витрачають у дея­ких випадках, як правило з дозволу командира полку, а в невідкладних випад, как із дозволу командира батальйону.

Основою своєчасного і повного задоволення матеріальних потреб військ є безперебійне підвезення їм необхідних матеріальних засобів. Його здебіль­шого здійснюють транспортом вищестоящої ланки, однак при необхідності залу­чають і транспортні засоби підрозділів та частин. Якщо обстановка вимагає, а умови дозволяють, матеріальні засоби можна доставляти через інстанцію, а пальне і боєприпаси — безпосередньо до бойових машин і на вогневі позиції артилерії. При поверненні транспорт використовують для евакуації поранених та хворих, пошкодженого озброєння, техніки і майна.

6.4. МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Медичне забезпечення здійснюють із метою збереження боєздатності та зміцнення здоров'я особового складу, своєчасного надання медичної допо­моги пораненим і хворим, швидкого повернення їх у стрій. У бойовій обста­новці проводять такі заходи медичного забезпечення: лікувально-евакуаційні, санітарно-гігієнічні й протиепідемічні, а також медичні заходи щодо захисту особового складу від зброї масового ураження противника.

До лікувально-евакуаційних заходів належать: пошук, збір, евакуація, надання медичної допомоги, лікування поранених і хворих. При застосуванні противником зброї масового ураження, високоточної і запалювальної зброї можливі масові санітарні втрати, тобто втрати особового складу поранени­ми, ураженими і хворими, які надходять у лікувальний заклад більше як на одну добу. Зберегти життя якомога більшій кількості поранених і хворих можливо лише при умові невідкладного проведення лікувально-евакуацій­них заходів із залученням достатньої кількості сил і засобів, необхідних за­ходів із застосуванням сучасних технічних і медичних засобів.

Санітарно-гігієнічні заходи спрямовані на збереження здоров'я особо­вого складу і підвищення його боєздатності. До них відносять, насамперед, медичну розвідку, яку ведуть із метою виявлення в районі дій військ тих фак­торів, що впливають на здоров'я особового складу, санітарний стан військ та їх медичне забезпечення. Для цього в районі дій військ вивчають умови побу­ту населення, санітарний стан населених пунктів; виявляють інфекційних хво­рих серед місцевого населення, а також серед тварин, джерела захворювань: локалізують осередки епідемічних захворювань; позначають заражені ділян­ки місцевості, джерела води; визначають ступінь зараження грунту, якість води і місцевих продуктів харчування, наявність отруйних рослин і тварині

добувають відомості про епідемічні захворювання у військах противника, санітарний стан території, яку вони займають, про санітарно-гігієнічні й про­тиепідемічні заходи, що ними проводяться.

Протиепідемічні заходи спрямовані на попередження виникнення і роз­повсюдження інфекційних захворювань та на їхню ліквідацію. Для цього про­водять санітарно-епідеміологічну розвідку, санітарно-епідеміологічне спосте­реження і санітарний нагляд за побутом особового складу, діагностику зах­ворювань, дезінфекційно-дезінсекційні заходи, імунопрофілактика і термінова (екстрену) профілактику, своєчасне інформування вищестоящого команду­вання про виникнення захворювань.

Заходи медичної служби щодо захисту особового складу від зброї масо­вого ураження є важливою складовою частиною медичного забезпечення, їх проводять у поєднанні з протиепідемічними і санітарно-гігієнічними захода­ми з метою попередити чи послабити вплив уражаючих факторів ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) зброї на особовий склад і запобігти чи зменшити вихід його зі строю, зберегти боєздатність підрозділів і частин. До заходів медичної служби щодо захисту особового складу від зброї ма­сового ураження відносять: забезпечення його медичними засобами профі­лактики; надання першої медичної допомоги; медичну експертизу продоволь­ства і води на зараженість радіоактивними, отруйними речовинами і бакте­ріальними засобами; проведення ізоляційно-обмежувальних та інших заходів при ліквідації наслідків застосування противником зброї масового уражен­ня; медичний контроль за особовим складом, який потрапив під вплив зброї масового ураження, але зберіг боєздатність, а також за проведенням санітар­ної обробки в підрозділах і частинах.

Подальший розвиток засобів збройної боротьби і способів ведення за­гальновійськового бою неминуче ускладнить зміст завдань щодо його всебічного забезпечення, збільшить їхній обсяг і зменшить кількість часу на їхнє виконан­ня при підготовці й, особливо, під час бою та інших діях військ. У майбутньому можлива поява такого виду забезпечення, як захист військ від високоточної зброї. Усе це вимагатиме проведення різних заходів щодо всебічного забезпе­чення бойовими підрозділами і частинами самостійно без залучення сил і за­собів спеціальних військ і тилу. А це викличе необхідність подальшого підви­щення рівня технічної і спеціальної підготовки особового складу загально­військових підрозділів і частин, підрозділів і частин усіх родів військ.

Глава сьома

ОБОРОННИЙ БІЙ

7.1. ОСНОВИ ОБОРОННОГО БОЮ

Оборона виникла одночасно з наступом, тому що бойові дії є двобіч­ним процесом: якщо одна сторона нападає, тобто наступає, то друга відбиває наступ, тобто обороняється.

Нерівність сил і засобів, наявність у наступаючих військ ініціативи і можливості вибору напрямку та часу нанесення ударів ще на ранніх стадіях розвитку військового мистецтва визначали основну мету оборони й способи її досягнення.

Війська, що оборонялися, ставили собі за мету відбити наступ против­ника, нанести йому значних втрат і утримати вказаний пункт чи район місце­вості. При цьому вони займали вигідну позицію, яка перехоплювала напря­мок удару противника й дозволяла зупинити його наступ. Якщо війська не досягали цього на одній позиції, то завдавали поразки противнику на декіль­кох, послідовно розташованих у глибину позиціях. Після того, як наступаю­ча сторона зазнавала втрат і втрачала перевагу в силах, війська, що обороня­лися намагалися, використати сприятливі умови для переходу в наступ.

Із появою масових, багатомільйонних армій, розгортанням бойових дій на великому фронті застосування оборони залежало не тільки від необхід­ності протистояти противнику, але й від вимоги поєднати наступальні дії на одних напрямках з обороною на інших. У зв'язку з цим, розширювалась і мета оборони, її складовими також стали: економія сил і засобів на одних напрям­ках для створення переваги над противником і ведення наступу на інших, більш важливих напрямках; утримання захоплених під час наступу рубежів, відби­вання контрударів чи контрнаступу противника; прикриття флангів і тилу наступаючих угрупувань; закріплення досягнутих рубежів, виграшу часу для підготовки нового наступу. Таким чином, застосування оборони багато в чому підпорядковувалось інтересам наступу. Із появою вогнепальної зброї уражен­ня наступаючому противнику наносилося, головним чином, вогнем піхоти та артилерії, а в роки Першої й особливо Другої світової воєн, крім цього,— вогнем танків, протитанкових засобів і ударами авіації.

Оскільки війська, що оборонялися, як правило поступалися противни­ку в силах та засобах і були залежні від нього в діях, то їм доводилося вишу­кувати шляхи підвищення ефективності ураження противника. Щоб позба­вити його переваги в силах і засобах, насамперед використовували такі фак­тори, як місцевість і час.

Позиції для оборони вибирали при можливості за природними пере­шкодами, на командних висотах, які забезпечували добрий огляд й обстріл місцевості, що знаходиться в полі зору. Природні перешкоди утруднювали дії не тільки піхоти наступаючого противника, але і його танків. Важливого зна­чення набуває інженерне обладнання позицій, а також застосування військами різних загороджень. Крім цього, позиції вибирали здебільшого на такому відділенні від наступаючого противника, яке змушувало, його витрачати певний час на підхід до них, а потім — на підготовку військ до наступу. Цей час війська, оборонялися, використовували для створення більш міцної оборони.

При нестачі сил і засобів, властивих обороні, різко зросло значення маневру вогнем підрозділами й частинами для посилення військ, які зазнали втрат, протидії прориву противника в глибину і в сторони флангів, зміни співвідношення сил і засобів та завоювання вогневої переваги над противни­ком на найважливіших напрямках.

Досвід бойових дій свідчить про те, що сторона, яка обороняється, добивається успіху в тому випадку, коли уражає противника не тільки вог­нем із підготовлених позицій, застосовує маневр силами й засобами, але й наносить противнику удари у відповідь.

Важливою перевагою сил, що обороняються залишається, можливість використання на напрямках наступу противника загороджень, особливо мінно-вибухових. Загородження і в умовах застосування зброї масового ураження дозволяють затримати або знизити темп висування, розгортання та атаки танків, БМП і БТР противника, а також підвищити ефективність впливу на них вогне­вих засобів.

Війська, що обороняються, мають більші можливості щодо ефективно­го використання маскування. Приховуючи дійсне й показуючи вдаване поло­ження, вони змушують противника витрачати різні види боєприпасів, нано­сячи удари по місцях, де немає військ, а також по другорядних об'єктах.

Розвиток оборони пов'язаний із удосконаленням озброєння й бойової техніки. При цьому вплив нових засобів боротьби на характер і способи оборонних дій проявляється не тільки безпосередньо, але й через способи наступу противника, які постійно змінюються.

Застосування військами, що обороняються, нових засобів боротьби підвищує їхні бойові можливості, надає обороні нових рис, робить її стійкішою та активнішою. Разом із тим використання нових видів озброєння й бойової техніки наступаючим противником збільшує вогневу потужність і силу його удару, що висуває більші вимоги до тих якостей і властивостей оборони, які вона повинна мати, щоб протистояти наступаючим військам.

Сучасний період розвитку засобів збройної боротьби характеризується вдосконаленням зброї, яка за своїми властивостями наближається до зброї масового ураження, впровадженням її в з'єднання й частини всіх видів Зброй­них сил, родів військ і спеціальних військ.

У цих умовах оборона досягне своєї мети, лише коли вона буде стійкою в протиядерному відношенні. А це означає, що насамперед необхідно виявля­ти й знищувати засоби ядерного нападу наступаючого противника (до того, як він їх застосує) а також зберегти від ураження ядерними ударами против­ника максимальну кількість сил і засобів, щоб відбити атаки його військ.

Протиядерна стійкість оборони передбачає також її здатність протис­тояти використанню противником інших засобів масового ураження — хімічної й бактеріологічної (біологічної) зброї. Стійкість оборони в протиядерному відношенні означає також її здатність протистояти ударам наступа­ючого противника, ударам різних систем високоточної зброї, яка наближається за своїми характеристиками до зброї масового ураження.

У сучасних умовах велику увагу приділяють удосконаленню танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів і наявності їх у достатній кількості в загальновійськових з'єднаннях і частинах. Тому вимога до оборо­ни бути протитанковою, тобто спроможною відбивати масовані удари танків та інших броньованих машин наступаючого противника, стає не менш важли­вою, ніж її стійкість до ядерної зброї та інших засобів масового ураження.

Важливим бойовим засобом в арміях зарубіжних країн вважають так­тичну авіацію. Вона здатна наносити удари різними видами зброї, зокрема, керованими авіаційними бомбами й ракетами, по найважливішим, особли­во рухомим і малорозмірним, об'єктам на полі бою.

Зараз з'єднання цих армій все більше оснащують вертольотами вогне­вої підтримки. В останні роки багато уваги приділяють створенню аеромобільних військ.

У цих арміях відпрацьовується оперативно-тактична концепція повітря­но-наземної операції, згідно з якою при нанесенні по обороні масованих при­цільних ударів потужними засобами ураження на велику глибину, рішучих діях військ, наступаючих із фронту, в поєднанні із широким застосуванням високоточної зброї, тактичної авіації, повітряних десантів, аеромобільних військ, диверсійно-розвідувальних груп і засобів радіоелектронної боротьби можна досягнути мети розчленування угрупування військ, що ведуть оборо­ну, по фронту й у глибині та створення умов для швидкого розгромлення його по частинах.

У сучасних умовах значно підвищуються вимоги до оборони в проти­повітряному й протидесантному відношенні.

Зірвати чи зупинити наступ противника можливо лише впертою оборо­ною із застосуванням усіх засобів ураження, при стійкій та активній обороні.

Стійка оборона повинна протистояти ударам усіх засобів ураження про­тивника, відбити наступ його переважаючих сил, не допустити висадки і дії по­вітряних десантів, утримати важливі райони (рубежі, об'єкти) і знищити угрупу­вання противника у випадку їх вклинення або проникнення в глибину оборони.

Необхідною умовою стійкості оборони є її здатність уникати уражен­ня своїх угрупувань усіма видами зброї наступаючого противника, швидко відновлювати порушену систему вогню, взаємодію та управління військами, здійснювати всебічне забезпечення бойових дій, а також забезпечувати вит­римку, стійкість і наполегливість військ, що ведуть оборону.

Частини й підрозділи не мають права залишати позиції, які вони займа­ють, і відходити без наказу старшого командира. Вони повинні бути готовими діяти поза тактичним зв'язком із сусідами і в оточенні. Активність оборони полягає в безперервному ураженні наступаючих військ усіма наявними вогне­вими засобами, нав'язуванні противнику своєї волі, створенні невигідних для нього умов ведення бою, в проведенні широкого маневру й рішучих контр­атак, швидкому знищенні противника, який вклинився в оборону, й десантів що висадилися, аеромобільних військ і диверсійно-розвідувальних груп.

Високої активності оборони не можна досягнути без її стійкості, а стійкість оборони буде тим вищою, чим активніше ведуться оборонні дії.

У зв'язку із зростанням вогневої потужності, сили удару й темпу просування наступаючого противника, його можливостей щодо перевезення (пе­рекидання) військ, особливого значення набуває підвищення темпу маневрування силами й засобами в обороні, зокрема, з використанням повітряного простору. Темп маневру повинен забезпечувати випередження противника у виході на намічені позиції, рубежі (в райони).

Характерною рисою сучасної оборони є розосередження бойових по­рядків військ, що обороняються, по фронту і в глибину. Розосередження військ на полі бою застосовували й до виникнення зброї масового ураження.

Межі розосередження залежали від вогневих можливостей автоматич­ної стрілецької зброї й радіусів ураження снарядів, мін, бомб. Воно було спря­моване на захист окремого солдата й невеликих підрозділів, його використо­вували переважно в цих підрозділах.

Зброя масового ураження здатна уражати війська на великій площі. Тому зараз розосередження набуло інших масштабів, воно зменшує ураження підрозділів типу батальйон (дивізіон), рота (батарея), взвод. Розосередження необхідно здійснювати і в умовах застосування противником високоточної зброї, оскільки за ефективністю вона наближається до ядерної зброї малої потужності.

У результаті розосередження бойових порядків по фронту оборона не має суцільного фронту не тільки в масштабі з'єднань і частин, але й у масштабі підрозділів. При цьому у два-три рази збільшився фронт їхньої оборони. Цьому сприяли оснащення військ зброєю масового ураження, танками, нови­ми протитанковими та іншими засобами боротьби.

Розосередження бойових порядків військ, що обороняються, в глибину призвело до збільшення глибини батальйонних районів оборони в 1,5-3 рази. По­ряд із зменшенням ураження від ядерних ударів, це дає їм змогу протистояти зростаючим за глибиною ударам наступаючого противника, протидіяти йому, дає можливість стороні, яка обороняється, маневрувати вогнем, силами і засобами.

Зміна способів досягнення мети наступу та оборони, яка викликана оснащенням військ зброєю масового ураження та іншими новими засобами боротьби, підвищила маневреність бойових дій, необхідність розосереджен­ня бойових порядків по фронту і в глибину, вплинула на способи зосереджен­ня зусиль військ, що обороняються, масування сил і засобів в обороні.

До виникнення зброї масового ураження на напрямках імовірних ударів наступаючого противника та у важливих районах місцевості, що перехоплю­ють ці напрямки й забезпечують стійкість оборони, знаходилась більша части­на сил і засобів частин та підрозділів, що обороняються, створювались щільніші бойові порядки, завдяки чому досягались вища, ніж на інших напрямках, Щільність вогню і навіть вогнева перевага над атакуючим противником.

7.2. МЕТА ОБОРОНИ. СПОСОБИ ПЕРЕХОДУ ДО ОБОРОНИ

Мета оборони полягає у відбиванні наступу переважаючих сил про­тивника, нанесенні йому максимальних втрат, утриманні важливих районів місцевості, економії сили та часу. При її досягненні з'являються сприятливі умови для переходу в наступ.

Оборона повинна бути стійкою та активною; здатною протистояти ядер­ним ударам та масованим вогневим ударам противника; відбити наступ вели­кої чисельності його танків та піхоти з фронту та флангів; не допустити висадки в тил повітряного десанту, аеромобільних груп, а у випадку висадки —ліквідувати їх; протитанковою, протиповітряною та протидесантною, підготовленою до тривалого ведення бою в умовах застосування противником зброї масового ураження, високоточної зброї, ведення радіоелектронної боротьби; глибокоешелонованою.

Мети оборони досягають:

— постійною розвідкою угрупувань, створених противником, своє­часним розкриттям підготовки до наступу та задуму дій;

— негайним знищенням засобів ядерного та хімічного нападу против­ника, систем високоточної зброї;

— глибокоешелонованим та майстерним шикуванням оборони, перш за все для відбивання атак великої кількості танків та інших броньованих машин, повним використанням для цього вигідних умов місцевості та її інже­нерним обладнанням;

— своєчасним маневром, силами й засобами з неатакованих ділянок, зав­зятим утриманням позицій та районів, проведенням рішучих контратак, нав'я­зуванням противнику своєї волі, створенням для нього невигідних умов бою;

— створенням та ефективним використанням систем вогню всіх видів, насамперед протитанкового, на дальніх та ближніх підступах до оборони, на флангах та проміжках у поєднанні із системою інженерних загороджень;

— постійним прикриттям військ від ударів противника з повітря, швид­ким знищенням його повітряних десантів, аеромобільних та диверсійно-роз­відувальних груп;

— маскуванням елементів бойового порядку та введеням противника в оману відносно способу їхніх дій;

— підготовкою частин та підрозділів до ведення тривалого оборон­ного бою;

— постійним захистом військ від зброї масового ураження, високо­точної зброї противника та його засобів радіоелектронного придушення;

— надійним, всебічним забезпеченням, стійким управлінням, швидким відновленням боєздатності військ

СПОСОБИ ПЕРЕХОДУ ДО ОБОРОНИ

Залежно від бойового завдання, наявності сил та засобів, а також віл характеру місцевості, оборона може бути позиційною чи маневровою.

Позиційна оборона — основний вид оборони. Вона повністю відпові­дає головній меті оборони і ведеться шляхом нанесення максимальних втрат противнику під час утримання готових до оборони районів місцевості. Пози­ційну оборону застосовують на більшості напрямків, насамперед там, де не­допустима втрата території.

Маневрову оборону використовують із метою нанесення противнику втрат, виграшу часу та збереження сил шляхом послідовних оборонних боїв на завчасно визначених та ешелонованих у глибину рубежах у поєднанні з короткими контратаками. Вона допускає залишення деяких районів, тери­торій і застосовується в умовах раптового нападу противника та ведення бою в смузі забезпечення.

При веденні маневрової оборони війська змушують противника насту­пати в напрямку, на якому підготовлена стійка позиційна оборона, або заманють у район, який забезпечує вигідні умови для його знищення контратаками.

Частини (підрозділи) можуть готувати оборону й займати її завчасно, ще до початку війни, або в ході бойових дій.

Оборону використовують навмисно або вимушено. Навмисний перехід до оборони найбільш типовий для початку війни. У ряді випадків його здійсню­ють і під час бойових дій, коли вигідніше зупинити противника, спираючись на обладнану в інженерному відношенні місцевість, а також із метою еко­номії сил та засобів для наступу на інших напрямках. Вимушений перехід до оборони є, як правило, невдалим збігом обставин під час відбивання удару сил противника, невдалого закінчення зустрічного бою, при нестачі сил та засобів для ведення наступу.

Перехід до оборони здійснюють при відсутності зіткнення з противни­ком чи в умовах зіткнення з ним. Оборону можна готувати тривалий час або в короткі строки (квапливо).

7.3. ЗАВДАННЯ І БОЙОВИЙ ПОРЯДОК ЧАСТИНИ (ПІДРОЗДІЛІВ) В ОБОРОНІ

Для ведення оборони полку призначають ділянку, батальйону — ра­йон оборони, роті та взводу — опорні пункти. Фронт оборони, залежно від бойових можливостей на Західному та інших Європейських театрах воєн­них дій, складає: полку — до 15 км; батальйону — до 5 км; роти — до 1,5 км; взводу — до 400м. На інших театрах воєнних дій, а також при обороні морсь­кого узбережжя і прикритті державного кордону, ширина ділянки оборони полку може бути до ЗО км. На напрямку можливого головного удару против­ника полку, як правило, призначають більш вузькі ділянки оборони. Глибина оборони повинна забезпечувати посилення протидії противнику при його вклиненні, тактичний взаємозв'язок між ешелонами бойового порядку, сво­боду маневру військами, особливо другими ешелонами і резервами, та розо­середження частин і підрозділів із метою захисту від зброї масового ура­ження й високоточної зброї.

Глибина оборони полісу може бути до 15 км, батальйону — до 3 км, роти — До 1 км, взводу — до 300 м.

Для ведення оборонного бою будують оборону. Складовими частина­ми цієї побудови є: бойовий порядок полку; система оборонних рубежів, позицій і районів; система комплексного вогневого ураження противника; система боротьби з повітряними десантами; система протитанкової оборони; система протиповітряної оборони; система інженерних загороджень.

Бойовий порядок — це шикування частин і підрозділів для ведення бою (схема 8).

Бойовий порядок полку складається з підрозділів: першого ешелону; Другого ешелону; загальновійськового резерву (ЗВрез), артилерійської групи "П (артилерійських підрозділів), протиповітряної оборони (ППО), протитанкового резерву (ПТрез), рухомого загону загороджень (РЗЗ).

Залежно від обстановки і завдань, до бойового порядку полку може входити і протидесантний резерв (ПДрез).

Бойовий порядок полку в обороні будують у два або в один ешелон. При одноешелонному шикуванні бойового порядку створюється сильний за­гальновійськовий резерв.

Механізований полк на бойових машинах піхоти і танковий полк меха­нізованої дивізії можна використовувати як у першому, так і в другому ешело­нах. У першому ешелоні вони обороняються здебільшого на найбільш танконебезпечних напрямках головного удару противника, при цьому танковий полк механізованої дивізії, як правило застосовують у другому ешелоні.

Механізований полк танкової дивізії переважно займає оборону в пер­шому ешелоні.

Танковий батальйон механізованого полку використовують для підси­лення механізованих батальйонів і частково в загальновійськовому резерві, він може також знаходитися у другому ешелоні.

Перший ешелон полку в обороні призначений для відбивання наступу переважаючих сил противника, знищення його перед переднім краєм оборо­ни та при вклиненні в оборону, утримання позицій та створення умов для його розгромлення. Він, як правило, має у своєму складі більшу частину сил та засобів полку. Перший ешелон полку в обороні складають два-три механі­зованих батальйони, які обладнують та займають першу позицію.

Другий ешелон полку в обороні призначений для стійкого утримання району в глибині та знищення противника, що прорвався з вогневих рубежів або контратакою, а також для заміни підрозділів першого ешелону, які втра­тили боєздатність, для знищення повітряних десантів та аеромобільних груп противника. Він займає та обладнує район оборони на другій позиції і гото­вий до проведення контратак для знищення противника, який вклинився.

Якщо полк знаходиться у другому ешелоні з'єднання, то він здебіль­шого займає ділянку оборони на найважливішому напрямку на третій по­зиції й готує маршрути висування й рубежі розгортання для проведення кон­тратак, а танковий полк і механізований полк на бойових машинах піхоти, крім цього, — один-два вогневих рубежі для відбивання удару противника, який вклинився вогнем із місця. Вогневі рубежі можуть співпадати з рубежа­ми розгортання для контратак. При сприятливих умовах обстановки і при наявності часу полк, підготувавши вказану йому ділянку оборони, може з метою підтримання готовності до здійснення маневру і введення противника в оману розташовуватися в обладнаному на третій чи четвертій позиції ра­йоні зосередження.

Батальйон другого ешелону полку займає район оборони на другій по­зиції і готовий до проведення контратак, а танковий і механізований батальйо­ни на бойових машинах піхоти, крім цього,— до займання вогневих рубежів.

Загальновійськовий резерв займає вказаний йому район зосередження, готує оборонні позиції, може виконувати раптово виникаючі завданння.

Артилерійська група (підрозділ) призначена для вогневого ураження наступаючого противника перед переднім краєм та в глибині оборони, дистанційного мінування місцевості, прикриття флангів вогнем, боротьби із засобами вогневого ураження противника. Вогневі позиції артилерійської групи (підрозділу) призначають переважно на танконебезпечних напрям­ках. Вогневі позиції дивізіонів (батарей) ешелонуються в глибину. Для ма­невру підрозділами готують запасні й тимчасові вогневі позиції і шляхи пересування до них.

Підрозділ протиповітряної оборони прикриває бойовий порядок полку від ударів засобів повітряного нападу противника з повітря і веде боротьбу з його повітряними десантами в польоті та при висадженні.

Позиції зенітних підрозділів полку обладнують у бойових порядках військ, що обороняються. Кожному підрозділу призначають одну-дві запасні позиції. Позиції змінюються після відбиття нальоту повітряного противника з дотри­манням усіх правил маскування. Крім цього, обладнують удавані стартові (вог­неві) позиції, застосовують кочуючі й діючі із засідок зенітні підрозділи.

Протитанковий резерв в обороні веде боротьбу з танками та іншими броньованими машинами противника, що прорвалися, прикриває танконебезпечні напрямки та проломи, утворені в бойовому порядку полку, відкриті фланги та стики, а також прикриває розгортання та дії частин, які проводять контратаку. Йому в глибині оборони призначають район зосередження (ос­новний та запасний), а на танконебезпечних напрямках — кілька рубежів розгортання.

Рухомий загін загородження в обороні наносить втрати противнику в техніці, живій силі, перешкоджає маневруванню його військ, а також прикри­ває танконебезпечні напрямки, відкриті фланги, проміжки, стики, проломи та рубежі розгортання для контратак. Йому в глибині оборони призначають район зосередження (основний та запасний), а на танконебезпечних напрям­ках — кілька рубежів мінування.

Протидесантний резерв в обороні знищує десанти противника, що виса­дилися (аеромобільні і диверсійно-розвідувальні групи), самостійно чи у взає­модії з підрозділами другого ешелону (загальновійськового резерву) і підрозді­лом протиповітряної оборони. Йому в глибині оборони на ймовірному на­прямку висадки десанту противника призначають райони зосередження.

Система оборонних позицій і районів у полку складається з передової позиції (позиції бойової охорони) і, як правило, двох оборонних позицій, її поява залежить від прийнятого рішення і бойових можливостей полку.

Передову позицію створюють, здебільшого, при відсутності смуги за­безпечення перед переднім краєм оборони на відстані, до 6 км із метою ввести противника в оману відносно дійсного положення переднього краю та побу­дови оборони, уникнути раптового нападу противника на підрозділи першо-^г° ешелону, відбити атаку підрозділів розвідки та змусити передчасно розгор­нути свої головні сили.

Позиції бойової охорони розміщують на відстані до 2 км від переднього "Раю оборони при відсутності передової позиції з метою не допустити раптового нападу противника та ведення ним наземної розвідки.

Кількість оборонних позицій та їхнє накреслення визначає командир з'єднання. Глибина кожної позиції — 3 км на ній знаходиться, як правило 3-4 траншеї. Друга траншея розташована на відстані 300-600 м від першої, а тре­тя (четверта) — 600-1000 м від другої (третьої) траншеї. Відстань між позиці­ями залежить від умов місцевості, забезпечення взаємодії та ефективності вог­невого ураження в міжпозиційному просторі і може становити до 4 км.

Перша позиція є найважливішою в обороні полку, її обороняють батальйони першого ешелону, вона призначена для нанесення противнику рішучого ураження з метою не допустити прориву ним переднього краю головної смуги оборони.

Другу позицію обороняють батальйони другого ешелону (загально­військового резерву) полку, вона призначена для зупинки та знищення про­тивника, який прорвався в глибину ділянки оборони полку.

Батальйонні райони оборони складаються з ротних опорних пунктів, зв'язаних між собою по фронту і в глибину системою вогню, загородженнями, траншеями та ходами сполучення, які призначенні для ведення кругової оборо­ни. Ротні опорні пункти обладнуються на позиціях так, щоб своїм розташу­ванням та вогнем перекрити найімоворніші напрямки наступу противника.

Основою кожної позиції є батальйонні райони оборони (схема 9). Вони розташовуються один біля одного і з'єднуються між собою системою тран­шей. Між ротними опорними пунктами можуть бути проміжки до 1 км. За ними треба безперервно наглядати, прострілювати фланговим та перехрес­ним вогнем усіх вогневих засобів, особливо протитанкових, а також прикри­вати вогневими засідками, вогнем артилерії та загородженнями. Система тран­шей та ходів сполучення повинна забезпечити військам ведення кругової обо­рони, швидкий та прихований маневр по фронту та в глибину, перешкоджа­ти виявленню противником бойового порядку і системи вогню в обороні.

Відсічні позиції створюють по всій глибині смуги оборони полку з ме­тою не допустити розповсюдження противника, який прорвався в сторони флангів, створити вогневі мішки, а також примусити його вийти на загород­ження, які прикриваються вогнем. Відсічні позиції можуть також бути рубе­жами розгортання частин (підрозділів) для контратак, а також вогневими рубежами танкових частин (підрозділів) та механізованих частин (підрозділів) на бойових машинах піхоти, які знаходяться в другому ешелоні (загально­військовому резерві), їх обладнують однією-двома траншеями, а також хода­ми сполучення, які йдуть від фронту в тил.

Інженерне обладнання ділянки оборони може розпочинатись ще до зайняття оборони, а в повному обсязі проводиться після розгортання військ і продовжується безперервно під час усього оборонного бою. До основних заходів інженерного обладнання ділянки оборони відносять: перевірку місце­вості на наявність мін та розмінування; фортифікаційне обладнання оборон­них позицій, районів зосередження, вогневих рубежів та рубежів розгортан­ня дія проведення контратак, позиційних районів та районів вогневих по­зицій, пунктів управління, підготовки до оборони населених пунктів, ство­рення системи інженерних загороджень; обладнання шляхів маневру.

підрозділів, переправ, районів розташування підрозділів спецвійськ та тилу, проведення інженерних заходів щодо маскування, зокрема створення фаль­шивих позицій, районів оборони (опорних пунктів) та об'єктів; обладнання пунктів водопостачання.

При відсутності безпосереднього зіткнення з противником інженерне обладнання ділянки оборони здійснюють, широко використовуючи засоби ме­ханізації. Інженерні споруди, які були створені за допомогою таких засобів, дообладнують особовим складом. Насамперед обладнують інженерні загород­ження в смузі забезпечення та перед переднім краєм оборони; звільнюють смуги для спостереження та обстрілу; відривають окопи для механізованих підрозділів, танків, БМП, БТР та інших вогневих засобів; на основних позиціях будують основні спорудження для пунктів управління та медпунктів; для особового складу влаштовують перекриті щілини, створюють ділянки суцільних траншей у взводних та ротних опорних пунктах; проводять заходи щодо маскування озброєння, техніки та споруд; створюють інженерні загородження в проміжках між частинами, підрозділами та флангами; обладнують рубежі розгортання протитанкових резервів та визначають рубежі мінування рухомих загонів за­городження; готують шляхи висування до них та шляхи маневру військ: при­стосовують до оборони населені пункти; обладнують пункти водопостачання.

Потім дообладнують ротні опорні пункти: відривають окопи для танків, БМП, БТР та інших вогневих засобів на резервних (тимчасових) позиціях та вогневих рубежах; створюють та вдосконалюють системи траншей та шляхів сполучення; в батальйонних районах оборони дообладнують пункти управ­ління та медичні пункти, будуються бліндажі та сховища для особового скла­ду, озброєння, техніки, ракет, боєприпасів та інших матеріальних засобів; удосконалюють рубежі розгортання протитанкових резервів та рубежі міну­вання рухомих загонів загородження; створюють відсічні позиції; додатково влаштовують інженерні загородження та збільшують щільність мінування перед переднім краєм, у проміжках між частинами та на флангах; готують до руйнування дороги, мости, шляхопроводи та інші важливі об'єкти в глибині оборони; нарощують мережу шляхів маневру військ, підвозу та евакуації, а в загальному обсязі проводять Інженерні заходи щодо маскування, споруджу­ють обманні оборонні пункти, вогневі позиції, на ділянках оборони полків створюють обманну систему траншей.

При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з про­тивником інженерне обладнання ділянки оборони здійснюють одночасно на всю глибину в послідовності, що забезпечує постійну готовність військ до відбивання наступу противника та підвищення захисту їх від високоточної зброї та інших засобів ураження. Робота щодо інженерного обладнання по­чинається відразу після уточнення на місцевості позицій підрозділів.