4.2. Основи бойового застосування бригад 1 дивізій збройних сил основних іноземних держав

Із погляду командування Збройними силами основних іноземних держав, бойові дії сухопутних військ у можливих війнах будуть характеризуватися широким маневром, відсутністю чітко окреслених ліній фронту і флангів, використанням високоточної зброї, засобів розвідки і радіоелектронної боротьбі автоматизованих систем управління і зв'язку, активним застосуванням усіх вид авіації, інтенсивністю та одночасним веденням бойових дій у всій глибині оперативного шикування й бойових порядків військ.

Вважається, що у зв'язку з цим, значно підвищується роль бригад. В; вирішення ними поставлених завдань буде багато в чому залежати успіх бої та операції в цілому.

Основними формами ведення бойових дій сухопутними військами будуть наступальні та оборонні операції. У зв'язку із зростанням вогневої та ударної потужності, мобільності й бойової стійкості з'єднань, як наступальні, так оборонні операції сухопутних військ будуть проводити з урахуванням положень нових концепцій, відомих під назвами "повітряно-наземна операція (битва)" та "боротьба з другими ешелонами".

В основі цих концепцій лежать нові погляди на способи бойового використання сил і засобів сухопутних військ та тактичної авіації. Суть дат поглядів полягає в тому, що принципами "повітряно-наземної операції" передбачаються тісно скоординовані за місцем, часом, задумом, силами й засобами, які застосовуються, бойові дії наземних військ і авіації з метою одночасного розгромлення угрупування противника в усій смузі по фронту й ⁽ всю глибину його оперативною шикування.

оволодіння рубежем чи об'єктом на глибині 3-4 км; подальше завдання — на глибині 6-12 км. Батальйон (бтгр) другого ешелону бригади, як правило, вводять у бій для досягнення успіху наступу на напрямку головного удару ц завершення прориву оборони на всю її глибину. Бойове завдання бригади поділяється на найближче й кінцеве. Зміст найближчого завдання полягає в розгромленні першого ешелону дивізії, яка обороняється, та оволодінні рубежем на глибині 10-15 км. Кінцеве завдання — знищення дивізійних резервів противника, розвиток наступу й оволодіння рубежем на глибині 20-30 км.

Мотопіхотний і танковий батальйони (бтгр) наступають на фронті 2-3 км, а деколи до 5 км, бригада до 15км і прориває оборону на ділянці 2-3 км.

Для виконання бойового завдання бригада шикує бойовий порядок в один, два (деколи в три) ешелони. Крім цього, елементами бойового порядку бригади є: угрупування бригадної артилерії (один-два дивізіони 155-мілімет-рових самохідних гаубиць); угрупування засобів ППО (до приданої зенітної батареї); інженерний резерв (до роти).

Ведення наступу поділяється на чотири етапи: зближення з противни­ком; власне наступ (з ходу після короткої або ретельної підготовки); досяг­нення успіху; переслідування.

У сучасних умовах найбільш ефективним вважають наступ із ходу, ос­кільки війська зберігають маневреність і здатність швидко просуватися в тил противника до того, як він створить організовану оборону. В цьому випадку дивізія може висуватися з глибини відразу на вихідний рубіж і вступати в бій із маршу без зупинки або з попередньо зайнятого на нетривалий час району зосередження, розташованого на відстані 30-80 км від лінії фронту.

Висування дивізії здійснюють 3-4 маршрутами, маючи в першому еше­лоні, частіше всього, дві бригади, в другому (резерві) — одну. Бригади першо­го ешелону рухаються 1-2 маршрутами, послідовно розгортаючись у перед-бойовий і бойовий порядки, тобто в батальйонні (8-12 км від переднього краю), ротні (5-8 км) і взводні (2-3 км) колони.

Насгуп ведуть у такому порядку. Бригади першого ешелону, не вступаючи в затяжні бої та обходячи осередки опору, швидко просуваються вперед, із метою порушити цілісність оборони противника. Завдання щодо ліквідації окремих пунктів опору ставлять підрозділам других ешелонів (резервів). Другий ешелон дивізії вводять у бій найчастіше в проміжках між бригадами першого ешелону або через їхні бойові порядки після виконання найближчого завдання дивізією.

Після виконання кінцевого завдання дивізія може закріплюватися на захопленому рубежі та своїми діями забезпечувати введення в бій другого ешелону (резерву) армійського корпусу або отримати нове завдання.

ОБОРОНА

Оборона характеризується як вимушений вид бойових дій. її готу­ють і проводять із метою зриву наступу противника, його дезорганізації-нанесення максимально можливих втрат, перехоплення ініціативи і ство­рення сприятливих умов для подальшого переходу в наступ. Оборона поді­ляється на мобільну і позиційну.

Мобільна оборона є динамічним видом бойових дій, який передбачає здійснення рішучого маневру в сукупності з вогнем, а також безпосереднє протиборство з противником. При такій обороні до 70 % бойових підрозділів знаходяться у другому ешелоні. Головний спосіб організації й ведення мобі­льної оборони — маневр військами і вогнем із метою порушення бойових порядків наступаючих військ противника і знищення його основних сил.

Позиційну оборону організовують із метою утримання важливих райо­нів (ділянок місцевості). Вона грунтується на максимальному використанні всіх наявних вогневих засобів у поєднанні з маневром і є менш гнучкою, ніж мобільна оборона.

Оборона, незалежно від обраних способів її ведення, передбачає ак­тивні маневрові дії, глибоке ураження, захоплення ініціативи, нанесення кон­трударів (контратаки) і перехід до рішучого наступу.

Залежно від умов, що склалися, дивізія може вести оборону двох видів; позиційну (чи оборону району) й мобільну.

До позиційної оборони дивізія переходить при недостатній глибині оборони і необхідності будь-що утримати вказаний район: коли місцевість не дозволяє здійснювати широкий маневр силами й засобами або якщо насту­паючий противник має більшу мобільність і перевагу в повітрі.

До мобільної оборони дивізія переходить, коли поставлене завдання і райони бойових дій дозволяють організовувати й вести оборонний бій на ве­ликій глибині, а умови місцевості дають можливість маневрувати силами й засо­бами. При веденні мобільної оборони допускається тимчасова втрата місцевості.

Для ведення оборонного бою дивізія може бути підсилена бригадою польової артилерії корпусу в складі двох-трьох дивізіонів 155 мм СГ і одного-двох дивізіонів 203,2 мм СГ, одним дивізіоном ЗРК, саперним батальйо­ном, ротою вогневої підтримки та іншими силами й засобами. В обороні їй призначають смугу, довжина якої — 20-40 км і більше по фронту й 50 км і більше в глибину (схема 5).

Бригада обороняється в основному або тиловому районі дивізії. Для обо­рони їй призначають смугу, довжина якої — 10-12 км по фронту і І О-15 км у глиби­ну, а батальйону — район оборони, (по фронту — до 5 км і глибина — до 3 км).

Ротна тактична група і мотопіхотний (танковий) взвод обороняють опорні пункти, відповідно до 1500 м і до 400 м по фронту та до 1100 м і до 200 м У глибину. Мотопіхотне відділення займає позицію по фронту до 125 м.

Для ведення оборони створюють смугу забезпечення, основний район оборони й тиловий район дивізії.

Основний район оборони дивізії глибиною 20-30 км створюють за сму­гою забезпечення між переднім краєм і тиловими межами бригад першого ешелону. В ньому розміщують головне угрупування сил і засобів дивізії, а також підтримуючі засоби.

Тиловий район дивізії розташовується за основним районом оборо­ни, його глибина — 10-15 км і більше. У ньому є основні й запасні райони Розташування Другого ешелону (резерву) дивізії, відвічні й блокуючи позиції, маршрути висування для проведення контратак.

ОСНОВИ БОЙОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ ДИВІЗІЙ (БРИГАД) ЗБРОЙНИХ СИЛ ДРУГОЇ КАТЕГОРІЇ

НАСТУП

Дивізія Збройних сил другої категорії веде бойові дії в складі армійського корпусу або самостійно на окремому напрямку.

Вона може наступати в першому чи другому ешелоні корпусу, а такси знаходитися в його резерві.

Бойове завдання дивізії ставлять по рубежах (об'єктах). Воно поділяється на найближче й подальше (схема 6). Глибина найближчого завдання дивізії може сягати 20-30 км, а подальшого (загального) -— 40-60 км.

Бойовий порядок дивізії в наступі будується в один чи два ешелони. Його елементами є частини (підрозділи) першого ешелону, другого ешелон] (загальновійськового резерву), угрупування польової артилерії, угрупування засобів ППО, резерви (протитанковий та іиженерпо-хімічний), тактичний повітряний десант.

Бригада в наступі може вести бойові дії як у складі дивізії, так і самостійно на окремому напрямку.

Бойове завдання бригади поділяється на найближче й подальше. Найближче завдання полягає в прориві оборони противника на глибину 10-15 км подальше завдання — в розетку успіху, прориві оборони на глибину 20-30 км й забезпеченні введення в бій другого ешелону дивізії.

Ширина смуги наступу бригади при використанні в першому ешелоні двох батальйонів може сягати 15 км.

Батальйон наступає, як правило, в складі бригади. Бойове завдання батальйону першого ешелону поділяється на найближче й подальше.

Найближче завдання полягає в оволодінні об'єктом на глибині 6-8 км. подальше -— в прориві оборони противника па глибину 10-15 км і забезпеченні введення в бій другого ешелону бригади.

Найближче завдання батальйону другого ешелону полягає в оволодінні об'єктом па глибині 3-5 км, подальше — в завершенні прориву оборони про­тивника на глибину подальшого завдання бригади.

ОБОРОНА

Залежно від наявності сил і засобів, інженерного обладнання місцевості й способів ведення оборонних дій, командування сухопутних військ Збройних сил другої категорії розглядає два види оборони: рухому й позиційну.

Рухому оборону організовують і ведуть при наявності в оборонні значних резервів шляхом проведення контратак (контрударів) сильними резервами для завершення розгромлення головного угрупування противника і створення вигідних умов для переходу в наступ.

Позиційну оборону застосовують для утримання важливого рубежу чи району, відбиття наступу переважаючих сил противника й переходу до наступ)

При відсутності безпосереднього зіткнення з противником перед пе­реднім краєм створюють смугу забезпечення, глибина якої в корпусі — 50-70 км у дивізії— 15-20 км.

Район оборони дивізії поділяється на передовий і тиловий. У передовому (глибина — до 25 км) розташовуються бригади першого ешелону дивізії. У тиловому (глибина — до 35 км) — другий ешелон дивізії, інші частини, а також тилові частини й підрозділи.

Загальна глибина району оборони дивізії може сягати 40-60 км. Шири­на смуги оборони противника — 20-40 км (схема 7).

Бригада, залежно від поставленого їй завдання, наявності сил і засобів, а також умов місцевості, може обороняти смугу, 10-20 км по фронту й до 25 км

у глибину.

Батальйону для ведення оборони призначають район, 4-5 км по фронту і до 5 км у глибину. Мотопіхотні роти першого ешелону обороняють опорний пункт, до 2-3 км по фронту й до 2-3 км у глибину.

Таким чином, розглядаючи це питання, ви ознайомилися з основами бойового застосування дивізій, бригад, батальйонів Збройних сил основних іноземних держав, а також з тенденцією їхнього розвитку.

4.3. ВИДИ ЗБРОЇ ТА її ВПЛИВ НА ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ. ЗВИЧАЙНА ЗБРОЯ

До звичайних засобів ураження належать як боєприпаси об'ємного вибуху, так і ракетно-артилерійські системи з використанням сна­рядів підвищеної могутності.

Боєприпаси об'ємного вибуху застосовували ВПС СШ А у В'єтнамі, Ізраї­лю — у Лівані. Корпус бомби об'ємного вибуху виготовляють із тонкостінної сталі й заповнюють вуглецевим пальним. При скиданні й вибусі від удару з'яв­ляється хмара газоповітряної суміші діаметром до ЗО м і висотою 2,5-4,5 м (хма­ра підривається уповільненим детонатором, при цьому тиск становить до 20-30 кг/см,² у перспективних боєприпасах — до 100 кг/см². Уражаючі фактори об'ємних боєприпасів — ударна хвиля, тепловий та токсичний вплив.

Широке застосування в сучасній війні матимуть авіаційні бомби та касети, які складаються з великої кількості уражаючих елементів (кулькові, ананасові бомби, боєприпаси з голчастим наповненням та стрілоподібними елементами).

У кульковій бомбі впресовано кілька сотень кульок, пластмасових стріл (ананасових), що утруднюють лікувальні заходи через нерентгеноконтрасність елемента, та спричиняють поранення.

Боєприпаси з голчастим наповнювачем вміщують у собі до 500 стале­вих голок чи невеликих стріл (28 мм), які під час вибуху заглиблюються у вигляді гачка чи наносять поранення, яке призводить до трагічного кінця, перераховані боєприпаси застосовують у спеціальних касетах, в кожній з яких вміщається їх кілька сотень. Такі касети й авіаційні бомби мають систему ведення. На основі цього можна зробити висновок про те, що медична служба сучасних умовах буде зустрічати випадки значного пошкодження тканин не тільки вздовж пораненого каналу, але і в сусідніх зонах. При цьому матимуть тяжкі багатоосколкові переломи кісток, значні пошкодження внутрішніх органів і судинно-нервового пучка.

Таким чином, сучасна вогнепальна рана характеризується як така, що важко піддається лікуванню. Не тільки кількість цих ран буде велика, а і глибина пошкодження поверхневої тканини та органів.

ЗАПАЛЮВАЛЬНІ БОЄПРИПАСИ І СУМІШІ

Важливу роль при веденні бойових дій у сучасній війні відіграють запалювальні боєприпаси. Вони є складовою частиною бойових хімічних речовин. До них належать запалювальні речовини та суміші. На відміну від запалювальної речовини, суміші застосовують не лише для ураження особового складу, а й для знищення озброєння, бойової техніки, транспорту військового майна, а також для підпалення фортифікаційних споруд, посівів та лісових масивів.

На озброєнні сучасних армій можуть бути запалювальні речовини ос повних груп: запалювальні суміші на основі нафтопродуктів (напалми); терміти та термітні суміші (білий фосфор — самозапалювальна суміш).

Напалм є в'язкою желеподібною масою, (від рожевого до бурого кольору із запахом крезолу), сумішшю пального і згущувача. Основна складові частина (пальне) рідкі вуглеводи, найчастіше бензин, рідше гас, бензол, легробін, реактивне паливо, згущені (желатиновані) за допомогою згущувача. Стандартний згущувач — це порошок, що має у своєму складі 25 % олеїнової, 25 % нафтенової і 50 % лауринової або пальмитинової кислот, які добувають у процесі омилення кокосової олії.

Металізовані запалювальні суміші — це речовини, одержані додаванням у напалм порошку магнію, асфальту, смоли, нітрату натрію, важких масел та деяких інших горючих продуктів.

Напалми та пірогелі мають такі властивості:

І. Добре прилипають до поверхні різноманітних предметів, споруд бойової техніки, а також до одягу та тіла людини.

2. Легко спалахують та важко піддаються гасінню.

3. При горінні розвивають температуру: напалм — до 1200 " С, пірогелі — до 2500 " С; напалм горить протягом 1-7 хв, пірогелі — 40-60 с, утворюючи густий дим.

Для застосування напалму використовують танкові та ранцеві вогнемети, авіаційні бомби, артилерійські снаряди та фугаси.

Терміт та термітні запалювальні суміші — це механічна суміш порошкоподібного (або зернистого) металу з властивістю горіти в сумішах окислами інших металів, які застосовують як окислювачі. Найбільш відомим і розповсюдженим вважають залізоалюмінієвий терміт (окис заліза -75 %, алюміній — 25 %).

Електрон — легкий сплав з алюмінієм (до 8 %), цинком (до 5 %) та інші-ми металами. Комбінація терміту й електрону — це потужна запалювальні речовина. Горять терміти і термітні суміші при температурі до 3000 "С. Вони спроможні пропалювати сталеві листи, плавити будь-які металеві предметі Горять без доступу кисню.

Білий фосфор (самозапалювальна суміш) — тверда воскоподібна отруйна речовина, що має властивість самозапалюватися в повітрі та енергійно горіти з виділенням великої кількості їдкого диму. Температура горіння — 1200 "С. До димоутворюючих речовин належать також чотирихлористий ти­тан та нафтенові масла.

Необхідно обов'язково зазначити, що сучасна звичайна зброя прак­тично має всі властивості зброї масового ураження за своєю масовістю й точ­ністю ураження. До такої зброї можна віднести розвідувально-ударні комп­лекси (РУК) і системи дальнього радіолокаційного виявлення типу Е-ЗА "Авакс" або, як їх ще називають, високоточну зброю.

Так, система ДРЛВ Е-ЗА "Авакс" застосовується для дальнього вияв­лення повітряних наземних і надводних цілей та наведення на них тактичної, авіації з передачею цілеспрямування на зенітно-ракетні комплекси. Дальність виявлення — до 650км.

Розвідувально-ударний комплекс "ПЛСС"

РУК "ПЛСС" — комплексна система розвідки та ураження наземних радіовипромінюючих цілей. Вона призначена для виявлення, розпізнавання і визначення місцезнаходження працюючих РЛС і станцій перешкод на площі 500x500 км, а також для автоматичного радіокомандного наведення на вияв­ленні цілі керованої зброї класу "Повітря-Земля" і літаків тактичної авіації. Крім цього, забезпечує можливість ураження й інших невипромінюючих об'єктів (аеродромів, мостів), виявлених повітряною розвідкою.

Бойові можливості системи:

Дальність ведення розвідки — від 100 до 600 км. 2. Здатна одночасно наводити 15 одиниць озброєння. 3. Точність влучення в ціль - до 50 м. Розвідувально-ударний комплекс "ДЖІСАК"

РУК " ДЖІСАК" призначений для ведення розвідки і нанесення удару по бронетанкових угрупуваннях противника в районах їхнього зосереджен­ня або на марші на глибину до 200 км. Бойові можливості комплексу:

1. Глибина розвідки — 200-250 км.

2. Кількість одночасно супроводжуваних цілей - 6.

3. Здатність одночасно наводити 2 ракети. Тактична ракетна система "Джитакмс" у варіантах:

— "А-такмс" — на базі РСЗВ "ІК8" (дальність — до 70 км); на ПУ - 2 Ракети.

— "Джи-такмс" — на базі "Лане — 2" (дальність — до 200 км).

4. Кількість групових цілей типу "танкова рота", які уражаються ком­плексом — 2:

5. У касетній бойовій частині є до 96 суббоєприпасів типу "СКІД".

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ ВІД ВИСОКОТОЧНОЇЗБРОЇ(ВТЗ) І ЗБРОЇ МАСОВОГО УРАЖЕННЯ. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ЗАХИСТУ

Захист від високоточної зброї і зброї масового ураження — це комплекс тактичних та спеціальних заходів, які проводяться із метою максимального послаблення ураження військ цією зброєю, збереження боєздатності І забезпечення успішного виконання ними бойових завдань.

Захист від високоточної зброї (ВТЗ) і зброї масового ураження (ЗМУ організовують командири всіх ступенів у будь-яких видах бойової діяльності військ і незалежно від того, застосовується зброя масового ураження чи ні. Заходи щодо захисту військ від ВТЗ і ЗМУ:

— розосередження військ, періодична зміна місць (районів) їхнього розташування;

— інженерне обладнання районів та позицій розміщення військ;

— підготовка шляхів до маневру;

— широке застосування захисних та маскувальних засобів і місцевості

— своєчасне попередження військ про безпосередню загрозу і початої застосування противником ВТЗ і ЗМУ;

— протиепідеміологічні, санітарно-гігієнічні та спеціально-профілактичні заходи;

— виявлення наслідків застосування противником ВТЗ і ЗМУ;

— ліквідація наслідків застосування противником ВТЗ і ЗМУ.

Залежно від характеру дії військ і обстановки, а також від того, в який ланці організовують захист від ВТЗ і ЗМУ, наведені заходи можна проводити повному обсязі або частково.

Усі заходи щодо захисту військ від ВТЗ і ЗМУ проводять при взаємодії сил і засобів різних видів Збройних сил, родів військ та спеціальних військ. Ц взаємодія полягає в: узгодженні системи попередження; обміні інформацією про застосування противником ЗМУ і ВТЗ, зон зараження, руйнувань, пожеж затоплень; наданні допомоги при ліквідації наслідків застосування противником ЗМУ; а також у проведенні протиепідеміологічних, санітарне гігієнічних і спеціальних профілактичних заходів.

У главі були розглянуті організаційно-штатні структури частин підрозділів Збройних сил основних іноземних держав, а також сили й засіб вогневого ураження, які є в Збройних силах цих держав. Знання вище перерахованих питань дозволить офіцерам медичної служби Збройних сил Украіни правильно організовувати медичне забезпечення військ в умовах використання в сучасному загальновійськовому бою різних видів зброї (зброї масового ураження, високоточної зброї тощо).

Глава п'ята