Червоний колір у символіці українського козацтва

У військово-культурному комплексі українського козацтва черво­ний колір та різні його відтінки, в тому числі й малиновий, посідають почесне місце. Як свідчать археологічні, письмові та фольклорні джере­ла, українськими козаками поважався і широко використовувався цей колір у повсякденному житті (одяг), у військових походах (прапори, бойове спорядження), під час поховань загиблих козаків (покривання мертвого лицаря-козака червоною китайкою та встановлювання бойово­го червоного прапора в головах). Але чому саме червоному кольору віддавали перевагу козаки? Не виключено, що через те, що червоний колір є домінуючою барвою війни, всеспопеляючого червоного вогню, людської крові, а звідси - ознакою провідної діючої особи війни - воїна і військової верстви воїнів-професіоналів у цілому. Його витоки сяга­ють тисячолітніх пластів праіндосвропейської спільноти.

Власне кажучи, вже у V тис. до н. е. пращури середньостогівців -племена дніпро-донецької культури - засипали свої поховання червоною вохрою. Це так звані колективні могильники маріупольського типу, притаманні часопростору цієї спільноти'. Ця традиція була продовжена пращурами індоєвропейців - воїнами-скотарямн середньостогівської культури, котрі мешкали в українських степах 5-6 тис. років тому

52

(друга половина IV - початок III тис. до н. е.)2. На думку Б.Рибакова, червону вохру, якою покривали скорчені кістяки, слід уважати не символом вогню, а чимось іншим, наприклад, символом крові3. Отже, стародавні індоєвропейці, котрі мешкали 5-6 тис. років тому в українських степах, вже наділяли червоний колір символічним змістом (чільна барва військових сутичок, пролитої крові і жалоби за небіжчи­ком, відзнака воїнів та їхньої військової доблесті).

В арійських племен, котрі розпочали завойовувати територію сучасної Індії в середині II тис. до н. е., червоний колір вже став атри­бутом військової верстви воїнів-професіоналів. Як відомо, суспільство аріїв, за Рігведою, розмежовувалося на три стани-«варни» (кольори): жерці-брахмани, військова аристократія - кшатрії, рядові общин­ники - вайш'ї. Саме червоний колір і був кольором-ознакою воїнів-кшатріїв. Індоарії вірували, що їхніх ворогів знищують безпосередньо боги, насамперед бог блискавки і війни Індра, котрий своєю бойовою палицею-блискавкою руйнував ворожі фортеці й міста, а також бог вогню Агні, котрий спопеляв ворогів аріїв своїм небесним червоним полум'ям. Арії шукали підтримки цих богів і обов'язково перед почат­ком військового походу здійснювали жертвоприношення. А щоб боги не забували про них і під час воєнних дій, арії брали з собою певні відзна­ки, що мали на меті символізувати присутність богів на полі бою і їхню безпосередню допомогу. Можливо, саме червоні бойові прапори і міфо-логізувались символами богів Агні та Індри. Це відповідало уявленню аріїв про те, що прапор та його червоний колір, як уособлення Індри та Агні, зміцнює на полі бою арійських воїнів, спрямовуючи їх до пере­моги'. У стародавній Індії подібні бойові червоні прапори вивозили на колісницях, а згодом - і на слонах5.

В часи Гомера серед грецьких племен існувало подібне ставлення до червоного кольору як до символу війни, вогню, ознаки панівної військової аристократи. У багатьох піснях «Іліади» бій, кровопролитна сутичка з ворогом порівнювалися з пожежею, що нищить все довкола. Грецький воїн-герой Ахілл, наче могутня непереможна пожежа, знищує троянських воїнів. Коли ж Ахілл потрапив у скрутне станови­ще, на допомогу йому прийшов бог вогню і ковальства Гефест, своїм бурхливим червоним полум'ям винищуючи троянців та їхніх союзників і забезпечуючи грекам перемогу".

85

Грецька військова аристократія віддавала перевагу червоному кольору і особливо його пурпурному відтінку як ознаці військового стану і свого панівного становища в суспільстві. Так, грецький леген­дарний герой Ясон мав прекрасне пурпурове вбрання, яке йому виткала і подарувала непереможна воїтелька, богиня Афіна'.

Про те, що червоний колір як атрибут воїнів-професіоналів - не випадковість, а закономірність загальноіндоєвропейської військової традиції, свідчать численні приклади. Червоний бойовий одяг носили спартанські гопліти та римські легіонери; в кровопролитні бої їх вели за собою також червоні знамена. В Москві, у Державному музеї образотвор­чих мистецтв ім. О.С.Пушкіна експонується римський бойовий прапор -вексиллюм (штандарт кінноти і загонів особливого призначення). Цей прапор являє собою невелике полотнище пурпурного кольору, на якому золотисто-жовтою фарбою нанесено зображення богині перемоги Вік­торії8. У червоних плащах воювали також кельти. Археологічні знахідки свідчать, що й скіфи фарбували бойовий панцир і зброю у червоний колір9. їхні родичі сармати («обперезані мечем») теж вважали червону барву кольором військової верстви, про що свідчить, зокрема, поховання сарматського воїна на Вінниччині. Кістяк воїна лежав у саркофазі, випростаний на спині, з розкинутими ногами (в археології ця поза кла­сифікується «позою вершника»). Археологам вдалося зафіксувати, що небіжчика було одягнуто у червоне шкіряне вбрання, гаптоване золоти­ми прикрасами, а на поясі золотими пряжками було пристебнуто меч1".

У войовничій Римській імперії червоний колір та його відтінки, особливо пурпурний, набули ще більшого значення, ставши символом не тільки військової верстви, а й імператорської влади. Ця традиція збере­глася в майбутньому у Західній та Східній Римських державах. Відомо, що найбільш шанованим державним кольором у Візантії був червоний". На візантійських іконах, на котрих зображена боротьба святого Георгія (Юрія) - покровителя лицарства - з драконом, бачимо червоного коня, що як бойовий лицарський кінь, ймовірно, є символом війни, вогню, героїчної боротьби з ворогом, силами зла. Так, червона фарба неодмінно фігурувала у військовому спорядженні фахових воїнів12.

Візантійським істориком Прокопієм Кесарійським у праці «Війна з готами» подано опис гордівливого готського короля Тотіли, який хотів вразити свого ворога перед битвою. Щоб показати, який він

86

ефектний воїн, Тотіла увібрався в панцир із золотих пластин і прикрасив усього себе, від шолома до наконечника списа, стрічками і пурпурними підв'язками13.

Традиції червоного кольору як символу війни і воїнів загалом зафіксовано також і в героїчних сказаннях «Старшої Едди». В одному з них оповідається про те, що, викликаючи ворога на поєдинок, конунг Хельгі зі своєю дружиною здіймав на щоглі човна червлений щит -знак війни'4.

Особливо яскраво традиції червоного кольору як кольору військо­вої верстви воїнів-професіоналів проявилися у середньовічних прапо­рах. Так, германські імператори Священної Римської імперії, окрім державного прапора, застосовували ще так зване бойове знамено (Blutfahne, що перекладалося як «кривавий стяг»). Під цим прапором, котрий мав червоне (криваве) забарвлення і носився на списі, вони вою­вали, а також використовували його в урочисті хвилини. Цікаво також, що давнє геральдичне знамено покровителя європейського лицарства св. Георгія являло собою білий хрест на червоному полі. Воно згадується в європейських хроніках XIII-XIV ст. Відомо, що цим Георгіївським прапором (st. Georgsbanners) нагороджувалося швабське і франконське лицарство, і саме такий червоний прапор з білим хрес­том майорів над табором С.Наливайка на річці Солониці у 1596 р.'5

Бойовим прапором французьких королів упродовж XII-XV ст. була священна хоругва абатства Сен-Дені, так звана оріфламма (oriflamme від лат. aurifflamma). Цей бойовий стяг вогненно-червоно­го кольору не мав жодного зображення і висів на кінці золотого списа16. Французький король Людовик VI вперше розгорнув оріфламму у воєнний час у 1124 р. Востаннє ж вона супроводжувала французькі війська під час нещасливої для них битви з англійцями при Азінкурі, яка відбулася 25 жовтня 1415 р.17

Що ж стосується лицарських знамен, то право на власний прапор отримував сеньйор, котрий з'являвся на війну не менш ніж з 20 воїна­ми. У Франції під лицарським прапором звичайно крокувало 50 васалів". Щодо забарвлення цих прапорів, то вони, як і герби, мали багато кольорову гама. Проте на ранніх етапах більшість лицарських штандартів було пурпурного і червоного кольорів, які сімволизували пануючу роль військово-аристократичної лицарської

54

верстви в тогочасному суспільстві, і лише згодом трансформувалися у різнокольорові19.

Духовні лицарсько-чернечі ордени, які вславилися в середні віки своєю войовничістю і стійкістю у боротьбі за віру, мали кожний своє власне орденське бойове знамено. Так, мальтійські лицарі запровадили червоний прапор зі сріблястим (білим) восьмикутним хрестом, а тамплієри (храмовники) - з червоним восьмикутним хрестом на білому тлі20. Варто зауважити, що білий колір і хрест - символи християнст­ва, тому червоні барви дещо поступилися перед ними, особливо на штандартах лицарсько-чернечих орденів.

Отже, західноєвропейське лицарство вважало червоний колір озна­кою військової аристократії, головним кольором лицарського стану і широко його використовувало як в одязі, лицарському військовому спорядженні, так і на своїх гербах та бойових знаменах.

Давні слов'яни також вважали червоний колір символом війни, воїнів і військової аристократії, що проявлялося і в одязі, і в бойовому спорядженні, й у військових відзнаках. Приміром, бойові відзнаки давніх слов'ян, так звані «чолки стягові», мали спочатку вигляд довгої жердини, на вершині якої закріплювалися гілки дерев, жмутки трав, конячі хвости та інші предмети. Пізніше до них почали прив'язувати великі шматки тканини яскравого, переважно червоного, кольору, що мали клиновидну форму21. Крім суто практичного застосування (засіб керування, орієнтування) на бойовищі і в поході, бойовий червоний стяг набув у стародавніх слов'ян своєрідного культового значення: ймовірно, він уособлював присутність слов'янських богів на полі бою, їхню моральну і реальну, як вірили слов'яни, підтримку. Як вважав російський історик М.Карамзін, слов'яни обожнювали свої знамена й були упевнені, що у воєнний час вони святіші за усіх ідолів22.

Поступово, з утворенням держави Київської Русі, прапори зазнають певних змін щодо форми і кольору, витісняючи з ужитку старовинні чолки. Ці військові знамена набули вигляду витягнутих трикутників, а їхні полотнища були переважно червоними. Такими їх можна побачити на мініатюрах Радзивіллівського (Кенігсберзького) літопису (кінець XV - початок XVI ст.), але, ймовірно, подібні істо­ричні малюнки наслідували більш давні оригінали, які до нас, на пре­великий жаль, не дійшли. За свідченням ученого М.Рабіновича, колір

55

полотнищ прапорів князівських дружин на мініатюрах - здебільшого червоний різних відтінків. Так, на 147 із 168 мініатюр Радзивіл­лівського літопису стяги червоні, інші - сині, зелені, коричневі чи білі. Інший вчений, В.Сергійчук, стверджує, що усього стягів на кольорових композиціях цього літопису 213, із них 190 червоних, 7 жовтих, 7 білих, 2 коричневих, по одному синьому та зеленому2'.

Термін «червлений стяг», «червлене знамено» широко вживається у давньоукраїнських літописах і означає «багряний» або «червоний» колір бойового прапора.

Отже, червоний колір є загальновживаним як колір бойових прапорів у доновітню епоху у більшості європейських народів. Черво­ний колір як колір військової верстви воїнів-професіоналів у Київській Русі панував не тільки на бойових знаменах, але й активно використо­вувався для фарбування зброї, військового спорядження, князівського і дружинного одягу25. Згадаймо відомі рядки «Слова о полку Ігоревім»: «Лисиці брешуть на черленії щити»; «Русичі великії поля черленими щитами перегородили, шукаючи собі честі, а князю слави»26. Колір більшості щитів воїнів-дружинників Київської Русі на мініатюрах Радзивіллівського літопису червоний, рідше зустрічається жовтий і ще рідше - інші кольори. А на малюнках «Житія Бориса і Гліба» (перша половина XIV ст.), які на 150 років старші за мініатюри Радзи­віллівського літопису, щити дружинників завжди червоні21. Про яскра-' во-червоний колір давньоруських щитів розповідають і літописи. Так, в Іпатіївському літописі повідомляється, що щити хоробрих воїнів на огляді, який улаштував їм Данило Галицький, поставали немов уранішня заграва, а з-за них, як сонце, що сходить, виблискували світлі шоломи воїнів28.

В українських козаків червоний колір також був уособленням військової верстви, що проявлялося і в червоно-малинових знаменах, і в козацькому одязі, і в ритуальній та символічній насиченості червоної ".ірііиупг-іГолористики професійного військового стану українського козацтва.

Вочевідь, можна вважати, що українське козацтво тією чи іншою спадкоємцем традицій воїнів-дружинників Київської Русі, котрі у свою чергу, своїм корінням сягають ще традицій давньої словянської і мілітарної культури. Червоний колір, зафіксований ще в індоєвропейської військовій культурі, виступає символом війни, а

89

також стану воїнів і військової аристократії ще в середньовіччі. Тому, мабуть, недоречно пов'язувати козацький червоний (малиновий) пра­пор з традиційними кольорами Речі Посполитої (червоно-білими). Як уже зазначалося, червона барва була властивою стародавнім прапорам багатьох народів, і показово те, що червоний колір був символічною ат­рибутивністю військового стану воїнів-професіоналів усіх індоєвро­пейських народів.

За свідченням історика В.Сергійчука, перший знаний нам з істо­ричних джерел козацький прапор мав червоне полотнище з білим хрес­том. І надалі саме поєднання цих кольорів неодноразово зустрічається на козацьких знаменах. Тут напрошуються паралелі між цим першим відомим нам козацьким стягом і прапором мальтійського лицарства (лицарсько-чернечий орден іоаннітів-госпітальєрів) - червоним штандартом з білим (сріблястим) восьмикутним хрестом (нагадаємо, що українські козаки-запорожці вважали себе мальтійськими кавалера­ми29). На думку В.Сергійчука, історія цього першого бойового червоного козацького прапору бере свої початки від родинного герба уславленого запорозького ватажка - князя Дмитра Вишневецького (Байди, як про­звали його в народі). Саме під його червоним стягом вирушали козаки у бойові походи в середині XVI ст. Ймовірно, припускає історик, у пам'ять про мужнього українського князя, котрого так жорстоко скарав турецький султан, українське козацтво й залишило на своїй корогві символи Дмитра Вишневецького, нащадка турово-пінських Рюриковичів30.

Козацькі прапори набирали різноманітної форми (існували трапецієвидні, прямокутні і трикутні полотнища), у кольорах перева­жали різні відтінки червоної барви31. Хоча варто зауважити, що в українських козаків упродовж тривалого часу не було єдиного типу козацьких корогв, а панувала цілковита довільність і щодо барв прапорів, і щодо зображених на них геральдичних знаків32. Так, у 1651 р. під Гомелем козацькі прапори були такі: один червоний з білим хрестом і білою обвідкою, один червоний, три білих, два чорних, два жовто-блакитних. А в 1655 р. під Львовом за Б.Хмельницьким несли червону корогву і другу - з образом св. Миха-їла, що пробиває змія. За свідченням польського очевидця, за гетьманськими корогвами несли ще близько 34 стягів: на них було відкарбовано герби майже всіх воєводств і повітів, за винятком

90

польського білого орла в короні33. Д.Яворницький, описуючи чотири старовинні козацькі корогви, зазначав, що одна з них ткалась із подвійного оксамиту, з однієї сторони червоного, а з другої - зеленого кольору; три ж інші корогви були білими, виготовленими із звичайно­го полотна34.

Незважаючи на різноманітність форм і кольорів козацьких прапорів, спільною для більшості знамен була присутність червоного кольору - кольору військової верстви воїнів-професіоналів - і білого -кольору, котрий (як уже зазначалося вище) символізував християнст­во, а козаки, як відомо, завжди вважали себе вірними захисниками християнської релігії. Власне, у такий спосіб символічна гама червоної і білої барви поєднувала козаків-запорожців та європейських лицарів-ченців. Скажімо, велика корогва запорожців у XVIII ст. зоставалась червоною із зображенням з одного боку архангела Михаїла, а з друго­го - білого хреста із золотим сонцем, півмісяцем і зірками. Прапори куренів і паланок були здебільшого малиновими, а під час морських походів використовувались особливі прапори: білий - із зображенням св. Миколая і червоний - із зображенням козацького корабля35.

Подібна червона корогва зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург). На ній зображено великого двоголового орла, архангела Михаїла з вогненним мечем у правій руці, Спасителя, який благословляє козаків на бій, і дещо нижче - військового козацького корабля із запорожцями"'.

Повага до бойового козацького прапора промовисто відбилася в народній думі «Самійло Кішка». Запорозький кошовий Кішка, потра­пивши у полон, тривалий час пробув у турецькій неволі на галерах. Проте, попри всі негаразди, він зберіг червоний козацький стяг. Коли, використавши сприятливу можливість, козаки-невільники повстали, знищили турецьку залогу і відпливли додому, Самійло почепив його на галері:

Тогда Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Червонії хрещатії давнії корогви із кишені виймав,

розпустив до води похилив37.

Українськи козаки юбили і поважали червоний колір і широко використовували одяг «на козаку жупан червоненький»38 – та військове спорядження червоного кольору. Так, Іван Коновченко, виїжджаючи на бій з ворогом, зодягав найкоштовніше своє вбрання, в

91

тому числі «і червоні тиляги під еребром, під златом»39. А в одній з історичних пісень співається, що нап'яли козаченьки червоний намет40.

Невипадково в українських народних піснях козацьке військо порівнюється з квітучим, червоним маком:

- Гей, стоїть військо,

Славне запорозьке,

Та, як мак розцвітає".

- По горах маки цвітуть,

Та тож не маки - то козаки,

То козаки у Крим йдуть42.

У пісні ж про взяття козаками турецької фортеці Варни розпо­відається, що червона китайка набула значення романтизованої винаго­роди за козацькі бойові заслуги:

- Ци би я войська на приодягла

Червоною китайкою

За заслугу козацькою?43

Червона китайка виступала у фольклорі символом українського козацького лицарства:

Та поїдем у чистеє поле, гей, у Варшаву,

Та наберем червоної китайки, гей, на славу!

Гей, щоб наша червона китайка, гей, не злиняла,

Та щоб наша козацькая слава, гей, не пропала.

Гей, щоб наша червона китайка, гей, червоніла,

А щоб наша козацькая слава, гей, не змарніла44. У народній пісні про смерть полковника Морозенка червоний мак, що розцвітає у цей день, віщує криваві події і смерть героєві-козакові. Вороги, упіймавши Морозенка за червону жупанину, живцем вийняли з нього кривавеє серце:

- Познімали з Морозенка Всі червоні стрічки, Куди везли Морозенка -Там червонії річки45.

Козацькі поховальні обряди завжди супроводжувалися уведенням червоного кольору, що символізував належність полеглих козаків-лицарів до військового стану воїнів-професіоналів. Цю стародавню традицію щонайповніше збережено в українській народно-поетичній

92

творчості. Тіло полеглого козака покривали «червоною китайкою»16, а «у головоньках червоний прапор» ставили47.

Оскільки бойовий червоний прапор не міг зоставатися на могилі полеглого, то, освятивши ним могилу, його забирали з собою. Проте козаки саджали на могилі козака червону калину, яка уособлювала, імовірно, символ живого червоного бойового козацького прапора, символ нев'янучої козацької військової доблесті і слави:

Та посадім, премилеє браття, Червону калину.

Гей, щоб зійшла лицарська слава На всю Україну48.

Така роль калини не випадкова. В Україні її широко використову­вали в «перехідних» обрядах - родильних, весільних, поховальних49, які поставали супровідним атрибутом переходу людини від одного стану життя до іншого50.

Отже, традиція використання червоного кольору, будучи започат­кованою ще у V тис. до н. е. і наповнюючись на кожному історичному етапі розвитку військової верстви новим соціально-політичним смис­лом, тягнеться не перериваючись вздовж усієї історії індоєвропейських народів. Червоний колір в індоєвропейській мілітарній і культурній надбудовах стверджує себе уособленням крові, вогню, війни, ознакою належності до стану воїнів-професіоналів, символом провідної військово-аристократичної верстви. В Україні ця традиція дожила до козацьких часів.