15.Архаїзми, історизми, загальновживані слова в українській мові.

АРХАЇЗМИ

АРХАЇЗМИ (гр. арсЬаіов — стародавній) — різновид застарілих слів. Архаїзми називають існуючі в сучасній дійсності предмети і явища. Але з певних причин у сучасній мові архаїзми витіснились з активно¬го вжитку іншими словами: свічадо (дзеркало), піїт (поет), лицедій (актор), студей (студент), шуйця (ліва рука), січа (битва), глаголити (говорити), всує (даремно). Буває, що архаїчним стає лише значення слова, якщо це слово набуло в сучасній мові нового смислу. Так, наприклад, слово гости¬нець (подарунок) належить до активного словника сучасної українсь¬кої мови. Проте це слово має ще й інше, застаріле значення: гости¬нець — великий битий шлях. Архаїзми використовуються в художньому і публіцистичному стилі, де виконують різні стилістичні функції: допомагають письменникові передати колорит епохи, служать засобом мовної характеристики ге¬роя, створюють тон урочистості, піднесеності і ін.

Стилістичне використання архаїзмів, історизмів

Лексика мови кожного народу, який розвивається (економічно, політично і т. ін., отже, й духовно), пере­буває в стані більш чи менш суттєвих змін, не тільки со­ціально прогресивних, а й регресивних. На позначення тих явищ, реалій, предметів, які вже застаріли, станов­лять пережиток минулого, використовують архаїзми.

Архаїзми (грец. агсґіаіоз — старий, давній) — застарілі слова, сполучення слів, морфологічні форми слів і синтаксичні конструк­ції, які належать до пасивної лексики, використовуються зрідка з певною стилістичною, функціонально-виражальною метою.

У минулому теперішні архаїзми (серед них і істориз­ми) сприймались як неологізми, вживалися більш чи менш активно. З часом певні колишні реалії та їх назви вийшли з активного вжитку, почали забуватись. Однак здебільшого вони збереглися. На позначення цих реалій з’явились нові, сучасні назви. Часто вони співіснують з колишніми, власне архаїзмами, які використову­ють зі стилістичною метою — для створення історично­го мовного колориту.

Найчастіше виділяють такі групи архаїзмів (власне архаїзмів):

—    лексичні архаїзми. Це різнокореневі застарілі слова-синоніми, які вже витіснено з ужитку: ланіти — щоки, десниця — права рука, грядущий — майбутній, ректи — говорити.

—   словотвірні архаїзми: вой — воїн, велій — вели­кий, миса — миска, пребути — бути.

—   морфологічні архаїзми: гортанію — гортанню, паде — впаде.

—   фонетичні архаїзми: вольний — вільний, глас — голос, піїт — поет, вражий — ворожий, сей — цей.

Крім власне архаїзмів, розрізняють ще архаїзми-іс- торизми (історизми).

Історизми — слова застарілі або ті, що старіють, які перейшли чи переходять до пасивної лексики через дуже обмежене викорис­тання їх у мові у зв’язку з припиненням існування предметів, явищ, понять, які вони позначають.

Ці лексеми не мають синонімів, слів-замінників. Наприклад, у реченні Йшли списники, …мечники, …лучники, сховавши в колчани рій бистрих стріл — ра­зючий дощ війни (М. Бажан) виділені слова — давні й су­часні найменування певних колишніх груп воїнів, озбро­єних по-різному і з неоднаковою, суто військовою метою.

Майже вийшли з ужитку лексеми раби і рабовласни­ки, патриції і плебеї; урядники, становий, десяцький, соцький, тисяцький, волосний, писар, барон, граф, князь, цар, гетьман (виборний ватажок козацького вій­ська Запорозької Січі); боярин, холоп, поміщик, кріпак, феодал, забуваються назви старовинної зброї: меч, лук, рогатина, сагайдак; назви одягу: жупан, намітка, за­паска, очіпок. У 20-ті роки XX ст. широко вживалися лексеми продрозверстка, продподаток, комнезами, ком- біди, неп, непман та ін., що на короткий час з’являлися як породження тодішнього режиму, а пізніше зникли, особливо в розмовно-побутовому мовленні. Історизмами стали слова і словосполучення Радянський Союз, Союз Радянських Соціалістичних Республік, колгосп, колгосп­ний лад, радгосп, Радянська Армія, Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), УРСР, обком, райком та ін.

Особливу групу архаїзмів становлять старосло­в’янізми (церковнослов’янізми) — лексичні, фразеологічні або фонетичні запозичення із старосло­в’янської мови: …як бувало во дні они, возвисили свій Божий глас; Німим отверзуться уста… (Т. Шевчен­ко); Фашизм звірячий ввергніть у бездну! (П. Тичина).

Власне архаїзми та історизми належать до слів і ви­разів із виразною стилістичною функцією. До них вда­ються в художньому мовленні, щоб відтворити колорит минулого життя, типізувати та індивідуалізувати певні риси характеру персонажів, надати зображуваним поді­ям відтінку певної експресії, іронії, зневаги, викликати в реципієнтів жартівливо-гумористичний ефект або й, навпаки, сповнити вислів пафосом урочистості, справ­жньої чи удаваної поваги: Тур тяжку боль одоліва, к Енею руки простягає і мову слезную рече (І. Котлярев­ський); Жупан на ньому синій і китаєва юпка, пояс із аглицької каламайки підперезаний (Г. Квітка-Ос- нов’яненко); Атомне ядро в трави прощення просить (А. Малишко); (Возний, звертаючись до Наталки): Рци одно слово: «Люблю Вас, пане Возний», і аз, вище упом’янутий, виконую присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою (І. Котляревський).

Надання мовленню архаїчних рис, вживання старо­давніх лексем, граматичних форм і фонетичних одиниць має бути розважливим, стилістично вмотивованим, мак­симально обмеженим — навіть у тих випадках, коли йдеться про минуле.

Стилістичні функції неологізмів

Рушійною силою всіх змін у лексиці мови є навко­лишня дійсність, діяльність, номінативно-мовленнєва творчість людини від часів родового й племінного буття до національного, міжнаціонального. Людина завжди називала все пізнаване, пізнане, усвідомлене чи тільки усвідомлюване, уявлюване нею: явища природи, сус­пільні та індивідуальні реалії. Так у мовній системі ви­никли слова і сполучення слів, які на перших порах бу­ли новими, тобто неологізмами.

Неологізми (грец. neos — новий і logos — слово, вчення) — нові слова, які з’являються в мові для того, щоб позначити, назвати но­ві поняття, явища, процеси.

Виникають неологізми внаслідок розвитку, змін у суспільному житті, особливо в науці, техніці, мистецтві і т. ін. На думку А. Грищенка, «…статус неологізмів від­повідні слова зберігають доти, доки вони не стають узу­альними, тобто загальновживаними, властивими усно­му і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв лі­тературної мови».

Кожне окреме слово, сполучення слів, фразеологізм, навіть наголос у слові вперше з’являється в устах і сві­домості окремої особи, однак слова з багатьох причин конкретного автора не мають. Виняток становлять сло- ва-терміни. Наприклад, з іменем російського вченого Михайла Ломоносова (1711—1765) пов’язане вживання слів-термінів кислота, маятник, насос, сузір’я (калька із созвездие), словосполучення земна вісь. Це приклади лексичних новотворів (неологізмів). Крім них, з’явля­ються й семантичні неологізми, пор.: 1) бригадир — у Ро­сії XVIII ст. — військовий чин, середній між полковни­ком і генералом (нині це історизм); 2) бригадир — пере­важно керівник якогось колективу осіб на виробництві, заводі. Наприкінці XIX — на початку XX ст. слова вина­хідник, дослідник, представник, письменник, прихиль­ник, видавець, промовець, гуртківець, читач, перекладач, дописувач, споживач, гуморист, прогресист, україніст, експериментатор, співачка та інші вважались неологіз­мами. У 50—60-ті роки XX ст. до неологізмів належали слова цілинник і космонавт, тепер перше з них стало істо­ризмом, а друге сприймається як загальновживане слово.

З’являючись разом з новим поняттям про предмет, явище та ін., неологізм не відразу входить до активної лексики, часто і не сягає її меж. Тільки ставши загаль­новживаним і загальнозрозумілим, він перестає бути неологізмом, усвідомлюється як слово звичайне, що­денне або ж як одиниця пасивної, суто спеціальної, га­лузевої тощо лексики.

Крім нових слів, які з часом стають загальномовни- ми, є також слова, створені письменниками, громад­ськими діячами з певною функціональною метою, напр.: яблуневоцвітно, розкрилено (росту), пустун-лі- тун, майбуття, сонцебризний, вітровіння, акорди- тись, ясносоколово; Стоїть сторозтерзаний Київ і двістір о зіп’ятий я (П. Тичина). Або: підхмар’я цвіт (А. Малишко), шумливі хвилі (Ю. Смолич), крайсвіт- ній (Ю. Яновський), зореносець, залізнотіла, сталево- серда, ширококрилий (М. Бажан), фальшак, безвірко, без- бровко, плюндрач (О. Гончар) та ін. Такі неологізми прийнято називати індивідуально-авторськи­ми ( контекс ту ально-мо в леннє ви ми, ока­зіональними). Вони використовуються тільки в певному авторовому контексті, іншими мовцями вжи­ваються лише епізодично.

Авторські неологізми своєрідно увиразнюють мов­лення, набувають цілком очевидного стилістично-функ­ціонального забарвлення, напр.: Той, хто безпомильно б’є ковадлом по ковадлу, як по голові, …хто вміло вик­ручує залізо, як руки, — крутизалізенко, той, хто вправно хапає кліщами деталі, як язика, — хапай- кленко (В. Голобородько). Деякі лексеми-неологізми письменники запозичують з народного мовлення. Так, О. Гончар творчо використав слова терпень, холодень, голодень, які з’явились у роки голодомору.

Отже, неологізми в мові — це завжди її оновлення, в більшості випадків логічно й стилістично вмотивоване збагачення, мовленнєво-лексична динаміка в мові, вияв її розвитку. олю слів визначає не «вік», а їх використання у мові: ті, які називають життєво важливі, необхідні поняття, століттями не старіють; інші архаїзується досить швидко, ми перестаємо їх вживати, тому що зникають самі поняття, які цими словами позначаються. Змінилася система освіти в Росії - пішли з нашої мови слова інститут шляхетних дівиць, класна дама, реаліст (учень реального училища), інститутка.

Слова, що служили назвами зниклих предметів, понять, явищ називаються історізмамі.Все перераховані «старі слова» - це історизм. Вони займають в мові особливе положення, будучи єдиними найменуваннями давно пішли з нашого побуту предметів. Тому у історизмів немає і не може бути синонімів.

Тепер ми не Меріме аршини, не вклоняємося волосним старшинам і прикажчикам і раді забути всі «непотрібні», як нам здається, слова. Але як бути письменникам, історикам, якщо вони захочуть описати минулу епоху? Вісторичній літературі, в художніх творах, що оповідають про минуле нашого народу, не можна не використовувати історизм. Вони допомагають відтворити колорит епохи, надають опису минулого рисиісторичної достовірності.

Крім історизмів, в нашій мові виділяються й інші типи застарілих слів. Вам не доводилося спостерігати, як те чи інше слово чомусь «потрапляє в не милість»? Ми все рідше вживаємо його в мові, замінюючи іншим, і так поступово воно забувається. Наприклад, актора колись називали лицедій, комедіант, казали не подорож, а вояж, не пальці, а пальці, не чоло, а чоло. Такі застарілі слова називають цілком сучасні предмети, поняття, які тепер прийнято називати по-іншому. Нові назви витіснили колишні, і вони поступово забуваються. Застарілі слова, у яких є сучасні синоніми, замінили їх у мові, називаються архаїзмами.

Архаїзми принципово відрізняються від історизмів. Якщо історизм - це назви застарілих предметів, то архаїзми - це застарілі найменування цілком звичайних предметів і понять, з якими ми постійно стикаємося в житті.

У складі архаїзмів можна виділити різні групи слів. Одні з них відрізняються від сучасних своїх синонімів якими-небудь особливостями у звучанні, наприклад неповноголосними поєднаннями звуків (Млада - молодий, злато -золото, брег - берег, град - місто, вран - ворон; перші слова в цих парах звучать архаїчно). Подібні архаїзми називаються фонетичними. До них відносяться зустрічаються у письменників XIX століття слова клоб (сучасна Клуб), нумер (сучасна номер), стора (сучасна штора), гошпіталь (сучасна госпіталь) і подібні. Вони відрізняються від своїх «суперників» нерідко лише одним звуком, рідше - декількома звуками або застарілим наголосом.

Також до фонетичним архаїзмів належать і слова, що зберегли звук [e] перед твердим приголосним, у той час як у тому сучасних варіантах тут звучить [o] (пишеться е) - розпечений (розжарений), освічений (освічений), прирік (прирік).

Інша група архаїзмів об'єднує слова з застарілими суфіксами, приставками: музеум (сучасна музей). Як казали засланні у Грибоєдова? - У Москву переведений через моє сприяли виявленню, (а не сприяння). Такі архаїзми називаються словотворчими. І їх не мало попадається нам у творах наших улюблених поетів - Рибар, кокетствовать, марно ...

Але ще частіше серед архаїзмів зустрічаються слова, застарілі не в якійсь своїй частині, а повністю, як лексична одиниця. Це лексичні архаїзми: око-очей, уста - губи, щоки-щоки, правиця-права рука, Шуйця-ліва рука.

Як видно з прикладів, застарілі слова відрізняються один від одного за ступенем архаїчності: одні ще зустрічаються в мові, особливо у поетів, інші відомі лише за творами письменників минулого століття, а є й такі, які зовсім забуті.

Архаїзація одного з значень слова - дуже цікаве явище. Результатом цього процесу виявляється виникнення семантичних, або смислових, архаїзмів, тобто слів, ужитих в незвичайному для нас, застарілому значенні.Знання семантичних архаїзмів допомагає правильно розуміти мову письменників-класиків. А іноді їх використання не може не примусити нас серйозно задуматися ...

З архаїзмами жартувати не можна! Не слід і нехтувати ними: мовляв, йдуть з мови, ну і нехай, забудемо їх! Не поспішайте виносити вирок застарілим словам. Бувають випадки, коли вони повертаються в мову, знову вливаються до складу активної лексики. Так було, наприклад, зі словами солдат, офіцер, прапорщик, міністр, радник, які отримали в сучасній російській мові нове життя. У перші роки революції вони встигли архаізоваться, але потім повернулися, знайшовши нове значення.

Архаїзми, як і історизм, необхідні художникам слова для створення колориту давнину при зображенні старовини.

Поети-декабристи, сучасники і друзі А. С. Пушкіна, використовували старослов'янську лексику для створення цивільно-патріотичного пафосу мови. Великий інтерес до застарілих словами був відмітною рисою їх поезії.Декабристи змогли в архаізующейся лексиці виділити той пласт, який можна було пристосувати для вираження волелюбних ідей.

Оцінивши виразні можливості високої архаїчної лексики, А. С. Пушкін і в пізній період творчості звертався до неї як до незамінному джерела піднесеного звучання мови. Кого залишать байдужими, наприклад, пронизані славянизмами рядки з пушкінського "Пророка"?

Повстань, пророк, і дивись, і почуй,

Виконати волею моєї

І, оминаючи моря й землі,

Дієсловом пали серця людей.

Не тільки А. С. Пушкін і його сучасники, а й поети більш пізнього часу знаходили в архаїзму засіб піднесеного звучання мови. Протягом всього XIXі навіть на початку XXвека застарілі слова сприймалися як поетизми і не здавалися настільки архаїчними, як тепер.

Ми намагаємося вчитися у письменників хорошому літературної мови. Аналізуючи використання ними архаїзмів та історизмів, ми маємо право поставити собі питання:''А чи можемо ми самі прикрасити нашу мову цими виразними словами? ". Питання не пусте ...

На закінчення хочу побажати, щоб ми опанували мистецтвом використання історизмів та архаїзмів і не допускали ляпсусів, що викликають усмішку співрозмовника.

Загальновживані слова

Розділ: Мова - Жанр: Лексикологія. Фразеологія

Загальновживані слова – це слова, які знає кожен носій мови. Ледве не щодня виникають і зникають у мові нові поняття, які слід якось називати. Певні слова несуть якусь експресивну оцінку або мають вузьку сферу вживання, але більшість лексики є нейтральною і тому міжстильовою. Саме остання категорія слів є найбільшою. До загальновживаних належать: Назви усіх родинних зв’язків: батько, мати, син, дочка, брат, сестра, дід, баба, тітка, дядько, зять, невістка і т.д. Назви людських органів і частин тіла: серце, нирки, легені, шкіра, очі, вуха, рот, ніс, рука. Назви природних явищ: дощ, вітер, сльота, мороз. Назви оточуючих предметів природи: небо, річка, хмари, земля, ліс. Назви рослин і тварин: пагін, корінь, дерево, трава, кінь, кіт, собака, горобець, півень, курча, пшениця, жито, гречка. Назви побутових речей, приміщень: будинок, кімната, двері, вікно, лава, диван, шафа. Назви їжі і питва: вода, молоко, вино, хліб, борщ. Назви ознак предметів (колір, вага і т.д.): білий, чорний, зелений, жовтий, легкий, сильний. Назви психічних станів, почуттів: доброта, кохання, стурбованість, злість, веселощі. Назви дій та станів: спати, їсти, ходити, бігти, міркувати, висловлюватись, читати. Назви чисел: два, п’ять, сорок, сто. Назви способів дії: добре, повільно, весело, по-моєму, сильно, легко, важко. Та багато інших категорій. Переважна більшість таких частин мови як числівники, сполучники, займенники, вигуки, прийменники належить саме до загальновживаної лексики.