Тема1
1.Становлення політології як науки
Політологія - це відносно нова дисципліна. З самої назви випливає, що політологія (в англомовних країнах встановився інший термін - "політологічна наука") - це наука про політику. На рубежі ХІХ-ХХ ст. у політології формуються принципово нові методологічні підходи до дослідження політичних явищ, що призводить до появи різнобічних шкіл і напрямів, які відіграли значну роль у становленні сучасної політологічної науки. В першу чергу, політологія, що народжувалася, відчула на собі вплив позитивістської методології, принципи якої були сформульовані О.Контом і Т.Спенсером. Під впливом позитивізму в політичних дослідженнях утвердився принцип версифікації (від лат. verus - шукати, facio - роблю), тобто підтвердження, згідно з яким наукову цінність можуть мати вірогідні емпіричні факти, які можна перевірити шляхом спостереження, вивчення документів і кількісних методів аналізу. Позитивізм стимулював розвиток емпіричного напряму політології. Значний внесок у розвиток емпіричних досліджень внесла Чиказька школа політичної науки (20-40 pp. XX ст.), заснована відомим американським політологом Ч.Мерріамом. Другий методологічний підхід, що утвердився, - соціологічний - тлумачив політичні явища як похідні від інших сфер суспільного життя: економіки, культури, етики, соціальної структури суспільства. Зокрема, марксизм заклав традицію економічного детермінізму - розуміння політики через дію об'єктивних економічних законів класового суспільства. Могутній вплив на становлення методології і проблематику політології мали ідеї засновника психоаналізу З.Фрейда. Він звернув увагу на роль несвідомих імпульсів у детермінації політичних явищ. Значною мірою під впливом психоаналізу в політології сформувалися напрями, що досліджують політичну поведінку, спонукальні причини потягу до влади. Значний внесок для утвердження в політології методів психоаналізу й експериментальної психології внесли Ч.Мерріам і його соратник по Чиказькій школі Г.Лассуелл. Діяльність Чиказької школи підготувала ґрунт для біхевіоралістської (від англ. behaviour -поведінка) революції в західній і перш за все в американській політології після другої світової війни. Політична поведінка була визнана основою політичної реальності, що підлягає емпіричній фіксації, за допомогою, в першу чергу, методів природничих наук. У межах цього напряму були досліджені моделі поведінки в різних ситуаціях, наприклад, на виборах, при прийнятті політичних рішень. Об'єктом досліджень стала мотивація, яка спонукала індивіда до дій.
2.Предмет парадигми. Структура політології.
Парадигма- система теоретичних,методологічних,та аксіологічних тверджень,які прийняті в якості зразка рвшення,наукових задач,серед членів наукових товариства.
Типи парадигм:
Традиційна парадигма сформувалася на переломі XIX—XX ст. на основі вивчення державних інститутів окремих країн. Вона характеризується описовістю, статичністю, відсутністю порівняльного підходу. Аналіз здебільшого зосереджувався на характеристиці держави, її інститутів, виборах, політичних партіях, тобто формальних елементах політичної системи, а також на законодавчих нормах. Як правило, на основі цього підходу розглядалася історична еволюція політичних, державних утворень, описувалися ці інституції. Тут відсутні будь-які спроби ідентифікувати типи цих конструкцій. Об'єктом дослідження представників традиційного підходу були західноєвропейські політичні системи та державні інститути
Біхевіоріальна парадигма сформувалася в середину 20 до початку 70-х років .Характеризується6 обєкт дослідження,поведінки,та вчинки людей. Головна увага приділяється іммперичним фактами.Застосовується природничий та метод точних наук(абстрагування,аналізу,синтезу)
Постбіхевіоріальна парадигма кінець 60х.років. політична наука повинна розвиватися в нових напрямка і зруйнувати певні методичні підходи.
Структура політології як науки охоплює: а) загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання; б) теорію політичних систем, механізмів функціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему; теорію політичної свідомості й поведінки. Невід´ємною частиною цієї науки є дослідження загальних проблем світової політики, механізмів її функціонування.
3.Фун-ї,методи,категорії,закони політології.
Функції політології (від лат. functio — виконання, діяльність) — це вирішення, практична реалізація характерних для неї завдань:
1,теоретико-пізнавальна (формує знання про політику та об'єктивні тенденції соціально-політичного розвитку;
2,методологічна (розкриває загальні закономірності політики, створює базу для окремих політичних теорій);
3,світоглядна (сприяє виробленню відповідного бачення політичної дійсності);
4,регулятивна (передбачає засвоєння політичних знань);
5,прогностична (розкриває тенденції розвитку політичних явищ, ймовірність подій, своєчасне коригування політики);
6,інструментальна (технологічна, управлінська, прикладна).
7,політологія виконує ряд інших важливих функцій (описову, пояснювальну, нормативну, інноваційну, політичну соціалізовану та інші, які можна визначити, виходячи лише з характеру політичної діяльності).
Категорії політології— найбільш загальні поняття, що покликані виражати суть предмета політології, його вузлові пункти, сходинки пізнання. Умовно їх можна поділити на чотири основні групи:
1) центральні (держава, влада, управління, авторитет, свобода, демократія);
2) структурні (політична система, політична організація, політична партія, громадсько-політичний рух, політична ідеологія, політична культура);
3) функціональні ( політичні відносини, політична діяльність, політичний процес, політична участь, політична боротьба, політичний конфлікт);
4) розвитку (політичний реясим, політична революція, контреволюція, еволюція) тощо.
Методи політології— конкретні засоби, способи і шляхи дослідження або набутгя знань про політику. У політології використовуються традиційні, загальні методи дослідження суспільних наук, тобто теоретичного пізнання (діалектичний, системний, формалізації) та емпіричного соціального пізнання (описовий, анкетування, статистики, математичні методи збору і оброблення політичної інформації, методи семіотики, германевтики, біхевіо-ристичний, інституційний, нормативно-ціннісний, антропологічний, структурно-функціональний, моделювання та ін.).
закони
Основоположними для політології виступають закони, які визначають сутність форм і методів організації політичних систем, їхню внутрішню спрямованість і взаємозумовленість.
Важливими є закони функціонування політики, що визначають її життєдіяльність як особливого організму. Дія цих законів відтворює політичне життя на досягнутому ступені розвитку, використовує чинник часу, розкриває характер явищ політичного життя.
Загальні закони — це ті закони, що характерні для політичного життя всіх народів (встановлення політичної влади — необхідна умова функціонування і розвитку будь-якого організованого суспільства; взаємозв´язок політичної культури з політичними відносинами; політична свідомість як форма політичного буття і т. ін.).
Одиничні закони — це закони, які регулюють взаємовідносини влади й особи у певній державі.
Тема 2