
- •35. Дигібридне схрещування. Третій закон Менделя.
- •36. Взаємодія алельних і неалельних генів.
- •37. Хромосомна теорія спадковості. Зчеплене успадкування. Успадкування ознак зчеплених зі статтю.
- •38. Мінливість організмів та її форми. Модифікаційна мінливість та її характеристики.
- •39. Мінливість організмів та її форми. Мутаційна мінливість. Мутагени. Класифікація мутацій.
- •40. Селекція як наука. Методи селекції.
- •41. Основні напрями біотехнології. Генна інженерія. Трансгенні організми.
- •42. Характеристика ембріогенезу. Зародкові оболонки. Гістогенез і органогенез.
- •43. Аномалії ембріонального розвитку. Вади розвитку.
- •44. Типи постембріонального розвитку. Прямий і непрямий розвиток.
- •45. Смерть - кінцевий етап онтогенезу. Клінічна, біологічна смерть. Реанімація.
- •46. Регенерація, її форми та біологічне значення.
- •47. Імунітет. Клітинний та гуморальний імунітет. Види імунітету.
- •48. Трансплантація органів і тканин. Види трансплантації. Імунологічні механізми тканинної несумісності при трансплантації. Штучні органи.
- •49. Характеристика еволюційних ідей додарвінівського періоду. Основні положення еволюційної теорії ч. Дарвіна.
- •Зародження і розвиток еволюційних ідей
- •50. Вид, його критерії і структура.
- •51. Основні напрямки макроеволюції. Біологічний прогрес і регрес. Ароморфоз, ідіоадаптація, дегенерація.
- •52. Вчення про мікроеволюцію. Популяція - елементарна одиниця виду. Фактори мікроеволюції.
- •53. Походження життя на Землі. Гіпотези виникнення життя.
- •54. Розвиток життя на Землі. Основні геологічні ери, їх біологічна характеристика.
- •55. Походження людини. Поняття про раси.
- •56. Екологія як наука. Предмет, завдання, методи екологічних досліджень. Екологічні фактори.
- •57. Адаптації живих організмів до існування в різних середовищах.
- •58. Біогеоценоз та його структура. Трофічні сітки і ланцюги. Правило екологічної піраміди.
- •59. Основи медичної паразитології. Тип Найпростіші. Морфологія, цикли розвитку, лабораторна діагностика, профілактика.
- •60. Поняття про гельмінти. Вчення к.І.Скрябіна. Клас Сисуни.
- •61. Клас Стьожкові черви.
- •62. Клас Власне круглі черви.
- •63. Тип Членистоногі. Клас Павукоподібні.
- •64. Тип Членистоногі. Загальна характеристика. Медичне значення. Клас Комахи.
- •65. Біосфера. Структура біосфери. Поняття про ноосферу. Вчення Вернадського.
- •66. Екологічні проблеми сучасності. Шляхи та перспективи їх вирішення.
58. Біогеоценоз та його структура. Трофічні сітки і ланцюги. Правило екологічної піраміди.
Б
іогеоценоз
– це особлива, злагоджена форма існування
організмів і навколишнього середовища,
між якими здійснюється коло обіг речовин
та енергії. Термін був введений
В.М.Сукачовим у 1940 р. В
біогеоценозі розрізняють біотичну
(сукупність взаємопов'язаних живих
організмів - біоценоз) та абіотичну
(умови фізичного середовища існування)
частини.
До складу абіотичної частини входять такі компоненти:
неорганічні сполуки (вуглекислий газ, кисень, азот, вода, сірководень тощо), які включаються у біогенну міграцію речовини;
органічні сполуки (залишки живих організмів чи продукти їхньої життєдіяльності), які зв'язують між собою абіотичну та біотичну частини біогеоценозу;
кліматичний режим, або мікроклімат (середньорічна температура, вологість, рельєф місцевості тощо), який визначає умови існування організмів.
Біотичну частину біогеоценозу складають різні екологічні групи популяцій, які зв'язані між собою трофічними і просторовими зв'язками:
продуценти - популяції автотрофних організмів, здатних синтезувати органічні речовини з неорганічних (автотрофні прокаріоти, водорості, рослинні джгутикові, вищі рослини);
консументи — популяції гетеротрофних організмів, які споживають інші організми або мертву органічну речовину (фітофаги, хижаки, паразити,хапротрофи);
редуценти — популяції організмів, які живляться органічною речовиною залишків продуктів життєдіяльності організмів, розкладаючи їх до неорганічних сполук (бактерії, гриби тощо).
Ланцюги живлення - це послідовності особин одного виду, їхніх решток або продуктів життєдіяльності, які є об'єктом живлення організмів іншого виду, тобто ряд видів організмів, пов'язаних між собою трофічними зв'язками, що складають певну послідовність у передаванні речовин і енергії. Ланцюги живлення формують трофічні рівні (ланки):
І рівень – продуценти
ІІ рівень – косументи І порядку
ІІІ рівень – консументи ІІ порядку
IV рівень – консументи ІІІ порядку
К ожен ланцюг живлення включає, як правило, не більше 4—5 ланок, оскільки, внаслідок втрати енергії, загальна маса кожної наступної ланки приблизно в 10 разів менша від попередньої. Цю закономірність називають правилом екологічної піраміди. Розрізняють кілька категорій «екологічних пірамід». Піраміда чисел відображає число особин у кожному рівні ланцюга живлення (у кожному наступному рівні число особин зменшується); піраміда біомаси — кількість органічної речовини (біомаса), піраміда енергії — кількість енергії в їжі у кожному рівні ланцюга живлення. Усі вони, хоч і відрізняються за абсолютними значеннями, мають однакову спрямованість, що відображає чисельність окремих організмів в угрупованнях, і разом з нею виявляють характерні особливості біоценозів.
59. Основи медичної паразитології. Тип Найпростіші. Морфологія, цикли розвитку, лабораторна діагностика, профілактика.
Медична паразитологія -це наука, що вивчає паразитів людини, хвороби, що ними спричиняються, і засоби боротьби з ними. Характерною рисою паразитів є патогенність - здатність спричиняти захворювання. Медичну паразитологію поділяють на три розділи:
1) медична протозоологія - вивчає паразитів людини, які належать до підцарства одноклітинних і викликають протозойні захворювання. В Україні трапляються близько 10 видів патогенних найпростіших;
2) медична гельмінтологія - вивчає паразитів людини, які належать до типів плоских і круглих червів і викликають гельмінтози. В Україні є близько 18-20 видів таких гельмінтів;
3) медична арахноентомологія - вивчає тварини типу членистоногих, які є переносниками, природними резервуарами чи збудниками хвороб людини. Головні завдання медичної паразитології:
вивчення особливостей будови паразитів на всіх стадіях їхнього розвитку;
визначення місця паразитів в системі паразит-хазяїн;
вивчення життєвих циклів паразитів, особливостей їх циркуляції у природі, шляхів зараження людини;
розробка методів діагностики та лікування паразитарних захворювань, засобів їх профілактики.
Класифікація паразитів.
І. Залежно від умов існування:
Ф акультативний - характерний для тих організмів, які звичайно вільно живуть у природі, але випадково потрапляють до організму іншого виду (хазяїна) і ведуть паразитичне існування (деякі круглі черви, хижі п'явки).
Облігатний - характерний для тих організмів, що не здатні вільно жити у природі. Для них паразитизм -умова існування.
ІІ. Залежно від терміну паразитування:
Тимчасові - такі, що живуть поза організмом хазяїна і нападають на нього лише для живлення кров'ю (кліщі, блохи, комарі, москіти) від півхвилини до кількох діб.
Постійні живуть в організмі хазяїна чи на його покривах на всіх стадіях свого розвитку.
ІІІ. Залежно від локалізації:
Ектопаразити – зовнішні, локалізуються на поверхні шкіри.
Ендопаразити – внутрішні. Існують порожнинні та паразити внутрішніх органів.
Найпростіші - одноклітинні тваринні організми, налічують понад 65000 видів, багато з яких паразити.
Будова: тіло найпростіших складається із цитоплазми, ядра і клітинної мембрани; цитоплазма диференційована на зернисту рідку ендоплазму і більш в'язку склоподібну ектоплазму; в ній знаходяться органели загального і спеціального призначення. Органели загального призначення забезпечують життєдіяльність організму і притаманні будь-якій клітині. Органелами спеціального призначення є скоротливі вакуолі, що беруть участь в осморегуляції і виділенні рідких продуктів обміну речовин, травні вакуолі, органели руху: псевдоподії, джгутики, війки. Між джгутиком і тілом найпростіших може знаходитися виріст цитоплазми - ундулююча мембрана, що є додатковою органелою руху; кількість ядер може бути від одного до декількох (однакові чи різні за формою і функцією).
Дизентерійна амеба Викликає захворювання амебіаз.
Локалізація: тонкий, товстий кишечник.
Поширення: повсюдне.
Морфологічні особливості. Велика вегетативна форма (патогенна) -найбільша (25-40 мкм). Дрібна вегетативна форма, тканинна форма паразитує у слизовій оболонці товстої кишки. Це патогенна форма, яка уражує слизову оболонку. Вона нагадує велику вегетативну форму, але менших розмірів (20-25 мкм), цисти (8-15 мкм) прозорі, безколірні, кулястої форми, нерухомі, містять по чотири ядра.
Ш ляхи зараження. Джерелом інвазії є хвора людина.Частіше зараження відбувається через забруднену цистами воду. Факторами передачі є також харчові продукти, що використовують без термічної обробки. Забруднення харчових продуктів може відбуватися за допомогою мух або рук хворих та цистоносіїв, через предмети домашнього вжитку.
Лабораторна діагностика. Для виявлення вегетативних форм і цист дизентерійної амеби досліджують випорожнення.
Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, миття рук перед їжею та після відвідування вбиралень; боротьба з мухами, тарганами; використовування в їжу митих овочів та фруктів, вживання кип'яченої води.
Лямблія - відкрита професором Харківського університету Д. Лямблем у 1859 р.
Локалізація. Лямблії живуть у тонкому кишечнику.
Географічне поширення — повсюдне.
Морфологічні особливості. Розміри від 10 до 18 мкм. Тіло грушоподібне, розділене поздовжньо на праву і ліву половини. Всі органоїди і ядра парні. Між ядрами лежать дві опірні нитки. Посередині тіла парабазальні ядра півмісяцевої форми. З боку, який називається вентральним, розташований присмоктувальний диск, яким паразит прикріплюється до слизової оболонки хазяїна. Має чотири пари джгутиків. Живлення осмотичне. Лямблії здатні до утворення цист.
Шляхи зараження: Зараження відбувається при заковтуванні цист, які потрапили на овочі, фрукти й інші продукти або в питну воду.
Лабораторна діагностика: Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм і цист у фекаліях, а також у вмісті дванадцятипалої кишки, який одержують при спеціальному дуоденальному зондуванні.
Профілактика така, як і при інших кишкових інвазіях.
Трихомонади — збудники трихомонозів.
Трихомонада кишкова—збудник кишкового трихомонозу.
Локалізація — у товстих кишках.
Географічне поширення — повсюдне.
Морфологічні особливості. Трихомонада кишкова — маленький джгутиконосець завбільшки 5—15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З—4 джгутиками і ундулюючою мембраною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостреним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотично - рідкими речовинами. Розмножується поздовжнім поділом. Утворення цист не встановлене.
П атогенне значення і діагностика. Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне значення не встановлене, бо трихомонада кишкова зустрічається у кишках здорових людей і хворих кишковими хворобами. Лабораторний діагноз ставиться у випадку знаходження вегетативних форм у фекаліях.
Профілактика та, що й при інших кишкових протозоозах (тобто захворюваннях, які викликаються найпростішими) .
Трихомонада піхвова — збудник урогенітального трихомонозу.
Локалізація — сечостатеві шляхи жінок і чоловіків.
Географічне поширення — повсюдне.
Морфологічні особливості. Має значно більші розміри, ніж трихомонада кишкова,— 7—ЗО мкм. Форма тіла найчастіше грушоподібна, має 4 джгутики, ундулюючу мембрану й опірний стрижень, який закінчується шипом.
Патогенне значення і діагностика. Ця трихомонада викликає запальні процеси у статевих шляхах. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, а також при користуванні загальною білизною і предметами особистої гігієни; джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінекологічний інструмент. Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм у виділеннях і зіскоблюваннях слизових оболонок статевих органів.
Профілактика: дотримання особистої гігієни при статевих контактах, користування індивідуальними предметами вжитку, обробка гінекологічного інструментарію.
Лейшманії — збудники лейшманіозів.
Локалізація — у клітинах шкіри, внутрішні органи.
Географічне поширення. Шкірний лейшманіоз поширений у ряді країн Європи, Азії й Америки, які мають субтропічний клімат
Морфологічні особливості й життєвий цикл. Лейшманії дуже малі (2— 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутрішньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребетних), і джгутикову, яка має видовжене тіло (у організмі комах-переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Переносником збудника є дрібні комахи — москіти
Патогенне значення і діагностика. При шкірному лейшманіозі утворюються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають; після заживання залишаються рубці. У людини, яка перехворіла, виробляється імунітет на все життя. Для лабораторної діагностики беруть виділення із виразки і готують мазки, які досліджують під мікроскопом.
Профілактика. Особиста профілактика полягає в індивідуальному захисті від кусання москітами.