50. Вид, його критерії і структура.

Вид - сукупність популяцій морфологічно подібних особин, здатних схре­щуватись між собою і давати плодюче потомство, які населяють певний ареал, мають однакові вимоги та пристосування до умов навколишнього середовища і не схрещуються з особинами інших видів. Види характеризуються за рядом критеріїв:

1. Морфологічний - схожість зовнішньої і внутрішньої будови організмів одного виду. Критерій не абсолютний, тому що існують види-двійники, статевий диморфізм особин одного виду, породи і сорту, що значно відрізняє їх один від одного.

2. Генетичний - характеризує кількість і структуру хромосом виду, його каріотип. Кожен вид має чітко визначений набір хромосом. Види-двійники відрізняються за кількістю хромосом. Критерій не абсолютний, тому що в межах одного виду кількість хромосом може змінюватися в результаті мутацій.

3. Фізіологічний - визначає схожість процесів життєдіяльності і можливість схрещування. Особини різних видів, як правило, не схрещуються і не дають плодючого потомства, однак є винятки. Між деякими різними видами можлива гібридизація.

4. Біохімічний - дає можливість розрізняти види за біохімічними параметрами (будовою білків і нуклеїнових кислот). Однак наявність мутаційної мінливості веде до синтезу різноманітних білків, тому критерій не абсолютний.

5. Географічний - визначає область поширення виду. Однак існують види з розірваним ареалом і види з дуже широким ареалом поширення. Різні види можуть займати один ареал.

6. Екологічний - визначає умови існування виду, його екологічну нішу, місце існування в біоценозі. Але в одній екологічній ніші можуть існувати різні види. Часто види-двійники займають різні екологічні ніші.

Структура виду складається з таких одиниць:

• Напіввид – географічна або екологічна раса, яка майже досягла стану «молодого виду», характеризується достатными морфофізіологічними, географічними, екологічними а в ряді випадків й репродуктивними особливостями.

• Підвид – територіально відмежовані географічні раси, пристосовані до певного місця існування, що відрізняються певними морфофізіологічними ознаками (наприклад ялина звичайна уворює раси європейську, фінську, сибірську).

• Екотипи - екологічні раси, пристосовані до певних умов існування, які мають первні морфофізіологічні ознаки (наприклад лісова та паркова раси чорного дрозда).

• Популяція – відносно відмежована на певній території група особин, що вільно схрещуються між собою, здатна до тривалого існування, самовідновлення та еволюції.

• Організм – елементарна одиниця існування виду.

51. Основні напрямки макроеволюції. Біологічний прогрес і регрес. Ароморфоз, ідіоадаптація, дегенерація.

Макроеволюція - це еволюційні процеси, що приводять до виникнення надвидових таксонів (одиниць): родів, родин і аж до царств. В природі реально існують лише види. Надвидові категорії ввела людина на підставі ступеня споріднених видів. Тому окремих механізмів макроеволюції не існує, а різноманітність видів виникає внаслідок пристосувань їхніх предків до різних умов довкілля. Це явище називається адаптивною радіацією, що вібувається у формі дивергенції - явище розходження ознак у нащадків як наслідок пристосувань особин предкового виду до різних умов довкілля.

Напрямки макроеволюції:

• біологічний прогрес – проявляється такими ознаками як збільшення чисельності популяцій, розширення ареалу, утворенння нових підвидів і видів в межах певної групи. Біологічний прогрес характерний для комах, молюсків, птахів, ссавців, покритонасінних.

• б іологічний регрес - зниження пристосованості, чисельності, скорочення ареалу, вимирання певної групи. Прикладом біологічного регресу є вимирання хоботних. Нині їх залишилось лише два види: африканський та індійський слон.

Докази макроеволюції:

• Аналогічні органи – подібні за будовою органи видів різного походження, що виконують однакові функції.

• Гомологічні органи - однакові за будовою органи різних видів, що мають спільне походження (корінь та його видозміни; передні кінцівки - нога, крило, рука у хребетних тощо).

• Рудименти - недорозвинені чи спрощені органи у видів порівняно з предками (очі у крота, апендикс та хвостові хребці у людини).

• Атавізми - поява в окремих представників виду рис, властивих предкам (поява хвоста, волосся по всьому тілу, додаткові молочні залози).

• Палеонтологічні знахідки - викопні рештки живих істот; відбитки, окам'янілості.

• Ембріологічні - біогенетичний закон: "Онтогенез є коротке повторення філогенезу" (Ф.Мюллер і Е.Геккель).

Шляхи реалізації еволюції:

• ароморфози - зміни, що підвищують організацію організмів; стрибки в розвитку. Через них виникають нові класи, типи: поява щелеп у хребетних; квітки у покритонасінних тощо;

• ідіоадаптації - зміни, які не підвищують рівень організації, а пристосовують вид до даних умов життя. До них належать наприклад: різні ротові органи комах, різна будова квіток покритонасінних;

• загальна дегенерація - зміни, які пов'язані із спрощенням організації, але вони сприяють кращій пристосованості. Ці спрощення приводять до біологічного прогресу виду. Наприклад у стьожкових червів втрата травної системи, редукція органів чуття, дихальної системи сприяє їх адаптації до паразитичного способу життя.