24 Будівельні матеріали і конструкції архітектури стародавнього китаю Архітектурні особливості традиційного житла палаців і храмів стародавнього китаю

На Півночі споруди масивніші, збудовані здебільшого з глини та цегли. На Півдні ж переважали будівлі з дерева. Найдавнішим типом традиційного житла в Китаї була напівземлянка. Ще за неоліту її заступив наземний будинок, а в епоху Інь (1800 – 1500 рр. до н.е.) – будинок на глиняній платформі, яка рятувала житло від затоплення під час весняної повені. Стіни зводилися переважно з цегли-сирцю. У внутрішніх дворах заводили сад чи хоча б невеличкий садок: декілька дерев, басейн-ставок з містками – у всьому виявлялася любов до природи. На господарчому подвір'ї, як правило, викопували криницю, над якою часто влаштовували альтанку. Для будівництва житла, палаців та храмів використовували різноманітні матеріали: глину, кераміку і навіть метал, але основним будівельним матеріалом було дерево. З нього споруджували збірно-розбірні каркасні конструкції, які були здатні протистояти різким поривам вітру та землетрусам і легко збиралися на новому місці у випадку повені

25 Вплив філософських уявлень на містобудування стародавнього китаю Геометрична планувальна структура міст Містобудівні ансамблі та комплекси стародавнього китаю

Місто мало три основні частини. Головна – це Заборонене місто з великим парком і ансамблем імператорського палацу. Друга – Імператорське місто. Разом вони займали 2/5 усієї площі столиці. Третину площі Чан'аня займало Зовнішнє місто з торговельними кварталами. Головна магістраль 150 – 155 м завширшки, яка проходила від південної

міської брами Імператорського міста, розділяла Чан'ань на західну та східну частини, всередині яких були симетрично розташовані ринкові квартали. Державна віротерпимість обумовила рівність конфуціанства, даосизму, буддизму та інших релігій. Жодна з них не мала рішучої переваги перед іншою. Усі вони стверджували існуючий лад, збереження незмінними стародавніх звичаїв і традицій. Храми різних релігійних течій хоч і відрізнялися деякими особливостями, але зберегли ці традиції.

Храмові комплекси (рис.5.30) мають чітке симетричне планування, основу якого складає система дворів, які послідовно розташовані вздовж однієї осі. Важливі будівлі лежать на головній осі храму в південній частині двору або в його центрі. Вони мають, як правило, південну орієнтацію. Кількість дворів та їх розміри залежали від значущості храму. Північні храми, незалежно від того, до якої релігійної конфесії вони належать, відрізняються від храмів решти районів Китаю, насамперед, невеликими розмірами своїх комплексів (рис. 5.30 в,г,д). Храми в них прості й суворі. Південні храми легкі та витончені. Своєрідними культовими спорудами Китаю є пагоди.

26 Велика Китайська Стіна – найдавніша пам’ятка архітектури стародавнього Китаю. Архітектурні особливості.

До періоду Весни та Осені, який розпочався приблизно у 8 столітті до н. е., китайці вже були знайомі з технікою будівництва захисних стін. У період Воюючих царств з 5 століття до н. е. до 221 року до н. е., удільні князівства Цінь, Вей, Чжао, Ці, Янь таЧжуншань побудували протяжні укріплення для захисту своїх власних кордонів. Здатні витримати атаку легкої зброї, такої якмечі та списи, ці стіни будувались, головним чином, утрамбовуванням землі та гравію між щитами. До використання цегли Великий мур будувався, головним чином, із земляного ґрунту, каміння та дерева. В часи династії Мін в багатьох секціях муру нарівні з вапном та каменем активно використовувалась цегла. Розмір та вага цегли полегшували роботу, у порівнянні з каменем та ґрунтом, тому будівництво пришвидшилось. До того ж, цегла могла витримувати більше навантаження та служити триваліший термін, ніж утрамбований земельний насип. Камінь може витримувати більше навантаження, ніж цегла, але він більш складний у використані. Камінь, висічений у формі прямокутника, використовувався при закладанні фундаменту, внутрішніх та зовнішніх частин муру та проходів. Парапети, найвища частина муру, були збудовані в більшості секцій, з отворами шириною 23 см та висотою 30 см.

Зв'язок між військовими підрозділами вздовж Великого муру, включаючи можливість виклику підкріплень, та попередження війська про наближення ворога, мав велике значення. Простягаючись на тисячі кілометрів, Великий мур з'єднав в одне цілефортеці, застави, гірські проходи і сигнальні вежі, які ставилися на певній відстані одна від одної. Сторожові вежі служили, головним чином, для передачі військових сигналів. При виявленні ознак супротивника вдень сигнал передавався за допомогою диму. Вночі запалювався вогонь, таким чином система передачі утворювала цілісний ланцюжок зв'язку. Вежі над стіною мали 2-3 поверхи, в них жили воїни, зберігалася зброя, вони зіграли важливу роль у військовій обороні