85. Архітектура римських провінцій 2-3 ст. Н. Е. Типи споруд та архітектурні принципи.

Освячена віковими традиціями та до­повнена багатою елліністичною культу­рою могутня спадщина Близького Сходу стала важливим джерелом мистецького розвитку Римської держави ще на початку нової ери. Згодом, у III—Р/ ст., ця тенден­ція посилилась, зміцніли контакти з Парфією та іншими країнами, які перетво­рилися на основний осередок подальшо­го розвитку просторових ідей римського зодчества, чому сприяли інерційний рух, гальмування культурних процесів у са­мому Римі.

Сирія мала тисячолітні контакти з най­давнішими цивілізаціями, успадкувала від Єгипту та Фінікії кам'яну кладку. В рим­ський період тут зберегли місцеві прийо­ми в структурі храмів, творчо сприйнявши

ордерні принципи античної архітектури. Це підтверджують грандіозні колонадні вулиці Пальміри та величні арки в місцях їх зломів, монументальні культові ансамб­лі. А у своєрідному вигляді вежоподібних гробниць поєднано грецький та парфян­ський елементи.

Святилище в Баальбеку (І-ІІІ ст. н. е.). У долині між двома гірськими хребтами, багатими на твердий мармуроподібний вапняк, колосальними розмірами і роз­махом просторової композиції вражає ан­самбль з трьох храмів (рис. 11.85—11.87). Панівне місце тут належало Великому храму (мабуть, присвяченому Юпітеру), що стояв на штучній платформі заввишки 8—9 м і звертався до центру міста, над

яким підносився на 40-метрову висоту. Грандіозний коринфський псевдодиптер мав по 10 колон на торцях і 19 з боків, які спиралися на стилобат 49x90 м. Один з найбільших храмів Стародавнього світу було споруджено з величезних кам'яних блоків, маса деяких з них завдовжки 19 м і в перетині 3,6x4,16 м сягала до 500 т, а монолітні колони заввишки 19,6 м несли антаблемент заввишки близько 4,5 м. Це стало символічним виразом могутнос­ті Рима і водночас вражаючим підсум­ком споконвічного розвитку традицій кам'яного мурування.

Приголомшлива могутність храму по­силювалася ще й тим, що він увінчував просторово розвинену композицію мону­ментальних споруд. Колосальні тримар- шеві сходи завширшки 50 м підіймали до грандіозних пропілей, середину 12-колон- ної галереї яких позначала широка арка з відповідно вигнутим антаблементом і трикутним фронтоном. Як згадка про сиро-хетські біт-хілані урочиста колона­да фланкувалася двоярусними вежами, оформленими коринфськими пілястрами внизу та іонічними вгорі. Крізь три входи з пропілеїв потрапляли в перший двір, що мав у плані священну шестикутну форму і оточувався колонадами. Далі крізь мо­нументальний трипрогінний портал ви­ходили на величезну перистильну площу, яка на відміну від поперечного простору пропілеїв із центричного першого дво­ру була вже поздовжньо спрямованою. Її підхоплювали колонади бічних гале­рей, за якими чергувалися прямокутні та напівкруглі в плані екседри, а також видовжені очисні басейни обабіч розта­шованого по центральній осі величезного кубічного вівтаря. Його внутрішніми схо­дами підіймалися на плоский дах, звід­кіля спостерігали за обрядовим дійством. По-римськи в глибині площі на високо­му подіумі, куди підіймалися двома ши­роченними маршами сходів, і по-грецьки на триступінчастому стереобаті стояв мо­нументальний храм. Його структура дещо повторювала композицію ансамблю. Ма­рші сходів, 10 колон і птерон на чільному фасаді нагадували сходи і колонну гале­рею пропілеїв, пронаос — передній двір, наос — перистильний двір, а адитон на подіумі — сам храм.

Малий храм, мабуть, присвячений Вакху, це — коринфський периптер на подіумі. Маючи по 8 колон на торцях і 15 на бокових фасадах, розміри в пла­ні 34x66 м та навіть вищі колони, він не поступався Парфенону. Однак через розташування поруч з Великим храмом і в глибині нижче розташованого дво­ру, здавався значно меншим. Пластич­но насичені стіни його цели, перекритої склепінням прогоном 20 м, також роз­членовані пілястрами з виступаючими напівколонами коринфського ордера з розкріпованим антаблементом. Прос­тір приміщення масштабно відтіняв по­рівняно невеликий тринефний адитон на високому подіумі.

Розташований на південь від про­пілеїв Круглий храм із целою діаметром близько 9 м стояв на подіумі і завдяки наявності з одного боку чотириколон- ного портика мав фронтальну осьову орієнтацію, характерну для римського зодчества. З інших боків та на флангах портика на розкріпований подій спи­ралися шість колон, що підтримували кінці дугоподібних у плані відрізків ан­таблемента, які разом із пілястрами, еди­

11.87 Святилище в Баальбеку: а — інтер'єр Малого храму; б - вигляд Круглого храму; в — поперечний розріз Малого храму

кулами зі статуями створювали для всієї композиції багату гру світлотіні, конт­растність декоративно насичених форм. А завдяки портику та п'ятьом вигнутим проміжкам збережено священну шести­кутну форму споруди в плані.

Таким чином, в об'ємно-просторо­вому вирішенні ансамблю, в архітектурі окремих споруд своєрідно переплелися східні, елліністичні та римські риси. Якщо використання мотиву біт-хілані, кубічно­го святилища, шестикутної форми в пла­нах, своєрідних архітектурних деталей із зображеннями протом биків і левів та майстерне виконання в камені всіх плас­тичних елементів мало місцеве походжен­ня, то відверта гігантоманія була властива як Сходу, так і пізньому Риму. Те саме стосується фронтальності та терасового розміщення споруд. Однак притаманна Риму осьова спрямованість сперечаєть­ся з круговим обходом кубоподібного святилища на прямокутній площі перед Великим храмом, а широке застосування перистилів, форми храмів у вигляді пери­птеру і псевдодиптеру на стереобаті, чле­нування цели на пронаос, наос і адитон віддзеркалювало невгасаючі елліністичні традиції. Нарешті в спорудах проявили­ся і деякі барокові риси. Це максималь­на насиченість пластичним декоруван­ням, мальовничість і динамічність маси

Круглого храму, однакове оформлення стін пропілеїв, екседр на площі, наосів Великого і Малого храмів ярусами арко­вих ніш внизу та едикул вгорі, збагачених статуями та архівольтами, що зламуються і переходять в імпости. Новим явищем стало і застосування великого ордера.