68.Міські та громадські споруди античної та елліністичної Греції. Громадське будівництво. Особливості планувальної та об’ємно-просторової структури.

Для елліністичного містобудування характерно виділення адміністративного і торгового центру міста. Храм, який в класичну епоху був головним міським спорудою, у розглянутий період став тільки частиною загального центрального ансамблю, який включав також адміністративні споруди, базиліку, бібліотеку, гімнасії та інші будівлі. Встановився новий принцип архітектурного вирішення головної площі - агори, - яка оточувалася критими портиками, надавати їй замкнутий характер; така була, наприклад, агора в Прієне. Іноді центральна частина міста складалася з декількох ансамблів, як, наприклад, центр міста в Мілеті,акрополь у Пергамі. Широко запроваджувалися в архітектурні ансамблі твори монументальної скульптури - колосальні статуї і багатофігурні групи. В якості основних парадних магістралей зазвичай виділялися дві перетинаються в центрі міста вулиці. Вони були значно ширший від інших і архітектурно багатшими оформлені.

Афінська агора — найбільш широко відома та найдавніша із збережених правдавніх агор, розташована біля підніжжя пагорба Афінського акрополя.

Булевте́рій — адміністративна споруда античних часів. У Стародавній Греції призначалась для засідань Ради п'ятисот або об'єднаної ради святилища.

Стоа — в античній архітектурі, довга галерея-портик, зазвичай з одним-двома рядами колон і зі стіною по одній з довгих сторін, критаколонада.

Пінакотека — у стародавніх греків приміщення, в якому зберігалися живописні зображення.

Внутрішнє і зовнішнє оформлення будівель стало багатшим і різноманітнішим. У сакральної архітектурі елліністичної епохи панував ионийский ордер. Нечисленні доричні будівлі відрізнялися стрункими колонами і легкими балками перекриттів. Гермоген, працював у середині ІІ. до зв. е. і створивши нову архітектурну формулу — псевдодиптер: на будівництво, обнесённая подвійний колонадою, причому внутрішній колонада був майже половину криється в стіні будинку. Ця форма — останній витвір ионийского стилю — втілена був у великому храмі Артеміди Левкофриены в Магнесии; пізніше псевдодиптер був широко позичений римлянами на практиці й у теорії. Крім прямокутних у плані будівель за доби еллінізму дедалі частіше з'являлися пам'ятники круглі, які продовжували традиції IV в. до зв. е

69.Архітектура Стародавньої Греції пізньокласичного періоду.Характерні особливості. Типи споруд. Тектонічний і стилістичний аналіз.

Характерним є:

• Переосмислення традицій Високої класики

• Спад будівельної діяльності

• Будівництво слідувало принципам ордерної системи

• Набуває розвитку громадське будівництво (театри, палестри, гімнасії, булевтерії).

• З’являються споруди, що прославляють людину, окрему особистість.

• Значного розвитку набуває коринфський ордер як основний несучий ордер на фасаді храму.

Для всіх храмів і громадських споруд характерним було прагнення до пишності та урочистості, присвячували не богам а людям.

Вперше з’являється мавзолей – гробниця правителя Мавсола і його дружини. Споруда абсолютно не характерна для грецького зодчества, являється перехідною між грецькою Класикою і еллінізмом.

До архітектури Стародавньої Греції пізньокласичного періоду можна віднести Эрехтейон — асиметричний будинок, присвячений Афіні і Посейдону, Эрехтейон відрізняється живописним трактуванням архітектурного цілого, контрастним зіставленням архітектурних і скульптурних форм. Планування Эрехтейона враховує нерівність грунту.З трьох сторін він має портики різної форми.Розчленованістю і мальовничістю форм Эрехтейон прокладає шлях мистецтву пізніше класики, то більш трагічно схвильованому, то лірично витонченому, але менш цінному і героїчного, ніж висока классика. Вже з IV століття храми починають втрачати провідне значення й отримують все більше розвиток будівлі і комплекси світського призначення, створювані як елементи загальної структури міст. Особливо слід виділити торгові й видовищно – спортивні комплекси, поєднувалися з природним ландшафтом.

70.Грецький театр . Особливості планувальної та об’ємно-просторової структури. В архітектурному відношенні будівля типового грецького театру складалася з трьох головних частин: місця для глядачів  — театрон; сценічного будівлі — скена; простору між цими двома частинами, коністра або орхестра. За Вітрувієм, на місці, призначеному для будівництва, описували коло таких розмірів, які повинні були займати найнижні місця для глядачів. У це коло вписували чотирикутник таким чином: сторона чотирикутника, що знаходиться на місці, призначеному для сцени, позначала найближчий звернений до глядачів край сцени. Паралельно з цією стороною дотично до кола проводилася лінія, що позначала задню стіну сцени, яка, займаючи таким чином вузький сегмент кола, отримувала незначну глибину. Інша площа кола представляла орхестру, яку оточували місця для глядачів, що утворюють концентричні кола, що піднімаються одне за одним. Передня частина скени - проскеній - будувалася зазвичай у вигляді колонади і усоблювала фасад храму чи палацу. З боків до неї прилягали дві споруди - параскенії - що служили місцем для зберігання декорацій та іншого театрального майна. Таке планування театру забезпечувала гарну чутність, для посилення якої у деяких театрах між глядацькими місцями розташовувалися резонуючі посудини.

71 Архітектура епохи еллінізму. Періодизація. Типи архітектурних споруд. Конструктивні та композиційні особливості, будівельні матеріали. Технічні та інженерні досягнення. Основні архітектурні пам’ятки.

Арх-ра еллінізму є початковою стадією формування римської античності, де знаходять початок такі принципи: симетрія храму на високому постаменті, багатоповерховість храмів, пишність, величність, монументальність що в повну міру розвинулась в римську античність.

Епоха еллінізму ділиться на 2 періоди:

• Ранній (кінець ІV-поч. ІІ ст. до н.е.)

• Пізній ( ІІ ст. до н.е . –І ст. до н. е.)

Основні характерні риси:

1)Збільшення розмірів громадських споруд.

2)Зміна характеру арх-них вирішень храмів та гром. споруд (застосов. іонічний і коринфський ордер, з'являється двоярусна колона )

3)Збільшення ролі глухої стіни в зв’язку з чим ел. Ордера перестають відігрівати конструктивне значення і перетворюється декоративне членування стіни)

4)Великої ролі набуває монументальна скульптура, набуває колосальних масштабів (багатофігурні групи, великі рельєфні композиції)

5) З'являються нові типи громадських споруд – еклезіастерії (будівлі для народних зборів), базиліки (будівлі для торгівлі і судів), палацові комплекси (за типом грец. будинку величезний пишний перестильний двір)

6) З'являються арх-ні трактати, де лаконізуються пропорції будівель

7) Поряд з численною забудовою знижено її технічний рівень буд-цтва, тому еллінестичні споруди погано збереглися

8) Характерне змішування ордерів в одній споруді, та ієрархія ордерів, найбільш красивий –коринфський.

9) Застосовування фронтона з розривом, де будувався малий круглий храмик.

10) Застосування циліндричного і клинчастого склепіння.

11) Застосування в планах храмів і споруд криволінійних форм (апсиди- увігнута чи випукла розстановка колон )

72. Коринфський ордер. Пропорційні співвідношення. Основні конструктивні частини. Коринфський (коринтський) ордер відрізняється від іонічного своїми пропорціями та складнішою формою бази й особливо капітелі, що схожа на букет стилізованих листків аканта й має чотири невеличкі волюти, що підтримують тоненький абак. Найкращими прикладами його є ордери пам'ятника Лісікрата (335—334 до н. е.) та храму Зевса Олімпійського (2 століття до н. е., арх. Коссутій) в Афінах тощо.

Коринфский ордер, характерною ознакою якого є капітель у вигляді кошика з листям, зобов'язаний своєю популярністю римлянам, у яких він отримав надзвичайно широке застосування. У греків ж він грав дуже другорядну роль і розглядається лише як більш розкішний варіант іонійського ордера. Навіть у той час, коли коринфський ордер вже завоював собі особливе становище в римському мистецтві, Вітрувій ледь визнає за ним право на самостійне існування і по загальному характеру пропорцій об'єднує його з ионийским ордером. «Пропорції коринфського ордера, - говорить він, - відрізняються від іонійського лише більшою висотою капітелі». І в поданні греків ці два ордери здавалися настільки однорідними, що найдавніша з відомих нам коринфських капітелей дійшла до нас в одному змішаному антаблемент з іонійськими капітелями.