29. Містобудування стародавньої Індії. Планувальна структура селищ і міст. Особливості житлової та громадської забудови.

Містобудівництво в Індії у I тис. до Р.Х. і наступних століть виявляє певну подібність до тих принципів, за якими планувалися міста Мохенджо-Даро і Хараппа. Масивні стіни укріплень охоплюють Мохенджо-Даро (це можна побачити і в інших містах) правильним чотирикутником. В його центрі підносилася на вершині невеликого пагорба могутня цитадель. У ній були зосереджені, зокрема, палац з двома внутрішніми дворами, критий ринок, басейн для обмивань, сховища зерна й товарів, казарми. Вулиці й провулки (шириною від 5 до 10 м), які розділяли місто на майже однакові квартали, утворювали прямокутну сітку, були орієнтовані по сторонах світу й мали забудову точно по червоній лінії дво- і триповерховими будинками з випаленої цегли. Вздовж вулиць проходили каналізаційні канали. Оборонний мур чотирикутної (400х200 м) цитаделі в Хараппі мав 15 м заввишки. На її території були розташовані цистерна для збирання води, низка будівель з дворами, галереями й колонними залами, величезне зерносховище. Поблизу існували поселення, що складалися з численних сирцевих будиночків-бараків, схожих на табірні чи казармені приміщення. Серед будинків – майданчики, вимощені випаленою цеглою, з заглибленнями у вигляді миски посередині. То були поселення рабів. Однак велика кількість зручних і вигідних двоповерхових будинків усередині чотирикутників міських укріплень свідчить про те, що верства відносно вільних ремісників і купців були доволі чисельні. Кімнати цих будинків виходили в спільний відкритий внутрішній двір. Там було вогнище для приготування їжі, там зосереджувалося життя родини. Громадськими спорудами, які вирізнялися поміж інших, були басейни для обмивань. Їх оточували галереї та численні приміщення; торговельні ряди й криті базари; лазні, які опалювалися гарячим повітрям, що пропускалося по каналах, прокладених під підлогою.За їх свідченням, ще в І тисячолітті до н. е. продовжувалося будівництво селищ з правильним плануванням, але будівлі в них були з сирцевої цегли й дерева, їх будівничі усно передавали своїм нащадкам системи канонів і правил будівельного мистецтва – "Шільпашастра. Найдавніші типи регулярних селищ, закріплених у "Шільпашастра", мало чим відрізняються від сучасних індійських сіл.

30. Основні періоди історії архітектури Єгипту: Стародавнє, Середнє та Нове царства. Будівельні матеріали і технічні досягнення.

В історії архітектури Стародавнього Єгипту найважливішими періодами є період Стародавнього царства (близько 2800 – 2400 рр. до н. е.), Середнього царства (кінець Ш тисячоліття – XVII ст. до н. е.) і Нового царства (XVI – XI ст. ст. до н. е.) Перші монументальні гробниці єгипетської знаті, які дійшли до нас, побудовані у період, що передував Стародавньому царству. В епоху Стародавнього царства завдяки успішним загарбницьким походам держава набула рис централізованої деспотії. Символом цієї централізації виявилися гігантські піраміди, які утверджували велич обожнюваної царської влади. У період Стародавнього царства починає також формуватися єгипетський храм.В епоху Середнього царства у зв'язку з ослабленням політичного значення влади фараонів піраміди стали будувати значно менших розмірів і не завжди ретельно виконували будівельні роботи, а згодом їх зовсім перестали будувати. Останні такі піраміди належать до кінця Нового царства. В епоху Середнього царства фараонів почали ховати у підземних гробницях, які, щоб уникнути їх пограбування, були розташовані у потайних місцях пустель. Тільки в період Нового царства, коли визначну роль у політичному житті країни стало грати могутнє жрецтво, формується тип єгипетського храму, котрий майже без змін проіснував багато століть. Колони доби Новою царства переважно мають дещо циліндричну форму – вони трохи звужувалися вгорі, здіймаючись із пласких основ, схожих на кам'яні диски. Вже в Пізній період з’являються подвійні капітелі, де над частиною у вигляді чаші височить блок із жіночими обличчями. Тип храму дещо змінювався лише в короткий період правління фараона Аменхотепа IV .У Фівах у другій половині Нового царства розпочалося широке сакральне будівництво. Поєднання в комплексі Рамесеум заупокійного храму і церемоніального палацу було першим з аналогічних рішень у давньоєгипетській архітектурі другої половини Нового царства.В період Нового царства будують також скельні храми. Якщо в монументальних скульптурах, які були елементами архітектурних споруд (Рамесеум, заупокійні храми в Абу-Сімбелі тощо), збереглись архаїчні риси, то в самостійних творах круглої пластики другої половини Нового царства з’являються і виразні портретні характеристики, і тонке моделювання людського тіла, зборок одягу. Розвиток мистецтва Нового царства був призупинений війнами та внутрішніми конфліктами. В роки так званого Пізнього періоду (XI – IV ст. до н. е.) ці процеси привели до розпаду Єгипту на північну та південну частини. По суті, Пізній період – час повільного, але невпинного занепаду в усіх сферах існування Єгипту, в тому числі в мистецтві та архітектурі, який не залишив світу визначних пам’яток.

Поширеними будівельними матеріалами в Єгипті були очерет, мул, глина, каміння. Дерево, хоч і не було таким рідкісним, як тепер, вважалося дорогим і трудомістким в обробці. Каміння ж добували безліч різновидів: м'який вапняк, міцний пісковик, твердий граніт та ін.

При будівництві пірамід та інших споруд важкі кам'яні блоки робітники підіймали за допомогою простих допоміжних засобів. Це насамперед колиски-гойдалки, на які вкладали блоки, користуючись при цьому нерівнобічними важелями. Під блоки з приблизно однаковими сторонами підкладали згадувані дерев'яні "колиски", що давало змогу розгойдувати їх з боку на бік, після чого підняту частину підпирали дерев'яними клинами. Використовували також дерев'яні (а може, й металеві) жердки в ролі важелів.Якщо додати ще дерев'яні котки й полози для пересування вантажів, то цим вичерпується перелік механічних засобів стародавніх єгиптян