5.3 Дослідження історичних районів великих населених пунктів

На картах і у свідомості населення практично кожного міського поселення України, і навіть окремих великих і середніх селищ і сіл, зберігається значна кількість топонімів, якими означають певні райони, ареали населеного пункту – т.зв. історичні райони. У минулі історичні періоди ці райони існували або у вигляді окремих населених пунктів, що згодом увійшли до складу більш крупного поселення, або формувалися у якості більш-менш територіально відособлених районів, кварталів, висілків, мікрорайонів, житлових масивів тощо. При чому для кожної історичної епохи притаманний власний характер і способи утворення таких районів. Назви деяких з них є широко уживаними і відомими, із більш-менш чітко окресленими просторовими межами (наприклад, Поділ, Осокорки, Троєщина, Оболонь, Борщагівка у Києві; Ігрень, Клочко, Мануйлівка, Парус, Тополь у Дніпропетровську тощо), інші – часто відомі досить обмеженому колу науковців та місцевих жителів, із достатньо важко встановлюваними просторовими межами. Буває й так, що історичні райони, різні за часом свого виникнення, можуть перекриватися або «накладатися» один на один своїми межами. Тим не менш, кожен з таких історичних районів зберігає певну окремість або у якості територіальної громади, або лише як чинник територіальної самоідентифікації місцевих мешканців.

Абсолютна більшість міст України утворювалися і далі розвивалися як поліцентричні. І в останні два сторіччя розширення урбанізованих територій відбувався за рахунок приєднання околиць, які в свою чергу також мали свою історію і продовжували існувати в межах великого міста, зберігаючи традиційний характер середовища, планувальну структуру і забудову. Природно, що окремі історичні райони мають різний історико-культурний потенціал та стан збереження. Тим не менш, в історичних районах досить часто до сьогодні збереглися об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форми забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку. Якщо така спадщина більш-менш значна і має суттєві відміни від інших населених територій, то поселення може претендувати на включення до офіційного Списку історичних населених місць України (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.01 р. №878), а в його межах повинний бути виконаний комплекс заходів із визначення і точного встановлення меж «історичних ареалів» (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 13.03.02 р. №318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць»).

До об’єктів культурної спадщини, які розташовуються на територіях історичних районів (ареалів) і мають історико-культурну цінність, належать архітектурні ансамблі й комплекси, історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки стародавнього планування й забудови населених пунктів, які є носіями певних містобудівних традицій та ідей.

Ознаки для віднесення того чи іншого територіального району поселення до категорії історичного: 1) це частина населеного місця; 2) як слід збережена частина населеного місця; 3) вона повинна відрізнятися значною кількістю об’єктів культурної спадщини; 4) ці об’єкти мають історичне значення; 5) така частина населеного місця має відрізнятися традиційним характером середовища (або ж об’єктам культурної спадщини належить бути типовими для певних культур чи періодів розвитку).

Враховуючи важливість історико-географічної інформації, яку потенційно містять у собі історичні райони поселень, у межах історико-географічного блоку краєзнавчої практики студентам належить здійснити комплексне дослідження декількох таких районів. Аналіз історичного району поселення рекомендується здійснювати за наступним порядком:

1) загальна географічна прив’язка території історичного району, його площа і межі, чисельність населення, адміністративно-територіальна приналежність, роки утворення та входження до складу населеного пункту, огляд існуючої забудови та використання території;

2) дослідження назви історичного району, її семантики, історії утворення;

3) характеристика інженерно-транспортної інфраструктури;

4) характеристика об'єктів культурної спадщини, зон охорони пам'яток;

5) основні етапи формування розпланування і забудови історичного ареалу (масштаб і масштабність забудови, архітектурно-просторова композиція, ландшафт природний та урбанізаційний, розпланувальна композиція, архітектурні домінанти, рядова і фонова забудова);

6) характеристика історично сформованої вуличної мережі історичного району, парцеляція (поділ на дрібні ділянки – мікрорайони);

7) класифікація об'єктів за ступенем історико-культурної цінності;

8) кількість об'єктів та пам'яток культурної спадщини, їх типи, види, категорії, коротка історична довідка про найважливіші об'єкти культурної спадщини історичного району;

9) характеристика втрачених об’єктів і пам’яток історико-культурної спадщини, які не збереглися до наших днів, але мали визначну роль і функції у минулі історичні епохи;

10) виділення у межах історичного району видових точок, видових осей, видових фронтів, зон видимості, зон формування видів;

11) оцінка наявності історично сформованих елементів ландшафту, озеленення, упорядження, малих архітектурних форм;

12) оцінка екологічних умов проживання населення у межах історичного району;

13) пропозиції стосовно унормування та збереження історико-культурної спадщини історичного ареалу, оптимізації форм її використання, покращення історико-культурного, соціального, екологічного середовища;

14) складення комплексної картосхеми історичного ареалу із позначенням виділеної парцеляції, видових осей, фронтів, зон формування видів, елементів ландшафту, об'єктів та пам'яток культурної спадщини, архітектурних домінант, об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури тощо.

Дослідження історичного району обов’язково супроводжується фотографуванням найважливіших його об’єктів, фотографії додаються у роздрукованому або на електронному носії у вигляді окремого додатку до звіту з практики.