44.Статус, напрями діяльності НбУ

ЦБУ - Нац. банк - було утворено у 1991р. згідно з з-ом У. "Про банки і банк. д-ть".Стрімкий розвиток банк. сист., необх-ть посиленя незал-ті ЦБ від владних структур у проведенні монет. пол. обумовили необх. прийняття у 1999 окр. з-ну "Про НБУ". Згідно з цим НБУ - особливий центр. орган держ. упр-ня, осн. завданням якого є забезпечення стабільності нац. грош.один. - грн. Існує 2-рівнева сист. упр-ня ЦБ: Рада НБУ і Правління НБУ. Осн. напр. д-ті ЦБ: емісійний центр готівкового обігу (емісія банкнот - найдавн. ф-ція ЦБ. Саме ця потреба в централіз. банкнотної емісії спричин. надання 1 з банків статусу емісійного. Забезпеч-ям банкнот слугують гол. чином держ. цінні папери. ЦБ має моноп. право емісії банкнот і розмінної монети, він зазвичай організ. вигот. гр., регулює їх обіг, вилуч. з обігу фальшиві та зношені гр., здійсн. їх утилізацію); валют. центр; банк банків (ЦБ забезп. касове, розрах. та кредитне обслуг. ком. банків; ком. банки зберіг. частку своїх рез. в безгот. формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безгот. рез.); орган банк. регулюв. та нагляду (законод. і нормат. акти, що регламент. діяльн. ЦБ, поклад. на нього ф-цію регулюв. банк. д-ті. Банк. нагляд - моніторинг процесів, що мають місце в банк. сис-мі на різних стадіях функціонув. банків); банкір і фін. агент уряду (ЦБ тісно взаємодіє з фін. органами, він співпрац. при виріш. заг. пит. монет. і фіск. політики, під час повсякденного викон. фін. опер.. ЦБ беруть активну участь в організ. випуску держ. боргових зобов’яз., їх розміщенні і підтримці ринк. курсу, виплаті доходів та погаш.); провідник монетар. політики (в цій ф-ції найповніше реаліз. признач. ЦБ. Монет. політика ЦБ слугує ключ. елем. всієї гр. сис-ми. На ній баз. весь мех-м держ. регулюв. гр. обороту).

47.Активні операції комерційних банків

Акт. опер. полягають у д-ті, пов’язаній з розміщенням і викор. власн. капіталу, зал. і поз. коштів для одержання операцій і підтримані ліквідності. Акт. опер.: кредитні та інвестиційні. Кредитні: проведення комплексу дій, пов’язан. з наданням і погашенням банк. позичок, здійсн. відповідно до принципів строковості, цільового хар-ру, забезпеченості та платності кредиту. Рішення про надання кред. приймається колегіально. Кред. надаються в межах наявних рес. з урахуванням кредитоспроможності, фін. стаб., рентаб-ті, ліквідності позичальника. Заг. розмір кредитів не може перевищ. 8-крат. розміру власних коштів банку. Для одерж. кредиту позичальник зверт. до банку з кредитною заявкою, що вход. до складу певн. пакету документів. У кред. договорі передбач.: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, %на ставка, порядок і форма сплати %ів і осн. боргу, права, зобов’язання, відповід. сторін щодо надання і погашення кред. тощо. Банк. кредитув. здійсн. із застос. таких позичкових рах.: простий (на ньому може бути тільки активне сальдо), спец. (застос. в окр. випадках: при кредитув. позичальника під заставу векселів; він є формою обліку позичок до запитання), контокорентний (це активно-пасивний рах., на якому облік. всі операції банку з клієнтом). Осн. передумова поверн. банк. позички - одерж. цільових грош. надходжень, доходу, прибуток від реаліз. об’єкта, що прокредитований. У банк. практиці викор. 2 види джерел погаш. позичок - первинні і вторинні. Викор. такі форми забезп. позичок: застава, гарантія, перевідступлення на користь банку вимог і рах. до 3ї особи, іпотека, страх. угода (поліс). Інвестиційні означ. вклад. коштів у цінні папери підпр. на відносно тривалий період часу. Інвест. цінні папери - боргові зобов’яз. у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Ф-ції банк. інвестицій поляг. у створ. вторинних рез. для задовол. потреби у коштах. Здійснюючи інвест. опер., банки мають на меті: додерж. безпеки грош. коштів, забезп. їх диверсифікації, доходу та ліквідності. Виділ. 3 фактори ризику: кредитний (фін. можл. емітента зменш. на стільки, що він буде не в змозі викон. свої фін. зобов’яз.), фін. (у зв’язку з непередбач. змінами на р-ку цінних паперів привабливість деяких цінних паперів може бути частково втрачена), %ний (пов’яз. з фіксацією % за облігаціями в момент їх випуску: чим > часу до погаш. облігацій, тим вищий ризик). 1 з методів зменш. ризику - формув. інвест. портфеля за рах. багатьох видів цінних паперів, що мають різний р-нь якості та різні строки погаш.

15.Існує два мотиви (джерела) сукупного поиту на гроші: попит на гроші для трансакцій і попит як на активи. Попит на гроші для трансакцій. Такий попит існує, оскільки індивідуми потребують готівки чи поточних рахунків, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в грошах забезпечуються через М1 і пов¢язані, здебільшого, з велечиною операцій або номінальним ВВП.

Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на альтернативні види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми нагромадження своїх грошей, і воліють тримати гроші як активи.

Попит як на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття “портфеля”, що означає, як раціональні інвестори вкладають своє багатство в “портфель” (набір цінних паперів або інших ліквідних активів).Теорія портфеля грунтується на фундаментальному припущенні, що інвестори в основному робитимуть ризиковані вклади тільки тоді, коли їхні доходи від інвестицій будуть ультрависокими. З двох видів доходів, що приносять одинакові доходи, індивідуми оберуть безпечніший. Щоб привернути увагу індивідумів від низькоризикованих активів до ризикованих (акції, нерухоме майно), останні мають забезпечувати вищі доходи.Теорія портфеля пояснює, як не схильний до ризику інвестор повинен розмістити своє багатство. Важливим правилом є диферсифікація портфеля між різними видами активів. “Не кладіть всі яйця до одного кошика” ¾ одна з форм цього правила. Тому не дивно, що багато індивідумів тримають гроші не тільки для трансакцій, а як частину своєї стратегії розміщення багатства.

Чинники, що визначають параметри попиту на гроші. Попит на гроші залежить від економічних змінних: рівня цін (інфляції), реальних доходів і норми процента. Тоді функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати:Md = f(y,p,r)

43. Провідна роль центрального банку заключається у перетворенні безготівкових грошей (що знаходяться на рахунках у центральному банку) у банкноти. Це можливо завдяки тому, що центральний банк виконує функцію кредитора останьої інстанції, не тільки випускаючи банкноти, але і зараховуючи ліквідні кошти на рахунки своїх клієнтів: комерційних банків, державної скарбниці, фінансових небанківських установ. Для досягнення рівноваги на грошовому ринку він вимушений перетворювати значну кількість грошей, що розміщені на банківських рахунках у банкноти. Тому центральний банк не стільки займається емісією грошей, скільки слугує посередником у процесі міжбанківського обігу грошей на банківських рахунках. Однак банкнотною емісією пропозиція грошей, що формується на державному рівні, не обмежується. Другим каналом формування пропозиції грошей - це система обслуговування бюджетного боргу. Вона грунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов¢язань. Продаючи цінні папери, держава позичає (як правило на пільгових умовах) гроші у суб¢єктів фінансового ринку. Ці позики оформляються офіційно як державний борг країни. Залежно від того, де розміщуються державні цінні папери, він може бути внутрішнім або зовнішнім. Купуючи державні зобов¢язання, центральний банк створює “базу” для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростанння в обігу грошової маси. Якщо ж переважну частку своєї поточної заборгованості державній скарбниці вдається розмістити поза емісійними установами, то приріст державного боргу не спричиняє прямого впливу на пропозицію грошей. В цьому випадку відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позичкового капіталу.Нарешті центральний банк здійснює емісію грошей при покупці іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит. Такі покупки складають певну частку валютних операцій.

26. Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже декілька століть. Однак, попри це, в економічній теорії не існує єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформувалося дві основні концепції інфляції:1) інфляція знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;2) інфляція загальне зростання цін на товари та послуги.Представники першого напряму стараються довести, що інфляція можлива лише за умов функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що в умовах золотого стандарту інфляція неможлива. У даному випадку ми зустрічаємося з варіантом так званої металістичної теорії грошей, відомої в Європі ще у часи раннього капіталізму. Представники другого напряму вирішального значення у трактуванні інфляції надають зростанню цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для нього головною ознакою відсутності інфляції. Тому вони нерідко допускають можливість інфляції приобігу дійсних грошей і говорять про металеву інфляцію, оскільки і за таких умов можливе підвищення цін. Так А.Пезенті називає інфляцією зростання цін внаслідок псування монет (золотих, срібних) або здешевлення благородного металу. Таких поглядів дотримується більшість економістів Заходу.

28. Представники кембріджської школи намагалися пояснити тезу про визначальний вплив зміни грошової маси на рівень цін. економісти зосередили увагу на мотивах нагромадження грошей в індивідуальних учасників виробництва. Вони намагалися дати відповідь на такі питання: чому люди зберігають гроші, від яких факторів залежить попит господарюючих суб’єктів на касові залишки?Важливою особливістю “кембріджської версії” було те, що розміри нагромадження грошей не нав’язувались господарюючим суб’єктам з “залізною необхідністю” згори, а пов’язувалися з мотивами їх поведінки. За основу вини брали два мотиви зберігання грошей ¾ як фонду засобів обігу і резерву на покриття непередбачених потреб. У межах “кембріджської версії” хоч і намітився певний відхід від трактування грошей як короткочасного посередника, нейтральність грошей все ще зберігалася.

25. За способом проведення грошові реформи поділяються на три типи:1.Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту – впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої. Обмін старих купюр на нові здійснюється у співвідношенні 1:1. Усі ці аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа обмежується розв’язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати не реформою, а обміном грошей. 2.Грошові реформи конфіскаційного типу, або “шокові” реформи. такі реформи передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру:- встановлення ліміту на обмін банкнот;- замороження частки депозитів понад встановлений рівень;- тимчасове припинення валютно-обмінних операцій. 3.Реформи паралельного, або, як їх іще називають, консервативного типу, є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витискає старі гроші поступово. У результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці – стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошовоо обігу.Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і «тіньових» операцій. Водночас система паралельного обігу має й помітні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дає змогу уникнути заходів конфіскаціного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапозон маневру грошово-кредитної політики.

36. За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:-- операційні;-- трансляційні (бухгалтерські);-- економічні. Операційний валютний ризик. Цей ризик можна визначити як можливість недоотримання прибутку або понесення збитків в результаті безпосереднього впливу змін обмінного курсу на очікувані потоки коштів [11]. Експортер, який одержує іноземну валюту за проданий товар, програє від зниження курсу іноземної валюти відносно національної, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, програє від підвищення курсу іноземної валюти відносно національної. Трансляційний валютний ризик. Цей ризик відомий також як розрахунковий, або балансовий, ризик. Його джерелом є можливість невідповідності між активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн. Економічний валютний ризик. Економічний ризик визначається як можливість несприятливого впливу змін обмінного курсу на економічне положення компанії, наприклад, можливість зменшення обсягу товарообігу або зміни цін компанії на фактори виробництва і готової продукції в порівнянні з іншими цінами на внутрішньому ринку. Ризик може виникати внаслідок зміни гостроти конкурентної боротьби, як з боку виробників аналогічних товарів, так і з боку виробників іншої продукції, а також зміни схильності споживачів певній торговій марці.

52. Одним з найважливіших інструментів розрахунків (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі, служить вексель. Вексель (нім. -- Wechsel -- зміна, обмін) -- цінний папір, що містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну певну грошову суму власнику векселя (векселетримачеві). Кредитор має три шляхи використання векселя:тримати до настання терміну оплати; використати для погашення своїх боргових зобов'язань; продати комерційному банку (облікувати вексель).Перший спосіб очевидний. Другий шлях представляє собою передачу прав за векселем. Вона здійснюється шляхом нанесення передавального запису на звороті векселя (або алонж) – індосаменту. Особа, яка поступається правами, називається індосантом, а особа, яка їх отримує, - індосатом. Здійснення індосаменту дорівнює по правовим основам видачі нового векселя, тому індосат отримує самостійне право вимоги.

53. КРЕДИТ (латинское creditum - ссуда, от credo - верю, доверяю), предоставление денег или товаров в долг и, как правило, с уплатой процента. Банковский кредит - предоставление банками денежных ссуд; коммерческий кредит - продажа товаров (средств производства) с отсрочкой платежа; ипотечный кредит - предоставление денежных ссуд под залог недвижимости; потребительский кредит - ссуды населению для оплаты потребительских товаров и услуг. В государственном кредите заемщиком или кредитором выступает государство, международный кредит предоставляется государствами, международными финансовыми организациями, банками, физическими лицами в процессе международного сотрудничества Лизинг — это вид инвестиционной деятельности, при котором лизингодатель (лизинговая компания) приобретает у поставщика оборудование (предмет лизинга) и затем сдает его в аренду за определенную плату, на определенный срок и на определённых условиях лизингополучателю (клиенту) с последующим переходом права собственности лизингополучателю.Плюси лизинга: Покупать на условиях лизинга проще, чем получать кредит на приобретение техники так, как лизинговое имущество выступает в качестве залога. Лизинговое соглашение более долгосрочное, чем кредитное и более гибкое, так как предоставляет сторонам возможность выбрать удобную схему платежей. Лизинг предусматривает возможность ускорения амортизации (при сроке лизинга от одного года с применением коэффициента ускорения до 0,3) Лизинговые платежи относятся на себестоимость продукции (издержки производства) лизингополучателя, снижая налогооблагаемую прибыль, т.е. с суммы лизинга не платиться налог на прибыль, это позволяет сэкономить до 24% от лизинговой стоимости приобретения оборудования. Имущество, взятое в лизинг, находится в собственности лизинговой компании, которая имеет право не платить налог на имущество. Плюс все возникшие с оборудованием проблемы должна будет решать лизинговая компания.

61. Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації - це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні. Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility - STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву "стенд-бай" (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання. Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ становить 2,8 млрд дол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України.

64. Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:1. Структурою органів управління.2. Структурою функціональних підрозділів і служб банку.До органів управління банком відносять:збори акціонерів,раду банку,правління банку на чолі з Головою правління.Основними функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють банківські операції та обслуговують клієнтів, є управління банку. Як правило, в універсальному комерційному банку 9 управлінь 1. Управління прогнозування діяльності банку реалізує управлінські функції банку з метою забезпечення основних принципів його діяльності ліквідності, рентабельності, надійності.2. Управління маркетингу і зв¢язків із клієнтурою в умовах ринкової економіки займає надзвичайно важливе місце, відповідає за залучення нової клієнтури до банку, розробляє і сприяє впровадженню нових операцій та банківських послуг, вивчає коньюктуру ринку, надає організаційну та консультаційну допомогу клієнтам. 3. Кредитне управління є найважливішим і найкрупнішим підрозділом кожного банку, оскільки основною функцією комерційного банку та основним джерелом його прибутку є надання різного роду позик. 4. Валютне управління відіграє все помітнішу роль у роботі банків, в його функції входить організація і проведення валютних операцій, дозволених ліцензією НБУ. 5. Управління депозитних операцій займається роботою по залученню коштів в банк, здійснює облік та аналіз залучених коштів і власного капіталу банку. 6. Управління розрахунково-касового обслуговування веде переговори та укладає угоди про відкриття та ведення різних рахунків клієнтів банку, проводить розрахункові, інкасові операції, а також операції з готівкою. . Управління посередницькими операціями здійснює і координує всю роботу по наданню різноманітних послуг клієнтам. 8. Управління філіями банку створюється в комерційних банках, які мають філії в різних регіонах країни. 9. Управління (відділ) аналізу і статистики нагромаджує та аналізує статистичну інформацію про діяльність банку і його клієнтів, готує проекти планів та звітів про діяльність банку, надає інформаційно-довідкові послуги клієнтам, проводить різноманітні дослідження. 10. До організації структури банку відносять також різноманітні служби, серед яких: відділ кадрів;бухгалтерія;адміністративно-господарський відділ;юридичний відділ;ревізійний відділ;відділ впровадження і експлуатації ЕОМ.

48. Комісійно-посередницька діяльність комерційнго банку полягає у здійсненні різноманітних операцій за дорученням клієнтів за певну плату ¾ комісію. До складу цих опреацій належать: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші види банківської діяльності. Розрахункові опреації пов’язані із здійсненням внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів шляхом перерахування коштів по рахунках у банку. В банківській практиці розвинутих країн даний вид операцій залежно від способу організації розрахунків поділяється на три основіні групи: інкасові, акредитивні та переказні. Акредитивні операції полягають у дорученні клієнта банку виплатити певну суму коштів третій особі при виконанні нею умов, передбачених в акредитивній заяві клієнта. Переказні операції полягають у тому, що клієнт дає доручення свому банку переказати певну суму коштів в інше місто (країну), де їх може отримати він сам, або інша особа, на адресу якої здійсненно переказ. Валютні операції ¾ це вид банківської діяльності, пов’язаний з обміном однієї валюти на іншу, що передбачає купівлю і продаж іноземної валюти за національну або інші валюти. Такий обмін може здійснюватись банком шляхом проведення операцій “спот”, “форвард” та їх комбінацій.Операції “спот” ¾ це купівля однієї валюти на іншу на поточних ринкових умовах з поставкою валюти не пізніше, ніж через два робочих дні після укладення угоди. Операції “спот” застосовуються здебільшого для негайного отримання іноземної валюти у зовнішньоторгових розрахунках, а також для швидкого переливу капіталів.Операції “форвард” передбачають поставку для обміну певної суми валюти на визначену дату в майбутньому (більш, ніж через два робочих дні) за курсом, зафіксованим в момент укладення угоди. До настання строку обміну (як правило, через 1-6 місяців) розрахунки по валютах не проводяться. Метою операцій “форвард”, окрім отримання валют для комерційних операцій, є страхування капіталовкладень за кордоном, а також отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.Своєрідним поєднанням операцій “спот” та “форвард” є операції своп, що являють собою комбінації купівлі або продажу валюти на умовах “спот” з одночасним укладенням зворотньої угоди на умовах “форвард”. Трастові (довірчі) операції являють собою операції комерційних банків, пов’язані з управлінням майном і виконанням інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. На підставі укладеного між банком та клієнтом договору (або за заповітом) банк набуває відповідних прав і виступає розпорядником майна, включаючи залишки коштів на банківських рахунках. Комерційні банки можуть виконувати довірчі операції як для приватних осіб, так і для підприємств та корпорацій. Гарантійні операції полягають у поручительстві комерційного банку за свого клієнта виконати його грошові зобов’язання, якщо він буде неспроможний це зробити. Консультаційні послуги полягають у наданні банками своїм клієнтам роз’яснень, інформації, рекомендацій з різноманітних банківських, правових та фінансових питань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства. Інші операції комерційних банків, якщо це не заборонено чинним законодавством, можуть включати: купівлю-продаж дорогоцінних металів і художніх цінностей, посередництво у реалізації обладнання і товарно-матеріальних цінностей, організацію укладання комерційних угод між клієнтами, проведення аудиторських перевірок на прохання клієнтів, надання послуг із страхування.

49. Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 39-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Основні функції МВФ:сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці,розширення світової торгівлі,кредитування,стабілізація грошових обмінних курсів. Офіційні цілі МВФ:«сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»; «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів; «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»; надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень; тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

50. Міжнародний банк реконструкції та розвитку – МБРР (International Bank for Reconstruction and Development – IBRD) заснований в 1945 році. Місце перебування – Вашингтон. В число учасників банку входить 185 країни; Україна - учасник з 1992 р. Міжнародний банк реконстру́кції та розвитку — основна кредитна установа Світового банку. На відміну від МВФ Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР — найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) — спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут, заснований одночасно із МВФ відповідно до рішень Міждународної валютно-фінансової конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Угода про МБРР, що є одночасно і його уставом, офіційно набутило чинності в 1945 р., але банк почав функціонувати з 1946 р. Місцезнаходження МБРР — Вашингтон.Профіціальною метою діяльності МБРР є сприяння країнам-членам у розвитку їхньої економіки за допомогою надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Спочатку МБРР був покликаний за допомогою акумульованих бюджетних коштів капіталістичних держав і приваблюваних капіталів інвесторів стимулювати приватні інвестиції в країнах Західної Європи, економіка яких значно постраждала під час Другої світової війни. Основними цілями банку є:сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів; заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів; стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів. Організаційна структура МБРР:Рада керуючих; Директорат; Комітет з розвитку; Президент.

70. Міжнародна асоціація розвитку – MAP (International Development Association – IDA) утворена в 1960 році. Місцезнаходження – Вашингтон. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. Основні цілі МАР:сприяння економічному розвиткові країн-членів; підвищення продуктивності праці; зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються. Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу Організаційна структура:Рада керуючих; Виконавчий директорат; Президент. Джерелами фінансування є: прибутки МБРР, внески країн-членів першої і частково другої груп; повернення кредитів, що були надані раніше. В основному ресурси МАР формуються за рахунок "донорів" – країн першої групи. Частка "Великої Сімки" складає 80% загальної суми внесків. МАР надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Критерієм "бідності" є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 925 доларів. Позики МАР мають 10-річний пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається заставкою 5% щорічних.