
- •1. Предмет і метод адміністративного права.
- •2. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
- •3. Історія розвитку адміністративного права.
- •4. Система адміністративного права.
- •5. Джерела адміністративного права.
- •6. Систематизація адміністративного законодавства.
- •7. Адміністративне право як галузь права, як галузь правової науки та як навчальна дисципліна.
- •8. Механізм адміністративно-правового регулювання.
- •9, Адміністративно-правові норми.
- •10, Адміністративно-правові відносини.
- •11. Субєкти адмін. Права
- •12. Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади
- •13 Адміністративно-правовий статус фізичної особи
- •14. Ап статус обєднань громадян
- •15 Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
- •16. Ап Президента України
- •17.Державна служба як різновид публічної служби: поняття, види, моделі та принципи. Правове регулювання та державна політика у сфері державної служби.
- •18.Правове регулювання державної служби
- •19.Правове регулювання статусу державного службовця.
- •20.Правові питання проходження державної служби
- •21. Припинення держ служби.
- •23. Обмеження щодо прийняття та проходження держ служби.
- •24.Відповідальність державних службовців.
- •25. Протидія корупції
- •26. Патронатна служба та її особливості
- •28 Державне управління: поняття, ознаки, принципи
- •29) Співвідношення державного управління, виконавчої влади й адміністративного права
- •30 Діяльність органів виконавчої влади
- •31 Адміністративний розсуд
- •32) Адміністративно-правові режими
- •34. Методи державного управління: поняття, види, характеристика
- •35. Поняття, види та зміст правових актів державного управління.
- •36. Поняття та ознаки адміністративного примусу.
- •37. Класифікація заходів адміністративного примусу.
- •38. Заходи адміністративного попередження (запобігання).
- •36. Заходи адміністративного припинення.
- •40. Поняття та ознаки адміністративної відповідальності, її відмінність від інших видів юридичної відповідальності.
- •41. Адміністративне правопорушення: поняття, юридичний склад та характеристика.
- •45.Адміністративна деліктологія та адміністративна деліктність
- •46.Поняття та види проваджень в справах про адміністративні правопорушення, їх завдання
- •47. Принципи та учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •50. Виконання постанови про накладення
- •51.Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення
- •64. Сутність та значення адміністративного судочинства (адміністративна юстиція)
- •65. Система адміністративних судів та їх компетенція. Кодекс адміністративного судочинства.
- •66) Загальна характеристика та зміст державного регулювання у сфері економіки
- •68. Адміністративно-правове регулювання в галузі підприємництва
- •69. Адміністративно-правове регулювання у сфері захисту економічної конкуренції
- •71)Адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів
- •73. Адміністративно-правове регулювання в сфері забезпечення обороноздатності країни
- •81. Адміністративно-правове регулювання в сфері юстиції.
- •82. Загальні засади адміністративно-правового регулювання у галузі соціально-культурної сфери.
- •87. Адміністративно-правове регулювання у галузі спорту.
- •88. Адміністративно-правове регулювання охороною здоров'я населення.
- •89. Адміністратіїзно-правове регулювання у сфері соціального захисту населення.
- •90. Адмін регулювання в сфері екології
12. Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади
Серед колективних суб'єктів адміністративного права важливе місце посідають органи виконавчої влади, які утворюють самостійну складну систему. Об'єднуючими чинниками цієї системи є зміст діяльності, методи та організаційні обов'язки її структурних одиниць. До системи органів виконавчої влади входять: Кабінет Міністрів України (вищий орган виконавчої влади), Рада міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства, державні комітети (центральні органи виконавчої влади), обласні та районні державні адміністрації, територіальні органи центральних органів виконавчої влади (місцеві органи). До цієї системи в певному значенні можна віднести виконавчі органи місцевого самоврядування, коли йдеться про виконання ними делегованих повноважень. Президент України як суб'єкт адміністративного права. Формально Президент України не входить до системи виконавчої влади, однак наділений широкими повноваженнями у сфері виконавчої діяльності. Його взаємовідносини з цією гілкою влади визначаються ст. 106,112, 113, 114,115,116, 118 Конституції України. Правовий статус Президента України визначається також Законом України "Про Президента України" 1991 р. Відповідно до ст. 106 Конституції України, Президент є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності, дотримання Конституції, прав і свобод людини. Президент вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою Прем'єр-міністра України, також вносить до Верховної Ради подання про призначення Міністра оборони, Міністра закордонних справ та Голови Служби безпеки. Президент має повноваження зупиняти дію актів Кабінету Міністрів з мотивів невідповідності їх Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду щодо їх конституційності, скасовувати акти Ради міністрів АРК. Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду національної безпеки і оборони, яка є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України і має право вето (непід писання закону і повернення його на повторний розгляд Верховної Ради). Реалізуючи свої повноваження, Президент України видає укази і розпорядження. При Президенті України створюється допоміжний орган — Секретаріат Президента. Кабінет Міністрів (уряд) України. Відповідно до Конституції, Кабінет Міністрів є вищим органом у системі виконавчої влади, який очолює всю її систему. До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і міністри. Правовий статус уряду визначається Конституцією України. Згідно зі ст. 116 Конституції, Кабінет Міністрів спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Діяльність Кабінету Міністрів забезпечує Секретаріат — постійно діючий орган, основним завданням якого є організаційне, експертно-аналітичне, інформаційне, матеріально-технічне і правове забезпечення діяльності уряду. Очолює Секретаріат міністр Кабінету Міністрів. У своїй діяльності він взаємодіє зі Секретаріатом Президента, Секретаріатом Верховної Ради, іншими державними органами. Для більш ефективної організації роботи Кабінету Міністрів, координації роботи центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики створено п'ять урядових комітетів: Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності; Урядовий комітет з питань промислової політики, паливно-енергетичного комплексу, екології та надзвичайних ситуацій; Урядовий комітет економічного розвитку та з питань європейської інтеграції; Урядовий комітет соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку; Урядовий комітет з реформування аграрного сектору. У межах своїх повноважень Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження. Центральні органи виконавчої влади. До них належать міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Вони безпосередньо підпорядковані Кабінету Міністрів України. Міністерство посідає провідне місце серед центральних органів виконавчої влади. Керівники міністерств — міністри — входять до складу Кабінету Міністрів. Вони беруть участь у формуванні державної політики, а також в її реалізації в усіх сферах суспільного життя. Правовий статус міністерства визначається Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади 1996 р. та положеннями про окремі міністерства. На міністра як політичного діяча покладається політичне керівництво в певному секторі державного управління. Забезпечення діяльності міністерства покладається на заступника міністра. У міністерствах утворюються колегії у складі міністре, заступників міністра, інших керівників міністерства. Це дорадчий орган, який обговорює найважливіші питання, що належать до компетенції міністерства. Рішення колегії провадяться в життя наказами міністра. Державний комітет — центральний орган виконавчої влади, який здійснює координаційно-функціональну управлінську діяльність міжгалузевого характеру. Діяльність державного комітету спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет очолює голова, який має декілька заступників, а центральний апарат поділяється на головні управління, відділи, департаменти, сектори. У складі цього апарату утворюється колегія як дорадчо-консультативний орган, до якого входять голова, заступники, керівники структурних підрозділів. Компетенція державного комітету дещо вужча, аніж компетенція міністерства і, зазвичай, відображена в його назві (наприклад, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики). Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Створюються для реалізації визначених Конституцією та законодавством особливих завдань та повноважень, виконання інших управлінських функцій спеціального характеру. Щодо них може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації та ліквідації, підконтрольності та підзвітності, вирішення кадрових питань. До цих органів належать: Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Головне управління державної служби, Служба безпеки України, Фонд державного майна тощо. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим. Згідно зі ст. 134 Конституції України, Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України. У межах повноважень, визначених Конституцією України, вона розв'язує питання, віднесені до її відання. Для сприяння у виконанні повноважень, покладених на Президента України, в АРК створено Представництво Президента України (Закон України 2000 р.). Органом виконавчої влади є Рада міністрів Автономної Республіки Крим, яка формується Верховною Радою АРК. Кандидатура на посаду Голови Ради міністрів погоджується з Президентом України за поданням Голови Верховної Ради АРК. Рада Міністрів АРК підпорядковується Кабінету Міністрів України, міністерства АРК — відповідним міністерствам України. Особливістю цього підпорядкування є те, що АРК має свої повноваження, визначені Конституцією України, а також власною Конституцією, яку, відповідно до ст. 135, приймає Верховна Рада АРК, а затверджує Верховна Рада України. В АРК є також міністерства, республіканські комітети, головні управління, а на місцях — районні державні адміністрації. Місцеві органи виконавчої влади. До місцевих органів виконавчої влади належать місцеві державні адміністрації на рівні областей, районів областей, районів Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Вони розміщені в областях і районних центрах, у містах Києві та Севастополі, їх діяльність регламентується Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (1999 р.) та Законом України "Про столицю України — місто-герой Київ" (1999 р.). Місцеві державні адміністрації покликані забезпечувати комплексний розвиток території і захищати права та законні інтереси громадян. Очолює державну адміністрацію голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Адміністрації відповідальні перед Президентом і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. У частині делегованих повноважень підзвітні та підконтрольні відповідним радам. До відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення таких основних питань:
забезпечення в межах своєї компетенції законності, охорони прав, свобод та законних інтересів громадян;
соціально-економічного розвитку відповідних територій;
виконання відповідних бюджетів.