3.Різновиди бар’єрів на шляху спілкування.

Комунікативний бар’єр — це абсолютна чи відносна перешкода ефективному спілкуванню, суб’єктивно пережита чи реально на-явна у ситуаціях спілкування, причинами якої є мотиваційно-операційні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні особливості тих, що спілкуються.

Б. Д. Паригін: 1) внутрішні бар’єри особистості, пов’язані з такими утвореннями, як норми, настанови, цінності, а та­кож з такими особистісними особливостями, як ригідність, конфор­мність, слабовілля і т. ін.; 2) бар’єри, причина яких — поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, дефіцит інформації і т. ін.

Основні види Б: психолог Б д-ті, Б взаєморозуміння, естетичні Б, інтелектуальні, моральні, емоційні.

4.Особливості вербальної комунікації

До вербальних засобів спілкування відноситься людська мова. Саме з її допомогою люди передають і отримують інформацію, «упаковану» у тому чи іншому тексті. Розрізняють чотири види мовної діяльності. Два з них беруть участь у створенні тексту (передачі інформації) — це говоріння й написання, а інші два — у сприйнятті тексту, закладеної в ньому інформації — це слухання і читання.

Мова — це система фонетичних, лексичних, граматичних оди­ниць, що є засобом спілкування людей, висловлення ними своїх думок, почуттів, бажань і намірів.

До основних функцій мови у спілкуванні відносяться: - конструктивна (формулювання думок);-комунікативна (функція обміну інформацією); - емотивна (висловлення ставлення того, хто говорить, до пред­мета мовлення, і безпосередня емоційна реакція на ситуацію); - впливу на адресата (ділового партнера).

Мовний акт — елементарна одиниця мовленнєвого спілкуван­ня, проголошення тим, хто говорить, вислову в безпосередній ситуації спілкування з тим, хто слухає.

Структура комунікативної взаємодії розвивається відповідно до проходження інформації по комунікативному ланцюгу: адресант (відправник) — кодування повідомлення — рух по каналах — розшифровка (декодування) — адресат (одержувач).

Код у мовленнєвій комунікації — це та літературна мова чи її різновид (діалект, сленг, стиль), що використовують учасники даного комунікативного акту.

Кодування вихідного повідомлення означає переклад його в набір знаків, чи сигналів, що приблизно можуть бути зрозумілі іншому партнеру.

5.Суттеві особливості процесу слухання.

Чути і слухати — не зовсім те саме. Більшість людей народжується здатними слухати, тобто здійснювати природний фізіологічний процес, що не вимагає свідомих зусиль. Чути означає прагнути зрозуміти і запам’ятати почуте. Цей процес вимагає наявності складного комплексу вмінь, які людина опановує протягом усього свого життя.

Уміння слухати припускає: 1)сприйняття інформації від тих, що говорять, чи від самого себе, при якому людина утримується від прояву власних емоцій; 2)заохочуюче відношення до того, хто говорить, що «підштовхує» його до того, щоб акт спілкування тривав; 3)незначний вплив на того, хто говорить, що сприяє розвитку думки останнього «на один крок уперед».

Американський дослідник спілкування Келлі виділяє чотири види слухання. 1)спрямоване, критичне слухання. За такого виду слухання учасник спілкування спочатку здійснює критичний ана­ліз повідомлення (найчастіше роблячи це превентивно, тобто упереджено, будучи настроєним на критичне сприйняття інформації), а потім робить спробу його розуміння; 2) емпатичне слухання. За емпатичного слухання учас­ник ділової взаємодії приділяє велику увагу «зчитуванню» почут­тів, а не слів, розумінню того, як людина ставиться до того, що говорить.3) нерефлексивне слухання. Цей вид слухання припускає мінімальне втручання у мовлення співрозмовника за максимальної зосередженості на ньому.4) активне рефлексивне слухання. За цього виду слу­хання здійснюється така організація комунікації, в якій партнери краще розуміють один одного: всі осмислено висловлюються, перевіряють і уточнюють власне розуміння, спільно з’ясову­ють ступінь його адекватності.

Прийоми встановлення зворотного зв’язку: розпитування, перефразування, відображення почуттів і резюмування.