1 Сутність поняття «спілкування».

Спілкування — це багатогранний процес, що реалізується в різноманітних формах і вивчається різними науками (філософією, психологією, соціологією, педагогікою і т. д.). Цей процес містить: - розвиток суспільства і суспільних відносин; - формування і розвиток особистості; - соціалізацію особистості; - створення і розвиток суспільних способів взаємодії людей; - соціально-психологічну адаптацію людей; - обмін емоціями; - навчання, передачу вмінь і навичок; - обмін інформацією; - обмін діяльністю; - формування ставлення до себе, до інших людей і до суспільства в цілому.

Спілкування можна охарактеризувати як специфічну міжособистісну взаємодію людей як членів суспільства, представників певних соціальних груп, що здійснюється на основі відображення соціальної дійсності.

Об’єктивна необхідність спілкування, як умови існування людини, зумовлена тим, що вона не може задовольняти свої життєво важливі потреби, жити і розвиватися наодинці. Виробництво необхідних засобів існування передбачає спілкування індивідів між собою.

Спілкування може бути включеним у діяльність (праця, навчання, гра) або визначатися самою потребою у спілкуванні як такому; може бути безпосереднім, тобто здійснюватися «віч-на-віч» або опосередкованим різними системами комунікації; вербальним або невербальним; соціально орієнтованим або особистісто орієнтованим.

Найважливіший універсальний засіб спілкування — мова. Для передачі інформації використовуються також різні невербальні засоби спілкування: жести, міміка, пантоміма, паралінгвістичні засоби і т. ін.

2. Структура спілкування та його ф-ції ? ивди

Структура спілкув.: 1)особистість, яка передає інформацію; 2)особистість, яка сприймає інформ.; 3) Комунікативно-організаційна сторона(мета, зміст, комунікативні процеси, форма спілкув.); 4) Контекст(обставини, в яких інформ. набирає найбільшої сили)

Соціальні ф-ції: планування і координації спільної трудової діяльності; управління; соціального контролю; забезпечення міжгрупової взаємодії й ін.

Соціально-психолог.: контакту і ототожнення; соціалізації.

За метою спілкув: 1)контактна функція — встановлення контакту як стану обо-пільної готовності до прийому й передачі повідомлень і підтрим-ки взаємозв’язку у вигляді постійної взаємоорієнтованості; 2)інформаційна функція — обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями; 3)спонукальна функція — стимуляція активності партнера, щоб направити його на виконання певних дій; 4)координаційна функція — взаємне орієнтування й узго-дження дій при організації спільної діяльності; 5)функція розуміння — адекватне сприйняття й розуміння змісту повідомлення і взаємне розуміння — намірів, настанов, переживань, станів; 6)емотивна функція — формування у партнера потрібних емоційних переживань, а також зміна з його допомогою своїх пе-реживань і станів; 7)функція встановлення відносин — усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків співтовариства, у якому діє індивід; 8)функція здійснення впливу — зміна стану, поведінки, інди-відуально-значеннєвих станів партнера.

Види спілкування: 1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і

просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом 2.Реальне і уявне спілкування. 3. Залежно від кількості партнерів можна виділити типи спілкування:

людина - людина - міжособистісне; особистість - група; внутрішньогрупове (між членами групи); міжгрупове. 4.Офіційне і неофіційне спілкування. 5. Вербальне і невербальне спілкування.

Сторони спілкування :перцептивна, інтерактивна, комунікативна.