15. Мотивування учнів до навчання: індивідуальні особливості мотивації учіння та її діагностика.

Важливу роль у мотивації відіграє рівень усвідомлення та рівень не усвідомлення мотивів. Причиною не усвідомлення окремих компонентів мотиву є відсутність аналізу й узагальнення того, що усвідомлюється. Перешкоди цьому: 1. Очевидність ситуації, коли багато компонентів мотиву маються на увазі, а не усвідомлюються. 2. Один мотиватор може підмінятися іншим. 3. Відсутність бажання дізнатися істинну причину свого вчинку через небажання виглядати аморальним у власних очах.

У питанні усвідомленості мотивів вирізняють три аспекти: власне усвідомлення, розуміння, обмірковування. Обмірковування може бути повним чи неповним. Розуміння включає: розуміння мети, потреби, смислу дії чи вчинку.

Рівень усвідомлення мотивів – важлива індивідуальна особливість мотивації учіння. Навчальні досягнення об’єктивно визначаються, якщо дидактичний процес опирається на реальні мотиви. Якщо справжній мотив буде усвідомлено, то учень робить свідомий вибір, визначивши пріоритети. Мотиви, що спонукають до навчання та учіння, у кожної людини поєднуються по-різному й перебувають у динамічному зв’язку. Це поєднання і зумовлює спрямованість того, хто навчається, на навчання, являє собою рушійну силу учіння. Навіть на перший погляд один і той самий мотив виявляється по-різному. Підвищення ефективності навчання не може бути забезпечене без систематичного вивчення мотивації.

До методів мотиваційної діагностики належать: 1. Спостереження Для проведення спостереження треба: визначитися зі способом спостереження, а також фіксування результатів; спрямувати спостереж. на ті явища, що можуть дати необхідні в-ді; щоб запобігти викривлених результатів, слід провести повторні спостереження. 2. Опитування – отримання ін-ції про об’єктивні чи суб’єктивні факти зі слів респондентів, які є ті, хто навчається, що стосується окремих видів мотивації або певної сукупності мотивів. 3. Тестування тих, хто навчається (тести інтелекту, досягнень креативності). 4. Експертна оцінка здійснюється за допомогою спец. Експертних методик. 5. Експеримент – найнадійніший спосіб отримання ймовірної ін-ції.

Мотивація взагалі і навчання зокрема має індивідуальні особливості і залежить від багатьох чинників.

16.Поняття «організаційні форми навчання» Відмінність форм і методів навчання. Розвиток організаційних форм навчання.

Форма організації навчання — спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.

Головними особливостями організаційних форм навчання є: зовнішній вияв функцій учителя й учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.); здійснення їх діяльності в певних часових межах - урок може тривати 45 чи 30 хв., бути спареним (лекції, екскурсії); певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням навчальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем); організаційна форма навчання не пов'язана з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями.

Основні ф-ми орг. навчання: 1) колективна — уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо; 2) індивідуальна — самостійна робота, дипломні та курсові проекти тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача.

Метод навчання — це спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, вихован­ня і розвитку в процесі навчання. Розрізняють методи організації та здійснення навчаль­но-пізнавальної діяльності ( наочні, словесні, практичні, пояснювально-ілюстратівні непродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький); методи стимулювання і моти­вації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності.

Історичні ф-ми орг. Навч: 1)Класно-урочна система навчання. Виникла у XVII ст. на основі робіт Я. Штурма та Я.А.Коменського. Основні характеристики: постійний склад учнів, однакових за віком і рівнем підгото­вки, постійне місце проведення занять у відповідності до розкладу, навчальний рік має фіксований початок і кінець, конкретний зміст навчання по роках навчання. 2) Белл-ланкастерська форма навчання. Вчитель організовує навчання в молодших класах за допомогою залучення до викладацької роботи учнів старших класів, яким він надавав інструктаж.3) Дальтон-план Запропоновано американським педагогом Е. Паркгерст у 1909 р. у м. Дальтон. Замість класів використовувались лабораторії, оснащені усім необхідним для навчання, в яких учні можуть використовувати все для навчання. При виникненні труднощів діти можуть звертатися по допомогу до вчителя. 4) Маннґеймська система Теорія диференційованого навчання була втілена доктором Зіккінгером у м. Маннґейм. Діти були розділе­ні на 4 групи у відповідності до психометричних по­казників: 1) діти з середніми здібностями (50—60 % від усіх дітей), 2) малоздібні діти, які не можуть закінчити школу (20—39 %), 3) розумово відсталі діти (2,5 %), 4) високообдаровані діти (1,2 %) та обдаровані діти (20—25 %). Термін навчання тривав 4—8 років в залежності від групи.

5) План Трампа Застосовується в американських школах. Була запропонована та апробована Д. Ллойдом Трампом. За цією системою 40 % навчального часу відводиться на роботу у великих групах по 100—150 чоловік та 20 % часу — у малих групах по 10—15 чоловік, ще 40 % часу — на самостійну роботу. Метод проектів. Розроблено В. Кілпатріком. Учні в процесі навчання розробляють певний проект, залежно від напряму якого визначалися методи, зміст та форма роботи учнів. Розробка проектів дозволяла поєднувати роботу та навчання.