18.Компетенція Конституційного Суду України.

Пріоритетним напрямом діяльності Конституційного Суду є здійснення конституційного судочинства в Україні. Втім, це не єдина функція суду, також виділяють функції конституційного контролю, офіційного тлумачення (Конституцію та закони України), арбітражну та функцію конституційного правосуддя. Відповідно до Конституцій України та Закону «Про Конституційний Суд України», суд приймає рішення та дає висновки у таких справах: -Вирішення питань відповідності Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. -Відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України, або тих міжнародних, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. -Додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в межах, визначених Конституцією. -Видає офіційне тлумачення Конституції та законів України. До компетенції Конституційного Суду не входять питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інші питання, що віднесені до повноважень судів загальної юрисдикції. Вирішення питань про відповідність Конституції України відбувається, коли до Конституційного Суду надійде подання від Президента України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Рішення і висновки Конституційного Суду є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Конституційний Суд також за зверненням Президента чи Уряду дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або таких договорів, що вносяться до парламенту для ратифікації. Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Правові акти, визнані Конституційним Судом неконституційними повністю, або у певній частині втрачають свою чинність з моменту ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення. Рішення та висновки Конституційного Суду оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання і публікуються у «Віснику Конституційного Суду України», а також в інших офіційних виданнях («Офіційний Вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Голос України», «Урядовий кур'єр»).

19.Акти Конституційного Суду України Конституція України вказує на два основних види актів Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції: - рішення - їх Конституційний Суд України ухвалює з питань конституційності законів та інших правових актів (ч. З ст. 150); - висновки - їх Конституційний Суд України дає в справах про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 151). Ухвали є формою вирішення Конституційним Судом процесуальних питань своєї діяльності. Конституційний Суд України приймає (приймає -відповідно до ч 1 ст. 48 і ст. 49 Закону, виносить - відповідно до параграфу 21 Регламенту) процесуальні ухвали про відкриття провадження та про відмову у відкритті провадження у справі в Конституційному Суді України. Ухвали оформляються протокольно або у вигляді окремого акту. Відповідно вони поділяються на ухвали процесуальні і ухвали протокольні (наприклад, про притягнення до відповідальності за порушення встановленого порядку у Залі засідань Конституційного Суду України). Отже, акти Конституційного Суду України є засобом юридичного оформлення результатів розгляду ним матеріальних, процесуальних чи організаційних питань. Актам Конституційного Суду України притаманні певні особливості, які зумовлені насамперед природою органу конституційної юрисдикції. Особливості актів Конституційного Суду України полягають в тому, що вони: - мають спеціальний предмет (об‘єкт) - актами Конституційного Суду України вирішуються питання, віднесені до його виключної компетенції. Жоден інший державний орган не уповноважений вирішувати питання, які є предметом діяльності Конституційного Суду України; - приймаються в особливому процесуальному порядку; - є загальнообов‘язковими на всій території України; - є остаточними і оскарженню не підлягають; - є засобом гарантування верховенства Конституції України на всій території держави, забезпечення прямої дії її норм і формування єдиного конституційного праворозуміння. Таким чином, акти Конституційного Суду України - це спеціальні правові акти, що приймаються Конституційним Судом в особливому процесуальному порядку з метою реалізації своїх повноважень як органу конституційної юрисдикції і є остаточними та загальнообов‘язковими на всій території України.

20.Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства). Основною складовою конституційного ладу є суспільний лад. По суті суспільний лад України — це передбачена Конституцією та законами України загальнонаціональна система суспільних відносин, зумовлена внутрішніми та зовнішніми факторами , за змістом — це система політичних, економічних, соціальних, духовних та інших суспільних відносин (в усіх основних сферах життя та діяльності суспільства), їх подальшого взаємо-узгодженого позитивного розвитку, за формою — це система організаційних і функціональних форм усіх сфер життя та діяльності суспільства.Якщо організація і діяльність держави, органів державної влади та інших її інститутів повинні регулюватися Конституцією й законами України всебічно та повно, то організація і діяльність суспільства повинні закріплюватися мінімально. Адже Конституція України проголошує свободу (багатоманітність) політичного, економічного та ідеологічного життя суспільства, максимально можливе невтручання в життя і діяльність особи й суспільства. Політична багатоманітність означає насамперед реальну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), які мають основною метою участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади й місцевого самоврядування. Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності та господарювання, однакову їх підтримку з боку держави. Ідеологічну багатоманітність слід розуміти як право різних суб'єктів (окремих осіб і їх об'єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати і втілювати у практику суспільних відносин різноманітні ідеї, теорії, погляди, що стосуються різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації загалом. Конституційні основи суспільного ладу виявляються насамперед в основних принципах організації і діяльності суспільства. В організаційному плані суспільний лад становить певну систему, яка містить політичну, економічну, соціальну, культурну підсистеми. Визначальним елементом суспільного ладу є політична система суспільства, до основних складових якої входять народ, держава, політичні партії, територіальні громади і органи місцевого самоврядування — основні суб'єкти конституційно-правових відносин.

21.Поняття конституційного ладу Сутність конституційного ладу в Україні, на думку В. Шаповала, визначається змістом I, III і XIII розділів Конституції. Розділ І «Загальні засади» фіксує основи конституційного ладу, містить положення сутнісного характеру, більшість із яких виконує роль юридичного підґрунтя, нормативної першооснови для інших конституційних положень. Цей розділ — змістовний стрижень Основного Закону, значна частина його норм є нормами-принципами, які забезпечують найбільш загальний рівень регулювання. Розділ III «Вибори. Референдум», розвиваючи відповідні основи конституційного ладу, визначає загальні умови здійснення народного волевиявлення через форми безпосередньої демократії. Зміст розділу відображає юридичні параметри реалізації ідеї народного суверенітету, або народовладдя. Положення цього розділу Конституції є основою механізмів і безпосередньої, і представницької демократії. Нарешті, в розділі XIII «Внесення змін до Конституції України» засвідчено фундаментальний характер Основного Закону України, його найвищу силу. Співвіднесеність положень цього розділу з явищем конституційного ладу має свого роду інструментальне значення: він містить положення про внесення змін до названих трьох розділів Конституції, що конкретизують вимогу Конституції про виняткове право народу визначати й змінювати конституційний лад в Україні [10]. Поняття «конституційний лад» у Конституції не визначено, хоча цей термін зустрічається в її тексті тричі. З положень статей 17 і 37 Конституції незаперечно випливає, що конституційний лад, тобто закріплений Конституцією економічний, соціальний, національний, політичний (включаючи державний) та інший устрій України, заборонено змінювати насильницьким шляхом. Не таким однозначним є положення статті 5 Конституції, згідно з яким єдиним суб’єктом, котрий має прерогативу визначення та зміни конституційного ладу, визнано український народ. Однак і визначення, і зміна конституційного ладу не можуть відбуватися свавільно, зокрема, шляхом антиконституційного державного перевороту, насильства тощо, навіть якщо суб’єктом таких дій є «народ» або вони вчиняються «від імені народу». Оскільки в Конституції йдеться про конституційне право народу визначати та змінювати конституційний лад, то це означає, що такі акти мають відбуватися у передбачений Конституцією спосіб як реалізація народом його конституційних повноважень через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Тому, наприклад, вимоги громадян на мітингах, демонстраціях тощо про зміну державного устрою, звернені до законодавчого органу чи глави держави з додержанням Конституції та законів, можна розглядати як одну з форм безпосередньої демократії, що допускаються Конституцією. Водночас право визначення конституційного ладу й право зміни його в Конституції не розрізняються. Теоретично, очевидно, ці поняття мають певні відмінності. Зокрема, змінами конституційного ладу є, на наш погляд, окремі реформаційні перетворення окремих його складових, що не потребують прийняття нової Конституції або нової редакції чинної Конституції. Натомість визначення конституційного ладу передбачає ревізію існуючого суспільного ладу в усіх його основних складових і встановлення якісно нового ладу, що потребує прийняття нової Конституції. Але з точки зору його реалізації і право визначення, і право зміни конституційного ладу підпорядковуються єдиному конституційному режиму. Крім того, варта уваги ще одна принципова обставина. За попередньою Конституцією наша держава визначалася як загальнонародна. Було встановлено, що вся влада в Україні належить народові, який здійснює державну владу через ради народних депутатів, що становлять політичну основу України. Найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум). Водночас Конституцією встановлювалося, що Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України і є правочинною розглядати та вирішувати будь-яке питання, що не належить згідно з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи

22.Система засад конституційного ладу Засади конституційного ладу - це система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносин конституційної держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. Ці принципи визначають і закріплюють основи правового статусу суб'єктів конституційно-правових відносин До засад конституційного ладу Конституція України відносить: - народовладдя (народний суверенітет); - державний суверенітет і незалежність України; - республіканську форму правління, яка відповідає вимогам демократії та поділу влад; - унітарний устрій України; - визнання людини як найвищої соціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод; - соціальний захист людини; - статус української мови як державної; - поділ влади; - гарантованість місцевого самоврядування; - політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність; - вищу юридична силу Конституції України і пряму дію її норм; - рівність усіх суб'єктів права власності перед законом. Терміном «засади конституційного ладу України» позначають також загальний конституційно-правовий інститут, що закріп¬лює основні принципи організації Української держави, які характеризують її як конституційну державу, а також визначає засади і найважливіші принципи взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. Норми цього інституту містяться в розділі І Конституції України «Загальні засади». Вони відіграють надзвичайно важливу роль у системі національного права України і характеризуються такими специфічними рисами: - особливим предметом регулювання - регулюють суспільні відносини, що визначають найважливіші питання організації державного і суспільного життя; - загальним характером - закріплюють засади і принципи ор¬ганізації держави в найбільш загальній формі, а їх конкретизація здійснюється в інших розділах Конституції України та в актах чинного законодавства; - найвищою юридичною силою - всі інші норми Конституції України, всі нормативно-правові акти держави базуються на конституційних нормах, що закріплюють засади конституційного ладу і, отже, не можуть їм суперечити; - підвищеною стабільністю - відповідно до ч. З ст. 5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові, а законопроекти про внесення змін до розділу І Конституції України затверджуються всеукраїнським референдумом (ч. І ст. 156)'. Норми інституту «Засади конституційного ладу України» складають певну систему, і їх можна розподілити по таких групах: - норми, що визначають гуманістичні засади конституційного ладу України; - норми, що визначають республіканську форму правління та унітарний державний устрій України; - норми, в яких дається характеристика основних якісних рис України як конституційної держави; - норми, що закріплюють економічні, політичні, соціальні та духовно-культурні засади конституційного ладу України.

23.Україна – суверенна держава (зміст принципу державного суверенітету) У правовій науці під державним суверенітетом прийнято розуміти властиве лише державі верховенство на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах. Кожна держава має територію, в межах якої реалізує свій суверенітет. Суверенітет визначається самостійністю, повнотою, всезагальністю і виключністю влади держави. В межах своїх територіальних кордонів суверенна держава виступає як єдиний офіційний представник всього суспільства, всього населення, яке об'єднане за ознакою громадянства. На всю територію держави поширюється дія її Конституції та інших правових приписів, тобто її юрисдикція. Державна влада поширюється і на іноземців, і на осіб, які не мають громадянства, але перебувають на її території. Однак вони мають деякі особливості у своєму правовому статусі. Слід зазначити, що на одній території може здійснюватись один суверенітет. Поряд з державним суверенітетом існують суверенітет народу і суверенітет нації. Влада будь-якої суверенної держави виходить від народу і належить народу. Під суверенітетом нації розуміють повновладдя нації, її можливість та здатність визначати характер свого життя, здійснювати своє право на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійної держави. Принципи народного і національного суверенітету, демократії, свободи і рівності є тими загальновизнаними цінностями та ідеалами, до яких прагне народ нашої країни. Суверенітет України, що визначає її як незалежну, самостійну державу, поширюється на всю її територію. Основні його риси були закріплені в історичній Декларації про державний суверенітет України, ухваленій 16 липня 1990 р. Верховною Радою Української РСР, яка виражаючи волю Українського народу, вже в ті часи проголосила суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність її влади в межах всієї території країни та незалежність і рівноправність України у зовнішніх відносинах. До 1991 року, під час перебування нашої держави у складі Союзу РСР, вона була формально проголошена суверенною державою.Тільки з проголошенням України самостійною унітарною державою стало можливим набуття нею справжнього державного суверенітету на всій її території як у питаннях її внутрішнього життя, так і в зовнішніх зносинах. Віднині державний суверенітет став іманентною якістю Української держави, визначальною і невід'ємною ознакою верховенства її влади всередині країни та незалежності у міждержавних справах. Водночас, здійснюючи внутрішню політику, вона, як і кожна суверенна держава, поважає суверенітет інших держав і діє у вирішенні внутрішніх справ не на шкоду їх незалежності, із додержанням загальновизнаних норм міжнародного права, які засновані на принципах суверенної рівності держав, взаємної поваги державного суверенітету, невтручання держав у внутрішні справи одна одної, їх територіальної цілісності тощо. Практика міжнародного співробітництва виходить із певної не абсолютності державного суверенітету, у зв'язку з чим деякі аспекти внутрішнього буття держави, такі, як права людини, охорона навколишнього середовища та інші, не відносяться суто до її суверенності. Вони вважаються також і об'єктами інтересів всієї загальнолюдської спільноти. Добровільне обмеження суверенітету може допускатися лише самою державою за взаємною домовленістю з іншими державами заради досягнення загальної, спільної для всіх мети. На території України немає інших суверенних державних утворень, разом з тим особливий статус автономії, визнаний Конституцією України, має Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України. Конституцією встановлено, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Треба зазначити, що під територією держави, як правило, мається на увазі простір, у межах якого здійснюється державна влада. Територія є свого роду матеріальною базою кожної держави, без якої вона не в змозі існувати. Складовими частинами території держави є простори і прирівняні до них об'єкти. Це земля та її надра, ріки, озера, штучні вод