Теорії походження держави Патріархальна теорія

Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім’ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім’ї, а отже абсолютна влада монарха — це продовження батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Арістотель, Р. Фільмер, М. Михайловський та ін. Наприклад, Роберт Фільмер у своєму творі «Патріархія чи природна влада короля» твердить, що абсолютна влада монарха бере свій початок безпосередньо від Адама. Держава виростає із сім’ї, а влада монарха через Адама передана богом і непідвласна ніяким людським законам. З позиції Арістотеля в основі виникнення держави лежить політичне спілкування. З розростання патріархальної сім’ї з’являються адміністративно-територіальні одиниці (села, селища, міста), населення яких, спілкуючись, утворюють таку політичну організацію суспільства, як держава.

Договірна теорія

Вона пояснює виникнення держави внаслідок об’єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення. Представниками цієї теорії були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев та ін.

Теорія насильства

За цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють загарбники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Гумплович, К. Каутський, Дюрінг та інші.

Теорія технократизму

Держава виникає як необхідний результат спілкування людини з технікою.

Історико-матеріалістична теорія

Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає як результат розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що і визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія включає в себе два підходи:

• підхід радянської науки, що пов’язаний з виникненням класів і класових антагонізмів (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ульянов);

• підхід, що пов’язаний з ускладненням структури суспільства і суспільних відносин, виникнення «загальних справ» і необхідності удосконалення управління суспільством (Л. Морган). Як вважають вчені, саме ця теорія має наукове обґрунтування і обидва підходи в рівній мірі мали місце при виникненні держави і права.

Пра́во — це система загальних загальнообов'язкових, формально-визначених правил поведінки, які встановлюються, охороняються і гарантуються державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.

Джере­ло права

Право має такі джерела:

• Правовий звичай;

• Релігійно-правові норми;

• Правовий прецедент;

• Нормативно-правовий акт;

• Нормативний договір;

• Міжнародно-правовий акт.

Форми права

Існують такі форми права як:

• нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, виданий уповноваженим органом у встановленій формі, який містить правові норми, що врегульовують певну групу однорідних суспільних відносин;

• правовий прецедент — це перше рішення суду або адміністративного органу з конкретної справи, яке стало обов'язковим правилом для розв'язання подальших аналогічних випадків;

• правовий санкціонований (узаконений) звичай — це звичай, який у практиці суспільних відносин існував як неписане правило незалежно від волі держави, але з часом був санкціонований (узаконений) державою і став офіційним правилом;

• нормативний договір — це договір, у якому висловлена узгоджена воля кількох суб'єктів правовідносин, що передбачає встановлення прав і обов'язків, що забезпечуються державою;

• індивідуальний правовий акт — це індивідуальний правовий припис, що виступає засобом реалізації нормативних актів уповноваженими органами у конкретних випадках правовідносин;

• правова доктрина — це ідеї чи принципи, розроблені вченими з метою удосконалення правового регулювання суспільних відносин і визнані державою як обов'язкові;