
- •Поняття держави
- •Функції держави
- •За соціальним значенням
- •Залежно від територіальної спрямованості
- •За часом здійснення
- •За сферами суспільного життя
- •За принципом розподілу влади
- •Теорії походження держави Патріархальна теорія
- •Джерело права
- •Форми права
- •Суб'єктивне право
- •Природне право
- •Принципи права
- •Функції права
- •Правові інститути
- •Соціальні норми та норми суспільного життя
- •II. За суб'єктами прийняття та охорони:
- •III. За способом закріплення:
- •IV. За сферою регулювання:
- •Структура норми права. Види правових норм.
- •1) За метою дії норм у регулюванні суспільних відно
- •Юридичний факт. Правовідносини та їх суб`єкти і об`єкти
- •Функції юридичних фактів
- •Види юридичних фактів за юридичними наслідками
- •Юридична відповідальність,її види і цілі.
- •Види юв
- •Характеристики юв: ознаки, принципи, мета
- •Функції юв
- •Трудові правовідносини
- •Трудовий договір
- •Види трудового договору
- •Складання трудового договору
- •Контрактнa форма трудового договору
- •Підстави для розірвання трудового договору
- •Робочий час і його види
- •Характерні риси прийняття на роботу неповнолітніх
- •Поняття та види відпочинку у трудовому праві
- •Загальні положення про цивільні правовідносини
- •Фізичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин
- •1) Часткову, що мають фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи).
- •2) Неповну. Нею наділені фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи).
- •3) Повну, що мають фізичні особи, які досягли вісімнадцяти років (повноліття).
- •Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин
- •Об'єкти цивільних прав
- •Поняття майнових відносин
- •Особисті та майнові відносини між подружжям
- •Право власності. Закон про власність.
- •Поняття шлюбу та сім`ї
- •1. За кількістю і характером сімейних пар, які проживають разом і ведуть спільне господарство, виховують дітей:
- •2. За наявністю батьків:
- •4. За тривалістю, віком:
- •Права і обов`язки подружжя
Поняття майнових відносин
Майно — сукупність речей, які перебувають у власності будь-якої фізичної особи, юридичної особи або публічно-правового утворення (включаючи гроші і цінні папери), а також їхніх майнових прав на отримання речей або майнового задоволення від інших осіб.
Особисті та майнові відносини між подружжям
Відповідно до цього ж загального принципу регулювалися і майнові відносини між подружжям. В їх основі був принцип роздільності. Майно жінки і чоловіка становило зовсім незалежні одна від одної маси. Усе, що жінка мала до шлюбу і що вона набула під час шлюбу, належало їй, було її власністю, якою вона могла розпоряджатися і користуватися, не питаючи на то згоди чоловіка. Чоловік та жінка могли вступати в найрізноманітніші майнові відносини. До майнових відносин подружжя відносять придане і подарунок.
Придане. Під приданим розуміли те майно, яке передавалося чоловікові дружиною, її батьком або третьою особою (опікуном) на покриття витрат по господарству, щоб полегшити труднощі молодої сім’ї. Отже, початкове призначення приданого було допомогти чоловікові нести загальносімейні витрати. Проте згодом, крім цього призначення, придане певною мірою гарантувало від необґрунтованих розлучень з боку жінки.
Право власності. Закон про власність.
Пра́во вла́сності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
Право власності охоплює правові норми, які закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними норми. Оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. Всі інші особи, невласники, зобов’язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність це суспільні відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з приводу речей, мають вольовий зміст.
Власність в економічному розумінні – це економічне панування суб’єкта над об’єктом, що належить йому, використання суб’єктом цих об’єктів своєю владою й у власних інтересах.
Право власності можна розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні. В об’єктивному значенні право власності визначається як сукупність або система правових норм, що регулюють відносини власності. Суб’єктивне право власності за змістом – це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном; воно надає власнику можливість на свій розсуд використати своє майно і свій інтелектуальний потенціал для будь-якої незабороненої законом діяльності.
Характерні ознаки права власності як суб’єктивного права:
Його зміст охоплює три правомочності;
Суб’єктом права власності може бути будь-який суб’єкт права;
Об’єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально-визначена річ. Родові речі можуть бути об'єктом права власності за умови їхньої індивідуалізації;
Своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму інтересі.
Складовими суб’єктивного права власності є правомочності – володіння, користування і розпорядження.
Правомочність володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю. При наявності юридичних підстав володіння називають титульним. Воно пов’язане з волевиявленням власника. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним, незаконним і давнішнім.
Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі, так і внаслідок протиправного заволодіння. Через це наявності лише фактичного володіння недостатньо, щоб визнати його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний титул. Законне володіння називається титульним володіння.
Незаконне володіння не спирається на правову основу, тому його називають безтитульним. Незаконне володіння в свою чергу може бути добросовісним і недобросовісним. Добросовісне може бути давнішнім. Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробленим.
Правомочність користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.
Правомочність розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.
Лише власник має право одночасно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Власник зобов’язаний не шкодити навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси горомадян, юридичних осіб і держави. Він несе тягар утримання належного йому майна і ризику випадкової загибелі речі. У випадках і в порядку, встановлених законами, діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або власника може бути зобов’язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.
Зміст права власності складають права по володінню, користуванню і розпорядженню майном, а також обов’язки, пов’язані з утриманням, ризиком розорення та випадковою загибеллю речі.
Суб’єктивне право власності – це юридично забезпечена можливість власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах шляхом здійснення щодо свого майна будь-яких дій, які не суперечать законодавству і не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а також можливість захисту від усіляких протиправних втручань до свого володарювання над належним йому майном.
Це означає, що суб’єктивне право власності є абсолютним. Власникові повинні протистояти усі інші особи, хоча кожна особа має право вимагати від власника припинення порушень її прав.
Стаття 2. Право власності
1. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
3. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
4. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. ( Частина четверта статті 2 в редакції Закону N 2544-12 від 07.07.92; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2690-12 від 14.10.92 )
5. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.
Стаття 3. Суб'єкти права власності
1. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.
Суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також інші радянські республіки, Союз РСР, інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.
2. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.
3. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.
4. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.
Стаття 4. Здійснення права власності
1. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
( Офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 4 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2005 ( v004p710-05 ) від 11.05.2005 )
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. ( Пункт 2 статті 4 в редакції Закону N 980-IV ( 980-15 ) від 19.06.2003 )
3. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
4. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.
5. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
( Офіційне тлумачення положень абзацу першого пункту 5 статті 4 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2005 ( v004p710-05 ) від 11.05.2005 )
При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства.
6. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.