2. Функції та головні напрями діяльності центральних банків

Головним призначенням центрального банку є управління грошовою сферою з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки.

Призначення центрального банку обумовлює його функції. Серед різноманітних функцій центральних банків виділяють основні та додаткові.

Основні функції, що здійснюються всіма центробанками, поділяють на регулюючі, контрольні та обслуговуючі.

До регулюючих функцій відносять, зокрема управління, сукупним грошовим оборотом, регулювання грошово-кредитної сфери, регулювання попиту та пропозиції на кредит.

В межах контрольних функцій центробанки здійснюють контроль за функціонуванням кредитно-банківської системи, реалізують валютний контроль.

Обслуговуючі функції втілюються у життя шляхом організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків, кредитування банківських установ та уряду, виконання центробанком ролі фінансового агента уряду.

Додаткові функції центробанків не пов’язані безпосередньо з їх головним призначенням, але сприяють його реалізації. До числа цих функцій відносять керування державним боргом, аналіз і прогноз економічної ситуації в країні на макрорівні, відстеження стану реального сектору економіки на мікрорівні; складання банківської та монетарної статистики, інформування громадськості та роз’яснення щодо монетарної політики, представництво інтересів держави у взаємовідносинах з центральними банками інших держав і міжнародними валютно-фінансовими організаціями тощо.

Ураховуючи особливий статус і призначення центрального банку, його специфічними функціями, що визначають статус цього інституту і відрізняють від інших ланок банківської системи, можна вважати:

- монетарне та економічне регулювання;

- управління банківською системою;

- управління грошовим оборотом;

- банківське обслуговування загальнодержавних та урядових потреб.

Призначення центрального банку та виконання відповідно до нього певних функцій обумовлюють головні напрями діяльності центробанку як емісійного центру країни, банку банків, органу банківського регулювання та нагляду, банкіра і фінансового агента уряду, провідника грошово-кредитної політики.

Емісія банкнот в історичному плані – найдавніший вид діяльності центрального банку. Саме потреба в централізації банкнотної емісії спричинила надання одному з банків статусу емісійного і започаткувала формування центрального банку.

У ХХ ст. емісійна діяльність центробанків зазнала істотних змін внаслідок переходу від золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, не розмінних на золото, та модифікацією грошового обігу в зв’язку з розширенням сфери використання депозитних грошей.

Як банк банків центральний банк здійснює розрахунково-касове та кредитне обслуговування комерційних банків. Центральні банки переважної більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями, населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування комерційних банків, через них впливаючи на економічні процеси.

Здійснюючи регулювання банківської діяльності, центральний банк впливає на обсяг і структуру банківських резервів та рівень процентних ставок; розробляє нормативні акти, інструкції, директиви, які регламентують діяльність банків, а також застосовує заходи, що забезпечують як стабільність банківської системи, так і проведення ефективної монетарної політики центральним банком. У межах банківського нагляду забезпечується моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі, від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, та застосовуються певні заходи впливу на банки з метою регулювання їх діяльності.

Виступаючи у ролі банкіра і фінансового агента уряду, центральний банк підтримує державні економічні програми, здійснює коротко- і довгострокове кредитування держави, забезпечує касове виконання державного бюджету, здійснює операції, пов’язані з обслуговуванням державного боргу.

Найважливішим у діяльності центрального банку є визначення і реалізація монетарної політики. Монетарна політика являє собою комплекс заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк з метою досягнення відповідних суспільних цілей.

Другу половину ХХ ст. – початок ХХІ ст. можна охарактеризувати як епоху глобалізації грошових ринків, тобто поступового перетворення національних грошових ринків у єдиний загальносвітовий простір. Діяльність центральних банків у цей період розвивається у трьох напрямах:

- співробітництво центральних банків на міждержавному рівні;

- співробітництво центральних банків із міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями;

- створення наднаціональних центральних банків.

Першим кроком на шляху міждержавної діяльності центральних банків можна вважати створення у 1930 р. Банку міждержавних розрахунків (Швейцарія, м. Базель).

Акціонерами банку та одночасно його клієнтами є майже всі центральні банки країн Європи, центральні банки Австралії, Японії, Південно-Африканської республіки. США представлені в БМР групою комерційних банків, проте Федеральна резервна система має з ним тісні зв’язки.

Основними завданнями банку є сприяння співробітництву між центральними банками, забезпечення сприятливих умов для проведення центральними банками міжнародних фінансових операцій, виконання функцій довіреної особи або агента членів БМР у проведенні міжнародних розрахунків. Усередині 70-х років минулого століття під егідою БМР було створено Комітет з банківського регулювання та нагляду.

Центральні банки співпрацюють з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, насамперед з МВФ. Активні контакти центральних банків з МВФ зумовлені насамперед тим, що вони мають схожі цілі діяльності щодо забезпечення стабільності валют та підтримки упорядкованих відносин у валютній сфері.

Характерною особливістю сучасності є розвиток регіональної економічної інтеграції в Західній Європі, що спричинило появу Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку – наднаціонального центрального банку, який самостійно та через національні центральні банки забезпечує підтримання цінової стабільності в зоні Європейської валютної системи, визначення та реалізацію єдиної монетарної політики, зберігання та управління золотовалютними резервами ЄЦБ, проведення міжнародних валютних операцій, сприяння чіткому функціонуванню платіжних систем країн-учасниць ЄВС.