2. Попит на гроші та чинники, що впливають на його формування

Попит на гроші виступає як запас грошей, що його прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент часу.

Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб’єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки.

Явище попиту на гроші має важливе значення в практиці управління грошовою сферою. Наявність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб’єкти не використають гроші на товарних, валютних чи фондових ринках і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей. Зростання емісії грошей не зашкодить згаданим ринкам, буде безінфляційним, призведе до підвищення рівня монетизації економіки.

Перш ніж розглянути питання про те, які чинники здійснюють вплив на попит на гроші, слід з’ясувати, задля яких цілей економічні суб’єкти накопичують гроші, а також, які мотиви спонукають їх до цього.

Цілі накопичення грошей випливають із функцій грошей як купівельного та платіжного засобу, а також засобу нагромадження вартості (багатства). У першому випадку метою економічних суб’єктів є створення запасу купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних потреб у товарах і послугах. У другому – мається на меті накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна забезпечувати власникові дохід у вигляді процентів. Звичайно, накопичення грошових запасів може підпорядковуватися двом цілям одночасно.

Відповідно до цілей накопичення грошей можна виділити мотиви попиту на гроші: трансакційний (операційний) мотив, мотив завбачливості та мотив капіталізації.

Попит на гроші для трансакцій існує внаслідок потреби індивідів у запасі готівки чи депозитних грошей для здійснення платежів, щоб підтримати на належному рівні особисте та виробниче споживання. Такі потреби в грошах забезпечуються через агрегат М1 і пов’язані з величиною ВВП.

Мотив завбачливості зводиться до того, що фізичні та юридичні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, щоб у будь-який момент мати можливість задовольнити свої непередбачувані потреби (наприклад, у разі хвороби членів сім’ї, поломки дорогих предметів вжитку, аварії на виробництві, необхідності запровадження нових вузлів чи деталей устаткування замість застарілих тощо) чи скористатися перевагами несподіваних можливостей (зокрема, щоб негайно купити потрібний товар у разі раптового зниження цін або за низьких ринкових цін придбати цінні папери з наміром продати їх, коли вони подорожчають, або здійснити вигідну купівлю у запас за сприятливої кон’юнктури тощо).

Мотив капіталізації полягає у тому, що економічні суб’єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а у разі ризику збитковості наявних інструментів перетворити їх у грошову форму – хоч малодохідну, але безризикову. Коли процентна ставка на інші види активів (або альтернативна вартість зберігання грошей) зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то економічні суб’єкти намагаються зменшити свої грошові нагромадження та придбати більш дохідні активи.

Параметри попиту на гроші формуються під впливом різних чинників.

1. Зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) – ключовий чинник впливу на попит. Адже чим більший обсяг виробництва, тим більший обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій. Цю залежність можна формалізувати у такий спосіб:

М_d = F (ВВП_ном),

де М_d – обсяг попиту на гроші;

ВВП_ном – номінальний обсяг ВВП.

Зміна обсягу валового продукту визначається динамікою рівня цін та рівня обсягу виробництва. При цьому абсолютний рівень цін може зростати у разі незмінного обсягу реального виробництва. І навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами.

Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним, тому зі зростанням цін чи/та збільшенням обсягу виробництва попит на гроші буде зростати, а зі зниженням – скорочуватися.

При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші розглядають також вплив на останній з боку швидкості грошей – чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим є попит на гроші, і навпаки. Вважаючи швидкість грошей відносно стабільною, теоретики зазвичай абстрагуються від впливу цього чинника на попит на гроші.

2. При мікроекономічному підході до аналізу попиту на гроші використовують чинник зміни норми процента. Вплив цього чинника пояснюється виходячи з того, що попит на гроші залежить від тривалості зберігання грошей індивідами – чим довше гроші зберігаються в останніх, тим більшим є їх залишок і тим рідше вони передаються одним індивідом іншому. А тривалість зберігання грошей залежить від зміни очікуваного доходу на альтернативні грошам активи, у тому числі й через зміну норми процента. Зі зростанням норми доходу на альтернативні грошам активи (цінні папери, наприклад) попит на гроші буде знижуватися, а зі зниженням – зростати.

3. Накопичуючи багатство, економічні суб’єкти відносно рівномірно розміщують його приріст між всіма видами активів, у тому числі у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього зі збільшенням багатства буде зростати і попит на гроші.

4. Інфляція впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей у розпорядженні економічних суб’єктів знецінюється, що провокує скорочення попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін призводить до збільшення ставки процента та інших очікуваних доходів на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього зросте альтернативна вартість грошових запасів і скоротиться попит на гроші.

5. З інфляційними очікуваннями переплітаються очікування погіршення кон’юнктури ринків (скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо). У цих умовах економічні суб’єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, і попит на гроші скоротиться.

З урахуванням всіх чинників впливу попит на гроші можна представити як їх функцію:

М_d = F(Y⁺, P⁺, R^-, B⁺, І^-, O^-),

де М_d – попит на гроші;

Y – реальний обсяг ВНП;

P – середній рівень цін;

R – норма доходу на альтернативні грошам активи;

B – обсяг багатства;

І – рівень інфляції;

О – очікування змін ринкової кон’юнктури.

Знак (+) означає пряму залежність зміни попиту на гроші від зміни відповідного чинника, знак (-) – обернену.