20. Харківський та Київський (1834 р.) університет св. Володимира як центри культурного розвитку українських земель у першій половині хіх століття.

У XIX ст. відкриття університету в Києві було подією особливого значення. Вітчизняні університети можна було полічити на пальцях: Московський, Віденський, Дерптський, Петербурзький, Казанський, Харківський... 1834 р. з'явився університет і в Києві. Виник він не раптово. Ще у другій половині XVIII ст. кияни неодноразово висували проекти заснування вищої школи. Однак жоден із них не був реалізований. Нарешті 8 (20) листопада 1833 р. в день Святого архістратига Михаїла, що здавна вважався покровителем Києва, указом Миколи І було оголошено про майбутнє закладення у Києві Університету Св. Володимира. Цьому передували революційні події в Польщі. Після польського повстання 1830-1831 рр. царський уряд закрив Кременецький (Волинський) ліцей, який для дворянських дітей Волинської та Подільської губерній заміняв університет. І хоча ліцей офіційно залишився осторонь від повстання, його, як і інші вищі школи з польською мовою викладання, реформували. Починаючи з 1832/1833 навчального року ліцей перебазували до Києва і перевели на російську мову викладання. Разом із тим, він майже повністю зберіг своє майно, склад викладачів, а також учнів.

Саме на базі Кременецького ліцею і виник Київський університет, що став культурним осередком Київської, Волинської та Подільської губерній. Університет як інституція фактично почав діяти з 8 (20) березня 1834 р., коли відібраних за ознакою благонадійності викладачів Волинського ліцею було запрошено на засідання ради Університету Св. Володимира. Вони були призначені професорами Університету. А через 4 місяці, на день Святого Володимира, відбулося урочисте відкриття київської вищої школи. За спогадами сучасників, людей на святкування приїхало більше, ніж на січневий Контрактовий ярмарок. «Журнал Министерства народного просвещения» так описував цю подію: «15-й день июля 1834 г. ознаменован достопамятнейшим в летописях Отечества и Наук событием. Там, где некогда Равноапостольньый Владимир, озарив свой народ Святым крещением, указал ему путь к вечному спасению, ньше, спустя восемь столетий, открыт под его именем и покровительством храм высших человеческих знаний в пользу жителей Западной России». Вже 28 серпня (9 вересня) 1834 р. 62 студенти розпочали навчання.

Київський університет спочатку мав лише два факультети: філософський та юридичний. Філософський факультет складався з двох відділів - історико-філологічного та фізико-математичного (у 1850 р. ці відділи переросли в самостійні факультети). 1841 р. в університеті було відкрито ще один факультет - медичний. Першим ректором університету став Михайло Максимович (1804-1873). Це був учений з енциклопедичними знаннями. Природознавець, історик, філолог, фольклорист, етнограф, він зробив значний внесок і в києвознавство. Перебуваючи в Києві, М. Максимович видав два томи альманаху «Киевлянин», в яких умістив також власні студії з історії Києва, а пізніше у Петербурзі побачила світ його праця «Листи про Київ і спогади про Тавриду». Упродовж XIX ст. Київський університет переживав часи піднесення й занепаду, однак завжди залишався одним із провідних центрів культури й науки Російської імперії. Тут працювали визначні історики і філологи М. Костомаров, В. Антонович, В. Іконніков, правники М. Іванишев та М. Владимирський-Буданов, математик І. Рахманінов, фізик М. Аве-наріус, хіміки М. Бунге та С. Реформатський, лікар В. Караваєв та багато інших. Серед випускників університету цієї доби були славетні українські вчені та політичні діячі Михайло Драгоманов та Михайло Грушевський, майбутні президенти Всеукраїнської академії наук О.Левицький, В.Липський та Д. Заболотний. Спочатку Київський університет розміщувався на Печерську в приватних кам'яницях. 1835 р. був оголошений конкурс на створення проекту будинку університету, в якому взяли участь найвидатніші архітектори того часу. Переміг проект академіка архітектури Вікентія Беретті. 1837 р. розпочалося будівництво, яке повністю завершилося 1843 р. Уже в липні 1842 р. університет було переведено в новий, ще незакінчений будинок. Тоді ж постало питання про зовнішнє оформлення будинку університету. Його було пофарбовано в коричнево-червоний колір, який став традиційним. Бази й капітелі колон пофарбували чорним. Цим кольорам відповідала стрічка ордена Святого рівноапостольного князя Володимира, ім'ям якого був освячений Київський університет.

За радянських часів університет безліч разів перефарбовували. Він був і жовтим, і зеленуватим, і сірим. Однак червона фарба пробивалася крізь усі інші. Врешті-решт його знову пофарбували в червоний, але трохи яскравіший, ніж у попередні часи, колір.

Будівля університету зазнала значних руйнувань під час війни. Залишаючи Київ, нацисти вночі 6 листопада 1943 р. п'ятьма вибухами підірвали його парковий фасад. Лише 1954 р. він був повністю відбудований.

Тепер червоний (головний) корпус Національного університету імені Тараса Шевченка на Володимирській вулиці -окраса міста. На його фасаді встановлені меморіальні дошки на честь першого ректора Михайла Максимовича, Тараса Шевченка, який працював у Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, що діяла при університеті, й ім'я якого носить університет з 1939 р., вихованців університету Михайла Драгоманова та Михайла Грушевського.

Про початкове місцеперебування університету на Печерську нагадує назва вулиці Круглоуніверситетської (поблизу Бессарабської площі). Вона була прокладена у 1836-1837 рр. для найзручнішого проїзду від печерських помешкань університету до нового корпусу, що будувався, а за своєю формою нагадувала два півкола. Звідси й походить її назва.