49. Економічна теорія к.Маркса

Основна економічна праця Маркса "Капітал" складається з чотирьох томів: перший - "Процес виробництва капіталу"; другий - "Процес обертання капіталу"; третій - "Процес капіталістичного виробництва, узятий у цілому";четвертий - "Теорії додаткової вартості"Наріжним каменем економічної теорії К. Маркса є учення про вартість і додаткову вартість. Як споживні цінності товари, за Марксом, непорівнянні. Порівнюваними їх робить те, що всі вони - продукти праці. Маркс говорить про подвійний характер праці, втіленої в товари. З одного боку, це завжди певна конкретна праця, і в цій якості вона створює конкретну споживну цінність. З іншого боку, будь-яка праця, незалежно від її конкретного вигляду, є витратою людської енергії, м'язів, нервів, і це робить продукти праці порівнянними. Працю, що розглядається в такому аспекті, Маркс називає абстрактною. Абстрактна праця створює вартість товару, що виявляється в міновій вартості, тобто в тих пропорціях, у яких один товар обмінюється на інший товар.

Гроші виникли з товарного обігу історично. Спочатку обмін мав випадковий характер, потім він став постійним явищем і тоді із загальної маси товарів став виділятися один як загальний еквівалент. Поступово роль загального еквівалента закріпилася за золотом (або сріблом), яке і стало грошима.Маркс виділяє п'ять функцій грошей: гроші слугують мірою вартості, масштабом цін, засобом обігу, засобом платежу і виконують роль скарбу. Паперові гроші замінюють золоті у функції засобів обігу, а банкноти - у функції засобу платежу. Різницю між вартістю робочої сили і вартістю, яку вона може створити, Маркс іменує додатковою вартістю. Додаткова вартість - джерело прибутку капіталіста.

Протягом робочого дня робітник повинен передусім виробити вартість, еквівалентну вартості його робочої сили. Працю, що витрачається на це, Маркс іменує необхідною працею. Весь інший час додатковий робітник зайнятий додатковою працею, створюючи додаткову вартість. Співвідношення додаткової і необхідної праці (або, що те саме, додаткового і необхідного часу) характеризує міру експлуатації робітників капіталістами. Маркс бачить два шляхи підвищення міри експлуатації: пряме збільшення робочого дня і зміна співвідношення додаткової і необхідної праці в межах фіксованого робочого дня або такого, що навіть скорочується. Капіталістичне виробництво Маркс оголошує циклічним, що проходить чотири фази: криза, депресія, пожвавлення і піднесення - до нової кризи. Причиною криз є відсутність автоматичного зростання ефективного попиту при розширенні виробництва. Вихід із кризи і забезпечення відтворювання Маркс бачив у додаткових витратах з боку капіталістів і землевласників.

50. Передумови виникнення та ідейно-теоретичні витоки марксизму

Найважливіші історичні передумови формування марксизму:

промисловий переворот, який відбувся на початку XIX ст. спочатку в Англії, а потім і в інших західноєвропейських країнах; виникнення фабричної системи та розвиток машинного виробництва; піднесення економіки розвинених капіталістичних країн на основі прискорення технічного прогресу, зростання продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;

зміна соціальної структури суспільства в процесі первісного нагромадження капіталу, який супроводжувався масовим розоренням селян і ремісників, вибитих із дрібнотоварного укладу, що складався протягом століть; формування пролетаріату як особливого класу, який відрізнявся від робітників мануфактур та дрібних товаровиробників більшою згуртованістю та організованістю;

загострення соціальних суперечностей у результаті погіршення становища найманих робітників: зростання фізичних, психічних, нервових навантажень; виникнення масового безробіття та жахливої злиденності, які знайшли правдиве відображення у праці Ф. Енгельса "Становище робітничого класу в Англії" та у 3—7-му відділах І т. "Капіталу" К. Маркса (10—14-годинний робочий день, нічні зміни та робота у вихідні без компенсації, масове застосування дитячої праці, починаючи з 7—8-річного віку, виробничий травматизм тощо);

соціальні потрясіння, боротьба робітничого класу за свої права, посилення організованості робітничих виступів, які набували все більш активних і загрозливих форм (збройне повстання ліонських робітників у Франції 1931 і 1834 pp. з вимогами підвищення заробітної плати і розширення прав робітників; масовий організований чартиський рух робітників на захист своїх інтересів у Англії (1830—1850 pp.); повстання сілезьких ткачів у Німеччині! проти жорсткої експлуатації і безправного становища тощо);

періодичні кризи надвиробництва, потрясіння ринкової економіки, які засвідчували неспроможність саморегулюючого конкурентного механізму забезпечити високу ефективність та соціально-економічну стабільність суспільства. дейно-теоретичними джерелами економічної теорії Маркса стали:

• класична політична економія, насамперед учення Д. Рікардо;

• німецька філософія, репрезентована діалектикою Г. Гегеля (1770— 1831) та матеріалізмом Л. Фейербаха (1804 —1872);

• французький утопічний соціалізм.