21. Економічний розвиток європейських країн у період переродження у ринкове феодального господарства наприкінці XV — на початку XVI ст.

22. Великі географічні відкриття та їх вплив на економічний розвиток Європи

Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних була зумовлена відповідною еконо­мічною та політичною ситуацією, що склалася на той час у Європі. Великі подорожі європейців зумовлені цілою системою передумов.Основними економічними передумовами є: Бурхливий розвиток промисловості, зростання товарності сільського господарства, що приводило до потреби в нових рин­ках збуту; криза середземноморської торгівлі. До політичних передумов географічних відкриттів можна від­нести: :розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив пе­редумови для організації великих морських експедицій, голов­ною метою яких було захоплення колоній, оскільки істотно збіль-шилися грошові потреби абсолютистських монархій і дворянства на утримання значно зрослих державних структур та розкішне життя двору. Одночасно більшість феодалів через подрібнення родових земельних маєтків істотно збідніла; завершення державного об'єднання низки країн Західної Євро­пи, що супроводжувалося закінченням тривалих виснажливих воєн. Науково-технічними передумовами великих географічних відкриттів були досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Це насам­перед відродження античних уявлень про те, що Земля — куля, уточнення карт, удосконалення навігаційних приладів, а також будівництво суден нового кла­су . Великі географічні відкриття мали великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства. Одним з найбільш зна­чущих економічних результатів Великих відкриттів стала так звана «революція цін» у Західній Європі, яка відіграла вельми значну роль у розкладі феодалізму та формуванні капіталістично­го господарства Наслідки Великих географічних відкриттів та їх значення для розвитку світової економіки: Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе зна­чення не лише для європейської, а й для світової економіки; Розширився торговельний асортимент за рахунок нових товарів; Центр торгівлі переміщується із Середземного моря вАтла­нтичний,Індійський,Тихийокеани.Завдяки цьому зовнішня торгівля в XVI—XVIII ст. сягає рівня світової.;Змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, що по­ширюється торгівля за зразками; Наслідком Великих географічних відкриттів стало поси­лення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру.

23. Історичні передумови виникнення та етапи розвитку класичної політичної економії

За загальноприйнятою оцінкою, класична політична економія була започаткована у кінці XVII — на початку XVIII ст. В. Петті в Англії та П. Буагільбером у Франції. Водночас хронологічні межі завершення класичного напряму економічної думки визначаються дослідниками по-різному. Історично в економічній літературі сформувалось кілька підходів до трактування цього питання. Перший підхід був започаткований К. Марксом і набув широкого розвитку в марксистській літературі. Саме К. Маркс першим вжив термін "класична політична економія", зарахувавши до класиків економістів від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. де Сісмонді у Франції. Згідно з марксистською думкою, класичний період завершився у першій третині XIX ст., а його визначальною рисою було дослідження "внутрішніх залежностей буржуазних відносин виробництва"1, що сприяло виявленню антагоністичних суперечностей капіталізму та підводило до концепції безкласового комуністичного майбутнього. Другий підхід набув найбільшого поширення у науковому світі, перетворившись у наші дні у загальновизнаний для більшості західних та вітчизняних дослідників. На думку прихильників цього підходу, класична політична економія еволюціонувала у першій половині XIX ст., знайшовши відображення у працях Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та Ф. Бастіа та ін., а її завершителем став видатний вчений другої половини XIX ст. Дж.С. Мілль.Третій підхід характеризує позицію, яку займав у трактуванні цього питання відомий англійський економіст початку XX ст. Дж. М. Кейнс та його прихильники. Згідно з цим підходом до складу класичної школи слід віднести послідовників Д. Рікардо аж до 30-х років XX ст., у тому числі А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. Пігу та ін. У полеміці з меркантилістами в межах класичної школи були започатковані теорія обміну, спрямована на розвиток ідей ринкового саморегулювання та теорія виробництва, спрямована на пошук істинної природи багатства. Численні праці представників класичної політичної економії, створені протягом майже 200-річної історії її розвитку, мають свої особливості. Основні етапи еволюції класичної політичної економії: 1-й етап (кінець XVII — середина XVIII ст.) — започаткування класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях В. Петті П. Буагільбера, представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене . 2-й етап (друга половина XVIII ст.) — формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта .3-й етап (перша половина XIX ст.) — розвиток та переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В.Н. Сені-ор), Франції (Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа), США (Г.Ч. Кері), збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками 4-й етап (друга половина XIX ст.) — завершення класичної політичної економії у працях Дж.С. Мілля (Англія).