40. Ризики не

Національні ризики – це імовірність втрати державою частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення певної діяльності в умовах невизначеності.

Національні ризики – це нестабільність внутрішнього стану країни, що впливає на результати діяльності підприємств.

До стандартних ризиків будь-якої країни відносять такі:

• природні;

• країновий;

• політичний;

• загально-економічні;

• фінансові.

У середині 1980-х рр. з’явилася нова соціологічна теорія сучасного суспільства, автором якої є німецький вчений У.Бек, згідно з якою в останню третину ХХ ст. людство увійшло до нової фази свого розвитку, яку він назвав суспільством ризику. Суспільство ризику – це постіндустріальна формація індустріального суспільства, що має низку особливостей. Якщо для індустріального суспільства характерний розподіл благ, то для суспільства ризику – розподіл загроз різного походження й зумовлених ними ризиків

Принциповими особливостями стратегічного ризику як категорії, які відрізняють її від традиційних понять, є:

• охоплення «стратегічним ризиком» у контексті загроз, які спричинюють його, ризиків суспільної, економічної, воєнної, політичної, інформаційної та природно-техногенної сфер, що призводять до проблем, без розв’язання яких країна не може забезпечити добробут та безпеку своїх громадян;

• домінування у найближчій перспективі загроз у природній, природно-техногенній сферах, які здатні створювати нові загрози, позначаються дуже високими градієнтами посилення чинників, що завдають шкоди населенню та навколишньому середовищу;

• наголошення на стохастичному характері загроз, комбінація яких є випадковою величиною. Самі загрози зумовлені не тільки існуючими та потенційними джерелами загроз, а й не досить ефективним захистом суспільства й навколишнього середовища та їх взаємодією;

• кількісною інтерпретацією загроз, які оцінюються та порівнюються між собою на основі використання кваліметричних і експертно-аналітичних методів;

• виокремлення зі всього різноманіття ризиків тих, які становлять загрозу національній безпеці та сталому розвиткові на середньо- та довготривалу перспективу;

• виокремлення стратегічних ризиків, пов’язаних з прийняттям кардинальних системних рішень в управлінні суспільством і державою.

Економічний механізм зниження стратегічних ризиків включає:

• пряме економічне регулювання (на основі цільових витрат державного бюджету на реалізацію заходів щодо забезпечення прийнятного рівня стратегічних ризиків);

• побічне економічне регулювання (на основі вдосконалення податкового й кредитного механізмів, особливо системи пільгових тарифів і ставок; розвитку системи страхування, що забезпечує обов’язкове державне страхування відповідальності господарських об’єктів – джерел стратегічних загроз, а також населення територій, що найуразливіші до впливу небезпечних природних і природно-техногенних явищ і процесів).

Cтратегічні ризики можна розглядати як наукову основу розробки критеріальної бази, побудови моделей і систем забезпечення національної безпеки. Вони можуть стати найважливішими показниками аналізу результатів реалізації стратегії