2. Сучасна система освіти в Україні

Сучасна система освіти в Україні не чутлива до змін у суспільстві, не здатна швидко перетворюватися адекватно до цих змін. Остання реформа - це спроба застосувати нові форми роботи (12-бальна шкала оцінок, 4-х річна початкова школа, 12-річна середня школа) в межах старої системи. Школа була і залишається інформативною та авторитарною. «Міністерство освіти і науки прагне реформувати школу, якої в реальності не існує. Ми бачимо сьогоднішню освіту такою, якою нам хочеться її побачити, але, попри всі оптимістичні звіти з місць, насправді слід не просто констатувати , що «темпи і глибина перетворень не задовольняють повною мірою потреби суспільства, держави й особистості», відстежити страшний процес деградації вчительства, прогресуючу руйнацію матеріально-технічної бази, апатію батьківської громадськості, «утрачене покоління» дітей...». Діяльність системи освіти, змістовний аспект якої включає усвідомлення особистістю механізмів рефлексій та придбання вмінь, навичок рефлексивного мислення й поведінки, можна назвати процесом, в якому цінністю освіти є творчість. А рішення проблеми розвитку творчих здібностей особистості знаходиться в області як наукових розробок методичного інструментарія (засобів, методів, технологій і т. п.), так і в сфері побудови на їх засадах програм, які направлені на включення та культивування результатів дослідження в практиці освіти. Змістовно-смисловий аспект цих розробок залежить від філософсько-психологічних установок, які знаходяться в основі методологічних концепцій. Одним з принципів реалізації Державної національної програми «освіта» (Україна - XXI століття) є гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх проблем. Згідно цього принципу, на сучасному етапі розвитку освіти повинно поступово відбуватися перехід до особистісно-зорієнтованого навчання та профільної освіти, мета яких — створення максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та активного використання його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності. Особистісно-зорієнтованим навчанням передбачається розв'язання таких проблем:

- створення «суб'єктно-об'єктних» стосунків між учителем та учнем;

- запровадження педагогіки співпраці, співдружності, діалогу;

- створення умов для самостійної роботи учнів з вивчення навчального матеріалу;

- створення умов для роботи з дітьми з різним рівнем розумових здібностей та індивідуальними ритмами розвитку.

Разом з тим, треба відмітити, що перехід до нового етапу освіти передбачає, насамперед, відробки концепції усвідомлення інноваційних підходів, методологічних принципів постнеокласичної науки, методики активізації освіти створення ряду організаційних заходів. Ціллю цього стану стає не навчання, а освіта, формування особистості, «людини культурної», яка володіє необхідною для інформаційної цивілізації духовним потенціалом. Навчання застосовується на освіті, а не навпаки. Догматична парадигма, організуюча учбовий процес за принципом суб'єкт-об'єкт змінюється парадигмою, схема якої суб'єкт-об'єкт як рівноцінні учасники когнітивного та освітянського процесу. Спрямованість освітньої діяльності на особистість, встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин зумовлюють, у свою чергу, Навчання «всіх, але не всьому». Виникає, у іншому вигляді, стародавня проблема підготовки молоді до професійної діяльності. Розв'язання цієї проблеми в нових умовах розвитку країни вважається профільністю. Система освіти повинна надати можливість кожній людині реалізувати себе професійно відповідно його інтересам, здібностям та особистим якостям. Вже сьогодні для загальноосвітніх закладів освіти існують дві концепції: концепція профільної освіти та концепція профільного навчання. Особливість концепції профільної освіти полягає у тому, що учень після завершення навчання у закладі отримує атестат про середню освіту і завдяки профільності свідомо вибирає продовження навчання у конкретному вищому закладі або працевлаштування на низько-кваліфіковану діяльність з подальшим навчанням з конкретної професії. У концепції передбачається, що учень шляхом поглибленого вивчення одного-двох навчальних предметів (предметна диференціація) або груп навчальних предметів (галузева диференціація) свідоме обере свою майбутню професію. Це можливо реалізувати, створивши спеціалізовані школи, спеціалізовані класи у школі, з назвою профілю, відповідно до назви предмета або галузі. А особливість концепції профільного навчання є у тому, що учень після завершення навчання у закладі отримує не лише атестат, а й кваліфікаційне свідоцтво або диплом кваліфікованого робітника. Отримує не лише середню освіту, а оволодіває за цей час однією або декількома професіями. Оволодіння професією дає змогу учню зробити свідомий вибір між подальшим навчанням або працевлаштуванням на основі отриманих документів. Це можливо реалізувати, створивши навчально-виховні комплекси. Звідси актуальним завданням різних навчальних дисциплін у школі сьогодні є й виховання культури системного мислення, перехід до самостійності в процесі навчання. Людина відчуває необхідність у самосвідомості в результаті впливу середовища, в якому вона живе, взаємозв'язки з оточуючим світом, які ставлять підвищенні вимоги до вдосконалення її інтелектуального розвитку. Потреба в самоосвіті характеризується фазністю розвитку: виникненням, насиченням та її задоволенням, а також певною циклічністю у своєму задоволенні. Однак, задоволена потреба у самоосвіті не призводить людину до пасивності, а викликає збудження нових потреб: пізнання одного питання переконує у пізнанні іншого. Потреба в самосвідомості й потреба у знаннях за своєю природою мають багато спільного. Вони обидві виражаються в тому, що людина відчуває потребу в пізнанні для свого нормального існування і розвитку. Задоволення цих потреб відбувається лише шляхом набуття знань та їх застосування. І тоді учень, відмічав Я. Коменський, «горітиме бажанням навчитися не лякаючись ніяких труднощів, аби опанувати науку...Мало того, що він не уникатиме праць він навіть шукатиме її і не лякатиметься напруження і зусиль. Він поставить собі за мету не щось посереднє, а найвище, постійно намагатиметься Чогось навчитися, якщо відчуватиме, що йому чогось бракує, постійно шукатиме, у кого навчитися, в усьому змагаючись зі своїми товаришами». Цьому сприяє й новий розподіл навчального навантаження, наданий в наказі Міністерства освіт та науки України № 132 від 23. 02. 2004 р. «Про затвердження типових навчальних планів загальноосвітніх закладів 12-річної школи». Згідно до нього, з багатьох предметів, зокрема, з математики, з природознавчих дисциплін, з іноземних мов, з інформатики кількість годин збільшена. Ці нові програми характеризуються варіативністю, бо вони розроблені для шкіл різних типів і напрямків. Так, для 5-9 класів передбачається чотири варіанти програм для загальноосвітніх шкіл - в залежності від мови навчання і можливості навчання мовами національних меншин або вивчення двох іноземних мов. Для 10— 12-х класів підготовлені 30 варіантів планів, які дають можливість проводити навчання по одному з шести профільних напрямків: природничо-математичне, філологічне, соціально-гуманітарне, художньо-естетичне, технологічне та спортивне. В кожному напрямку виділено від 3-х до 11 профілів. Профілі передбачають вивчення предметів на одному з 3-х рівнів: мінімальний стандарт (наприклад, література в математичному профілі), академічний (незалежно від профілю) та профільний (поглиблений). Такий розподіл дозволяє ввести «Філософію» - для класів соціально-гуманітарного та художньо-естетичного профілів, «Екологію» -для класів природознавчого напрямку та «Психологію» -для класів соціально-гуманітарного напрямку.

Все це, таким чином, обумовлює зміст освіти, який повинен задовольняти наступним потребам:

різнобічність;

орієнтація на розвиток усіх здібностей учня;

науковий напрямок освіти;

використання у навчанні останніх досліджень науки;

прохідний характер навчальних програм;

гнучкість і варіативність компонентів змісту навчання, можливість їх поєднання в різній послідовності в залежності від задач навчання та бажання учнів;

орієнтація учнів на різні форми самоосвіти;

орієнтація змісту освіти на виконання соціального замовлення сучасного суспільства та урахування основних тенденцій розвитку суспільства.