2. Основні протоколи мережі Інтернет.

Протоколи TCP/IP є фундаментом, на якому базуються інші протоколи передачі даних.

До останніх, наприклад, відносять:

• протокол передачі гіпертексту (HTTP - Hypertext Transfer Protocol),

• протокол передачі файлів (FTP - File Transfer Protocol),

• протокол віддаленого доступу (Telnet).

Назви протоколів є першим елементом у системі адресації ресурсів глобальної мережі, яку використовують у найпопулярнішому сервісі Internet - World Wide Web (WWW).

Детальніше розглянемо цю систему адресації.

URL (Uniform Resource Locator - Уніфікований локатор ресурсу) є стандартним способом пошуку та вибору інформації у WWW. URL можна вважати поштовими адресами для Web Вони вказують, де знаходяться сторінки, файли та інші порції інформації. За допомогою URL програма для роботи в Internet - браузер - може знайти та отримати доступ до сторінок Web, файлів FTP, груп новин і т. ін. Web без них, як світ без поштових адрес і телефонних номерів. Це практично паралізувало б зв'язок у глобальному масштабі.

Файл у Web прийнято називати об'єктом Об'єктами можуть бути файли стандартного текстового процесора, файли електронної таблиці, графічні файли, звукові файли та навіть виконувані файли програм.

URL читаються зліва направо. Перша порція інформації в URL вказує, який протокол повинен використовувати браузер, щоб вибрати даний об'єкт та має назву „схема". Схема URL легко ідентифікується, оскільки вона закінчується двокрапкою і зазвичай відокремлюється від решта частини URL двома слешами. Ось приклади типових схем URL:

. http://

• gopher://

• ftp://

• telnet://

• wais://

• file://

Новини та пошта - це дві популярні схеми URL, які є винятками щодо формату подання:

• news:

• mailto:

Після схеми URL ідентифікує вузол - організацію, яка володіє потрібною користувачеві сторінкою. Далі він ідентифікує шлях, вздовж якого потрібно рухатися, щоб дійти до об'єкта.

Шлях вказує послідовність каталогів, відокремлених один від одного слешем, які дозволяють отримати доступ до об'єкта. Інколи, щоправда, шлях просто ідентифікує ресурс, а не послідовність каталогів.

Нарешті, шлях закінчується іменем потрібного об'єкта. В результаті URL може мати такий вигляд:

• http://host/path/awebpaqe

• qopher://host/path/aqopherfile

• ftp://host/path/afile

Розглянемо конкретний приклад URLя - http://www.mantiscorp.com/books/iava/coolsites.html

У багатьох випадках шлях та ресурс можна повністю опустити. Це має місце тоді, коли користувач хоче отримати доступ до початкової сторінки (Welcome Page або по- іншому, Home Page). Оскільки початкова сторінка розташована у кореневому каталозі вузла, то немає необхідності специфікувати ланцюжок каталогів; достатньо вказати вузол. Не потрібно також вказувати й ім'я початкової сторінки, оскільки іменем по замовчуванню є "index.html".

Те ж саме справедливе і для інших схем. Якщо відсутня схема, то по замовчуванню береться протокол HTTP.

3. Доменна система імен.

Спостерігаючи величезну кількість взаємопов'язаних мереж, які входять у склад Internet, виникає запитання: як можуть усі інформаційні пакети правильно рухатися до місця призначення? Якою повинна бути Internet-aflpeca, щоб вона мала смисл і для програмного забезпечення, і для користувачів системи? Розглянемо детальніше систему адрес Internet.

На кожному рівні ієрархії Internet окрема мережа, яка входить у її склад, сама відповідає за порядок у себе всередині. З точки зору адресної системи Internet це означає, що будь-яка підключена до мережі організація веде базу даних, яка містить адреси своїх мережевих комп'ютерів. Номери, які використовуються для ідентифікації комп'ютерів в Internet, називаються IP-адресами. Кожен комп'ютер в Internet має унікальну ІР-адресу.

IP-адреса складається із чотирьох номерів, відокремлених один від одного крапками.

Скажімо, користувач хоче звернутися до комп'ютера Вашингтонського університету в місті Лексінгтоні, Вірджинія. Нехай його адреса є 137.113.10.35. Проблема у тому, що IP-адреси важко запам'ятовувати. Щоб полегшити їх запам'ятовування, комп'ютери стали позначати символьними іменами. Вищезгаданий комп'ютер також відомий як liberty.uc.wlu.edu. Таке подання полегшує роботу: опираючись на структуру імен, можна зрозуміти, до чого вони відносяться. Користувач вводить ім'я, а спеціальне програмне забезпечення, яке опрацьовує мережевий потік даних, замінює його на відповідні числа.

Система доменних імен (Domain Name System - DNS) описує комп'ютери та організації, у яких вони встановлені; інформація у доменному імені подана у зворотньому порядку порівняно із цифровою IP-адресацією. У той час як в ІР-адресі найзагальніша інформація вказана зліва, у доменному імені зліва розміщена найбільш конкретна інформація. Розглянемо комп'ютер на якому працює хтось із користувачів; він називається "andriy". Підключившись до організації, яка надає Internet-послуги, цей комп'ютер отримує повне ім'я: andriy.provider.net; зліва - ім'я комп'ютера: andriy. Далі йде слово provider, це назва мережі, до якої під'єднаний користувач, і яка забезпечує мережеві послуги, скажімо, в межах деякої області. Статус цієї мережі показаний останнім словом адреси - net, яке є доменом самого верхнього рівня у цій адресі. В іменах Internet (але не в IP-адресах), переміщення зліва направо відповідає переміщенню від специфічнішої до загальнішої інформації.

Попрацювавши в Internet, ви вразитесь фантазією користувачів, які присвоюють імена своїм комп'ютерам. Зокрема, є комп'ютери з іменами: boy, rock, jazz. В мережі можна зустріти імена різних кольорів, прізвища кінозірок, кулінарні назви та рослини. Можливості безмежні.

Розглянемо, якими можуть бути доменні імена самого верхнього рівня:

• com - комерційні домени СІІІА, які показують, що вони належать корпорації або компанії;

• edu - в американських адресах позначає навчальний заклад;

• gov - доменне ім'я для комп'ютерів урядових організацій США;

• mil - відноситься до військового відомства США;

• net - відноситься до організацій, які керують мережами;

• org - зазвичай використовується для приватних компаній, які не підходят під вищевказані категорії.

Якщо com, edu, gov, і mil використовуються, в основному, стосовно до американських закладів та організацій, то в інших країнах є власні домени верхнього рівня. Наприклад, de - доменне ім'я Німеччини, .ch - Швейцарії, .it - Італії, иа - України.

Природньо виникає запитання: коли у нас є доменні імена, то чи не пора відмовитися від IP-адрес? Виявляється, що ні. Оскільки імена дозволяють комп'ютерам у мережі усього лише отримати інформацію про запитувані адреси. Коли користувач вказує конкретний комп'ютер за допомогою доменного імені, наприклад, www.whitehouse.gov. відповідне переведення в IP-адресу буде здійснений комп'ютером, інколи розташованому на значній віддалі від користувача. Цей комп'ютер, який називається сервером імен, знайде IP-адресу потрібного користувачеві комп'ютера. Запе'жно від місцезнаходження машини та географічної віддалі від неї до користувача, такі запити можуть пройти через декілька серверів імен, перш ніж буде отримана кінцева адреса.

Привабливість системи доменних імен полягає у такому:

1. Користувачеві не потрібно виконувати операції переведення з доменного імені в IP-адресу самостійно, це відбувається автоматично.

2. Поріняно із централізованим списком імен (до речі, саме так колись працювала Internet) система доменних імен дозволяє збільшувати розміри мережі значно меншими організаційними зусиллями.