8)Виникнення філософії

Філософія формується в той період, коли сенс людського життя, його звичний устрій і порядок виявляються під загрозою, коли старі світоглядні орієнтири та настанови відмовляються функціонувати, коли мораль, що зросла на основі родових стосунків, вступає у конфлікт не просто з приватним інтересом окремої особи..

Філософія (як термін у значенні – роздуми) вперше зустрічається у грецького історика Геродота (5ст.) та Фукідіда (на прик. 5ст.). Надалі у Сократа і Платона (на рубежі 4-5 ст.) у значенні – теорія, наука.

З самого початку філософією називають будь яку мудрість, сукупність знань, які відрізняються від вірувань. З часом з філософії як з суспільної скарбниці беруть початок інші науки (математика, астрономія, фізика, біологія, медицина тощо). Міфологія і релігія в історії філософії і науки мають попереднє, готуюче інтелектуальний грунт, передфілософське, значення. Міфічний тип світогляду грунтувався на уособленні та оду-шевленні сил природи, приписуванні їм людських рис. В міфології не було чіткого розмежування людини і середовища, природного й надприродного, думок та емоцій. Будучи орієнтованою на переборення фундаментальних суперечностей людського існування, вона сприяла гармонізації індивіда, суспільства й природи, пояснювала зв’язок між минулим, сучасним і майбутнім; формувала колективні уявлення соціальних спільнот про певну систему цінностей норм поведінки; забезпечувала духовну єдність поколінь, емоційно-вольову життєздатність людей. У її надрах зародились елементи моралі, релігії, філософії, мистецтва, науки.

Релігія як тип світогляду виростає з міфології і зберігає її в особі як свій власний елемент. Основою міфології і релігії є уособлення, уподібнення зовнішнього світу людині, перенесення на нього людських властивостей. Відмінність релігії від міфології не в тому, що міф визнає панування над людиною природи (в міфологічній свідомості природа ще не відокремлена від людини), а релігія визнає панування бога. Природа — це реальність, а Бог — продукт людської уяви.

Лише з появою уявлень про богів як надприродних істот, які мають ознаки особистості, — творців і володарів світу, формується і система дій, покликаних впливати на богів, установлювати з ними “практичні” відносини.

Та на зміну міфічних, релігійних, розпливчастих уявлень мали з’явитися сухі й точні поняття, які могли б показати, як одне явище виникає з іншого, породжує його.

З їх появою у формі натурфілософії з’явився матеріалізм. Причиною виникнення натурфілософії було те, що природознавство тоді ще не було виділено в окрему галузь, природа мисленно не була розчленована. Проте зароджувався новий спосіб мислення, згідно з яким філософія пояснювала як одне явище випливало з іншого, одне знання — з іншого. Думка заглиблювалась у сутність. З’явилось теоретичне мислення.

Перед людством постало триєдине завдання:

зрозуміти світ таким, яким він є; пізнати людину (її внутрішній світ) такою, якою вона є; визначити місце людини в світі і на цій основі сформувати її цілі та завдання.

Вирішення першого завдання привело до появи природничих наук (в лоні філософії). Вирішення другого — до появи суспільних наук. Вирішення третього – до визначення головної мети людини, обгрунтування її ідеалів, оцінок, практичної й теоретичної діяльності. Останній блок питань належав і належить філософії. Сюди ж відносять ще й проблеми методології та ін.

Уже в рабовласницькому суспільстві чітко вималювалася тенденція, згідно з якою предмет сприймали таким, яким він є, без будь-яких вигадок. У XVII ст. з’явилась тенденція, відповідно до якої прагнули “розкласти” предмети по поличках (створювалась застигла картина світу). Проте була й протилежна тенденція, формувався діалектичний метод дослідження. За його допомогою людська думка проникала в “глиб” предмета. Річ розглядалася в її відношеннях і розвитку, з різних сторін та граней. Удосконалювався його апарат: формувалися наукові та філософські категорії. В межах філософії як “науки наук” паралельно з філософськими виникали й розвивались наукові знання. Вони були єдиною формою теоретичного освоєння дійсності, рухалися від емпіричного до теоретичного рівня.

В XVII столітті почався процес виокремлення з філософії наукових знань. її предмет змінився, хоч у своєму розвитку вона продовжувала перебувати в постійному зв’язку з науковими знаннями. Процес впливу на науку з боку філософії, і навпаки — завжди був плодотворним.

У процесі виникнення й розвитку філософія тлумачилась як знання, позбавлене чуттєвої конкретності (знання про сутність, про загальне). Які наука, вона виражає свої знання в теоретичній формі, хоч і відрізняється від неї, а також від релігії, яка орієнтується на непізнавальне осягнення сфери надприродного буття, фіксує його лише в актах віри.

Античність створила термін "філософія", сформулювала її проблематику, намітила шляхи її рішення, виділила основні філософські напрями (матеріалізм і ідеалізм). Термін "філософія" в перекладі з грецького означав "любов до мудрості".