Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
EKZAMEN_ept.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
18.09.2019
Размер:
798.21 Кб
Скачать

75. Розкрийте суть поняття парадигми і наукової революції.

Парадигма у філософії науки - означає сукупність явних і неявних (і часто не усвідомлюваних) передумов, що визначають наукові дослідження і визнаних на даному етапі розвитку науки, а також універсальний метод прийняття еволюційних рішень, гносеологічна модель еволюційної діяльності.

З кінця ж 60-х років XX-го століття цей термін став переважно використовуватись у філософії науки та соціології науки для позначення системи ідей, поглядів і понять, вихідною концептуальної схеми, моделі постановки проблем і їх вирішення, методів дослідження, пануючих впродовж певного історичного періоду в науковому співтоваристві.

Згідно з Куном парадигма - це те, що об'єднує членів наукового співтовариства і, навпаки, наукове співтовариство складається з людей, які визнають певну парадигму. Як правило, парадигма фіксується в підручниках, працях учених і на багато років визначає коло проблем і методів їх рішення в тій чи іншій галузі науки, науковій школі. До парадигми можна віднести, наприклад, погляди Арістотеля, ньютонівську механіку і тому подібні речі.

Парадигма - це найбільш загальна картина раціонального устрою природи, світогляд;

Творець Теорії рішення винахідницьких задач Г. С. Альтшуллер вважав парадигмою передумову про принципову некерованості творчого процесу.

Наукова революція - формування нової парадигми.

За визначенням Томаса Куна, даному в «Структурі наукових революцій», наукова революція - епістемологічна зміна парадигми.

Згідно з Куном, наукова революція відбувається тоді, коли вчені виявляють аномалії, які неможливо пояснити за допомогою універсально прийнятої парадигми, в рамках якої до цього моменту відбувався науковий прогрес. З точки зору Куна, парадигму слід розглядати не просто як поточної теорії, але в якості цілого світогляду, в якому вона існує разом з усіма висновками, що здійснюються завдяки їй.

Конфлікт парадигм, що виникає в періоди наукових революцій, - це, насамперед, конфлікт різних систем цінностей, різних способів вирішення задач-головоломок, різних способів вимірювання та спостереження явищ, різних практик, а не тільки різних картин світу.

76.Як співвідносяться поняття Розвиток Прогрес Регрес

Розвиток як філософська категорія — це процес самопросу-вання від нижчого (простого) до вищого (складного), що розкриває і реалізує внутрішні тенденції та сутність явищ, які ведуть до виникнення нового і зумовлюють будь-які зміни різноманітних форм матерії. Розвиток є імманентним (лат. immanentis — властивий, притаманний) процесом: перехід від нижчого до вищого виникає тому, що в нижчому в прихованому вигляді міститься тенденція, яка веде до вищого, а вище є розвитком нижчого. Будь-який окремий процес розвитку має початок і кінець, причому вже на початку в тенденції міститься завершеність розвитку. Такий процес називається циклом (грец. xvxkoq — коло). Поняття циклу розглядається як сукупність явищ, процесів, робіт, які створюють певну завершеність розвитку протягом певного відрізку часу, наприклад, виробничий цикл — повне коло робіт, виконання яких дає готову продукцію. Інноваційний цикл — коло інноваційних процесів, новин, нововведень, які реалізуються в системі певного технологічного укладу, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства. Завершеність одного циклу кладе початок новому, в якому можуть повторюватись деякі особливості першого. Для розвитку характерна спіралеподібна форма. Інноваційна спіраль — це крива, яка робить постійно зростаючі витки від якоїсь первісної точки десь на зорі людства. Ця спіраль розкручується без зупинки і тільки вперед і вже в XXI ст. підводить розвинені країни до віртуальної (лат. virtualis — можливий, такий, що може проявитись за певних умов) економіки, про яку ще мало відомо. Отже, усі процеси у світі, зокрема й економічні, підкоряються основним законам розвитку, діалектики як найбільш загальним законам будь-якого руху, будь-якого розвитку в усьому розмаїтті їх форм і в усій їх суперечності. Прогрес і Регрес (лат. progressus — рух уперед, розвиток; regressus — зворотний рух) — категорії, за допомогою яких осягається проблема історичного поступу. Під прогресом зазвичай розуміють сходження вгору, рух уперед, під регресом — рух по низхідній. Однак ці абстрактні визначення малопродуктивні при їх застосуванні до пізнання історичних змін. Такі зміни надто багатопланові, щоб однозначно інтерпретувати їх як прогрес або регрес. Розглядаючи суспільство як систему, можна твердити про зростання рівня його самоорганізації і в цьому розумінні про його сходження до досконаліших форм, принаймні про нарощування її багатоманітності: поряд із рабовласницькою, феодальною організацією економіки з'являється капіталістична, традиційне суспільство існує поряд із виниклим індустріальним, багатоваріантно видозмінюються політичні режими і т. п.

Прогресує також технічна база суспільства: вдосконалюються знаряддя праці, збагачуються технології, розвиваються навички, вміння; індустріальне підґрунтя суспільства стає могутнішим, зокрема й щодо можливості використання природних ресурсів. Однак ці прогресивні зрушення надто суперечливі не лише тому, що завжди

містять регресивні моменти (напр., ремісник середньовіччя універсальніший і більш вправний виробник, ніж робітник машинного виробництва), а й тому, що вдосконалення знарядь праці не є явищем, однозначно позитивним для розвитку людини. Людство від них не стає щасливішим, а ігнорувати цей показник при визначенні прогресу — означає не з'ясувати його суті. Пошук критерію прогресу є найскладнішою процедурою його визначення. Показником розвитку технічної та економічної сфер якоюсь мірою можна визнати рівень продуктивних сил, але хибною є абсолютизація виробничої основи і піднесення її до рангу мірила суспільного розвитку; вона властива, як і визнання абсолютності прогресу суспільства, суспільній свідомості цивілізації певного типу, а саме індустріальній у період її становлення.

Однолінійне сходження від простого до складного, від менш до більш досконалого — надто спрощене розуміння суспільних зрушень. Проблема спрямованості історії — завжди відкрите філософське питання. На цьому етапі її осягнення можна зробити висновок: технічний прогрес, досягнутий нині людством, потребує переорієнтації, спрямування подальшого історичного розвитку шляхом удосконалення форм організації суспільного життя і насамперед пошуку консенсусу в межах їх розмаїття. Подальша історія людства неможлива без духовного вдосконалення, яке має два чітко окреслені спрямування: збереження і збагачення духовних надбань, сходження яких вимірюється досягненням діалогу між ними, а також нарощування багатоманітності духовних реалізацій індивідів та їх взаємоузгоджених дій.

Отже, збереження історичного поступу, яке не позначається більше категорією прогресу, можливе на шляху пошуку консенсусних форм існування урізноманітнених індивідів і соціальних форм.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]