72. «Буття», «небуття», «суще» сутність та характер взаємодії.

Буття - це найширше, а значить і найабстрактніше (абстрактне) поняття. Передусім "бути" означає бути наявним, існувати. Поняття "суще" також одне з найважливіших понять онтології. Воно часто вживається як синонім буття. Але між ними є свої відмінності:

а). У деяких філософських системах поняття "суще" дійсно вживається для позначення буття в цілому, служить синонімом буття;

б). В інших - під сущим розуміють прояв деяких окремих форм буття. Тут суще - позначення частини буття;

в). Нарешті, суще виступає як основа буття, як його абсолютна, незмінне початок, як субстанція, як його сутність.

Небуття - як лише інша форма буття: щось було, але втратило свою визначеність, перестало бути тим, чим було, але зовсім не зникло, а перетворилося у щось інше ("стали ми і землею, і травою" – співається, наприклад, в одній пісні про війну). Разом буття і небуття і складають вічність.

Суще - це все існуюче. Але воно не складає собою світ безпосередньо. Зі світом воно сполучається через буття й небуття. За словами Хайдеггера, суще "хитається між буттям та небуттям". Арістотель першим порушив питання про те, що є підґрунтям сущого. І він же першим визначив, що таким підґрунтям є буття.

Міркування над тим, що є суще, буття й небуття в їх співвідношенні між собою, а також в їх співвідношенні зі світом і людиною, - це становить головний зміст філософської творчості Мартіна Хайдеггера, яка втілилася в десятках томів його творів. Буття він тлумачить як "зібране суще", утримуване певним чином і у такий спосіб приналежне до світу. Те, що збирає й утримує суще в буття, що надає йому сенс, - це присутність у світі людини. Зі свого ж боку, буття визначає людину в світі як невипадкову для нього. Власне, буття - це певна єдність людини зі світом.

Людина постійно має справу з небуттям як реальною можливістю смислового розпорошення буття, руйнування його. Вторгнення небуття постійно загрожує буттю втратою його "зібраності", його неявній (і тому ще більш значущій) упорядкованості. Особливо непросто переборювати небуття і стверджувати буття, коли небуття діє через саме буття, за допомоги самого буття.

Отже, буття долає небуття завдяки тому, що саме виступає небуттям небуття, самоутримуваною смисловою ствердністю.

Отож, для підтримання належного рівня людської присутності, для забезпечення загальної сталості буття повинна бути якась така організація сущого, яка б безумовно переважала за своїм смисловим рівнем буття. Звернімо увагу: цей особливий рівень організації сущого, який якимсь чином гарантує буттю рівноважність і сталість, має бути, але не в межах буття. Тому його й визначають поняттям трансценденція (від лат. transcendens - "той, що виходить за межі"), а інколи - поняттям "трансцендентне буття".

Трансценденція являє собою деяке осереддя смислу, що має для людини й буття загалом значення абсолютної повноти й абсолютної точки відліку. Те, як саме трансценденція взаємодіє або сполучається з буттям, ще й досі залишається для філософської думки багато в чому загадковим.