16.Назвіть основні риси і дайте характеристику філософії Нового часу.

Доба Нового часу - основа становлення нового філософського напряму - раціоналізму. З ХУІ ст. по ХІХ ст в Європі закладаються підвалини раціоналістичної (класичної філософії) в основі якої лежить розум та впевненість в його всесильності. Необхідність появи раціоналістичної філософії - це заперечення релігійної віри як засобу пізнання дійсності, заперечення феодальної ідеології, як засобу осмислення світобудови та життєдіяльності людини. У кiнцi ХУ1-ХУП ст.у Захiднiй Європi настає епоха раннiх буржуазних революцiй. Буржуазiя була зацiкавлена в розвитку продуктивних сил суспiльства, а отже, в розвитку науки i технiки. Філософія Нового часу-це філософія короткого (XVII - ХУШ ст.), але насиченого глибокими ідеями та видатними іменами періоду європейської філософії. На протязі цього періоду відбулись істотні зміни в баченні проблемного поля філософії. Схематично їх можна окреслити так - філософія Нового часу зосереджена на вияві та осмисленні умов можливості зміни статусу людини в світі, тобто перетворення її на володаря, господаря, майстра буття. Філософія Нового часу, завдяки рішучій діяльності її видатних творців, остаточно підірвала вплив на суспільне життя реакційної церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку матеріалістичного світорозуміння.

Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.). На завершення теми, слід визначити основні риси, що притаманні філософії Нового часу. Ними є, принаймні, такі основні риси:

1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики;2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження;3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.

4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу;

5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права;

6. Просвітництво;

7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.

17. Філософське вчення ф.Бекона, р.Декарта.

Ф. Бекон (1561–1626рр.) — родоначальник нової форми англійськогоматеріалізму і всієї тогочасної експериментальної науки. Саме він

сформулював поняття матерії як вираження природи і нескінченноїсукупності речей. Матерія, за Беконом, перебуває у русі, під яким він розумів активну внутрішню силу, «напругу» матерії і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставилойого та інших філософів перед важко вирішуваною проблемою: як, якимчином абсолютний спокій перетворюється на рух, і навпаки? Ф. Бекон обґрунтував у теорії пізнання принцип емпіризму. З цьогопринципу він виводить пріоритетність індуктивного методу і фактично стаєйого фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктивного методунаукового пізнання: отримання загальних положень, загального знання про світшляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. Бекон визначив такожсистему «ідолів», тобто видимих і невидимих перешкод упроцесі пізнання істини (ідоли роду, печери, театру та ринкової площі). В його творах можна побачити новий підхід до питання про метупізнання. Його знаменитий афоризм «Знання — сила» виражав ідею високоїролі експериментальної науки, яка дає людині практичну користь.

Бекон не заперечував існування Бога. Він визнавав, що Бог створивсвіт, але згодом перестав втручатися у його справи. Отже, він визнававіснування двох істин: божественної іземної. У поясненні природи суспільства Бекон був ідеалістом і виступавприбічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу. Головною працею Ф. Бекона є«Новий Органон» (1620 р.) (написаної ніби на противагу основної праці

Аристотеля «Органон»). Р. Декарт (1596—1650рр.) — видатний французький філософ, фізик, математик, засновник раціоналізму. Основні праці Декарта — «Роздуми прометод», «Метафізичні роздуми», «Начала філософії» та ін. В історії нової філософії Декарт посідає особливе місце як творецьдуалістичного філософського вчення. Він побудував свою філософськусистему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості йматерії, душі й тіла. «Світ, — стверджував Декарт, — складається з двохнезалежних субстанцій — духовної і матеріальної». Атрибутом духовноїсубстанції він вважав мислення, а матеріальної — протяжність. Людина, заДекартом, — механічне поєднання цих двох субстанцій. Цей дуалізмсубстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу. І справді, хібаможливе пізнання, якщо обидві субстанції незалежні одна від одної. Тому72Декарт був вимушений ввести в свою теорію пізнання третю субстанцію — Бога, який обумовлював їхню єдність.

Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм ідедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно і апріорно існують у розумі. Концепція раціоналізму включає в себе два елементи. Перший— цеуявлення про розум як найвищий спосіб досягнення істини (розумвсемогутній і непогрішимий, вважав Декарт). Другий — правильнорозуміючи якісну відмінність раціонального пізнання від чуттєвого, Декартперебільшував можливості раціонального пізнання, відривав його відемпіричного ступеня як єдиного джерела інформації про світ і цим штовхавраціоналізм до ідеалізму, визначаючи існування особливого, чистораціонального джерела знань. Намагаючись очистити дедуктивний метод від схоластичногоформалізму, але не розуміючи ролі практичної діяльності у формуваннізмісту логічних понять, Декарт розробляє вчення, згідно з яким вихіднимипоняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути «вроджені ідеї». Вони, на думку Декарта, приховані в глибині інтелекту і можуть бутиусвідомлені тільки інтуїтивно. Якщо основні принципи знання визнативродженими, то знову ж таки виникає перешкода на шляху розв'язанняпитання про пізнання світу, що постійно розвивається.