Юрій Яновський
(1902 — 1954)
Український письменник-класик (поет, прозаїк, драматург), лауреат Сталінської премії (1949), засновник роману у новелах.
Псевдоніми, криптоніми: Георгій Ней, Юрі Юрченко. Напрямок: неоромантизм, соціалістичний реалізм. Належав у різний час до «Комункульту», «Жовтня», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту», але ця приналежність була здебільшого формальною.
Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) вселянській родині. У 1908 році у пошуках кращого життя родина переїхала до Єлизаветграда.
1922 — перший вірш «Море», надрукований російською мовою.
Не завершив навчання в Київському політехнічному інституті (1922 — 1925), де він брав участь у літературній студії інституту, входив у театральні кола столиці, допомагав акторам і режисерам театру-студії імені Г. Михайличенка у створенні ряду вистав, виявляючи неабиякі знання фольклору. Написав у співавторстві з С. Греєм гротескну п'єсу «Камергер»; співпрацював із групою київських панфутуристів.
1925 — перша збірка романтичних новел «Мамутові бивні».
1927 — перша збірка віршів українською мовою «Прекрасна Ут».
1927р. Ю. Яновський працював на Одеській кіностудії художнім редактором, освоюючи там секрети нової для нього кіносправи (про майстрів кіно опублікував 1930р. книжку нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря»). Пише два нариси про режисера О.Довженка («Історія майстра» і відгук-есе про фільм «Звенигора» (1927р.)), оповідання «В листопаді», що присвячене О.Довженкові. В Одесі створив кілька кіносценаріїв — «Гамбург», «Фата моргана» й ін.
Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля» — це мемуарна розповідь То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно).
Критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» (1931), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. Творчим продовженням (заміною) цього роману стали «Вершники» (1935).
За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі.
Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).
Віддавши кращі творчі роки прозі, останнє слово в літературі письменник сказав мовою драматургічного мистецтва. Йдеться про п'єсу «Дочка прокурора», яка була поставлена у театрі за кілька днів до смерті Юрія Івановича Яновського.
Працюючи над драмою (задум п'єси відноситься ще до передвоєнних років, коли письменник почав роботу над незавершеною п'єсою «День гніву», 1940), він водночас публікує комедію «Райський табір» (1953) (сатиричний памфлет на імперіалістичний світ періоду інтервенції США в Кореї), починає працювати над тетралогією «Молода воля», яка присвячувалася 300-річчю возз'єднання України з Росією (романтична драма про молоді роки Тараса Шевченка). Як сценарист Ю. Яновський також створює сценарій художнього фільму «Зв'язковий підпілля» (1951), літературний сценарій «Павло Корчагін» (за мотивами роману М. Островського «Як гартувалася сталь», 1953) та сценарій документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952).
Вершники (складається із 8 новел)