- •1.Загальна характеристика періодів розвитку давньої української літератури.
- •2.Перекладна література Київської Русі.
- •17. Періодизація творчості т. Г. Шевченка.
- •18. Специфіка осмислення біблійних образів та мотивів у поезії т.Шевченка.
- •19. Український колорит збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» м.Гоголя.
- •20. Героїчна історія України та її національних характерів у повісті м.Гоголя «Тарас Бульба».
- •21. Тематика оповідань п.Куліша.
- •22. Ю. Федькович у контексті українського реалізму.
- •23. Творчість і. Карпенка-Карого.
- •24. Художня проза і.Нечуя-Левицького.
- •25. Поетична та прозова спадщина Лесі Українки.
- •26. Літературна творчість і. Франка.
- •27. Натуралізм у творчості і.Франка.
- •28. Творчість п. Мирного.
- •29. Творчість і. Нечуя-Левицького у культурно-історичному контексті.
- •30. «Народні оповідання» Марка Вовчка.
- •31. Драматургія м. Куліша.
- •32. Психологічна проза у творчості в. Підмогильного.
- •33. Посмодернізм як явище в українській літературі.
- •34. Літературна діяльність в. Винниченка.
- •39. Світогляд л. Костенко.
- •40. Історичний роман п. Загребельного.
- •41. Творчість а. Кокотюхи.
- •43. Феміністичні та національні мотиви у книзі н. Зборовської.
- •44. Мистецький доробок письменників «київської школи».
- •46. Шістдесятництво як літературне явище.
24. Художня проза і.Нечуя-Левицького.
Друкуватися почав 1868 року («Дві московки»). Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових оповідань та повістей, зообразивши в них тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І. Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами. Він докладніше розробляв характери, повніше висвітлював соціальний побут, показував своїх героїв у гострих зіткненнях з соціальними умовами.
Основними принципами української літератури Нечуй-Левицький проголошує «реальність, народність та національність».Свої погляди на народну творчість Нечуй-Левицький виклав у праці «Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868), яка й нині є корисним дослідженням у галузі української міфології. В ній письменник аналізує перекази, приказки, вірші, в яких відбито соціальні конфлікти й суперечності в гущі українського народу. Добре знаючи закулісні сторони церковного життя, він гостро критикує в цій праці вияви відступу від християнської моралі та благочестя в середовищі священнослужителів. За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п'ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п'єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. Його повісті «Причепа», «Гориславська ніч», «Дві московки», «Хмари», як згадував І. Франко, «читала вся Мала Русь з великою вподобою». А повісті «Кайдашева сім'я» та «Микола Джеря» й нині залишаються серед найкращих творінь української літератури.Розквіт творчості письменника припадає на другу половину 70-х — початок 80-х років, коли вийшли його оповіді з народного життя «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». У цих справжніх літературних перлинах письменник виявив велику майстерність у змалюванні народних характерів.Своєрідною рисою стилю Нечуя-Левицького є тонке поєднання реалістичної конкретності описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з живописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів.
25. Поетична та прозова спадщина Лесі Українки.
Українська письменниця, перекладач, культурний діяч. В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім — Українець)на вибір її мотивів.
А вже поезію «Contra spem spero» (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїна. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус наукового «лесезнавства». У 2 пол. 90-х років ЛУ звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему. Перша з них — «Одержима» (1901). Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»). Драматична поема «Бояриня» в новому ракурсі представляє тему волі. Поема «Оргія» в певному сенсі продовжує тему попередньої драми. До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни континує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій.Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль Ганем», в якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.