17. Періодизація творчості т. Г. Шевченка.

Рання творчість. (1837 — 1843) Скажімо, перші його твори написані коломийковим віршем, що чітко вказує на зв'язок із українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі коломийки.До ранньої творчості Шевченка належать балади«Причинна», «Тополя» й «Утоплена», що мають виразне романтичне забарвлення. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. Ще це«Тарасова ніч» «Іван Підкова» «Гайдамаки»«Гамалія».

Період «Трьох літ»(1843—1845). Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» «Чигрине, Чигрине» и «Сон». Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр».

У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» — перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Цикл «Три літа» завершується «Заповітом», одним з найдосконаліших зразків світової політичної лірики. Період заслання.Цикл «В казематі»

До ліричних творів автобіографічного характеру, у яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Останніх років життя. (1857 — 1861). Розпочинає його поема «Неофіти», далі ліричний триптих «Доля», «Муза» «Слава». Свій останній поетичний твір, вірш «Чи не покинуть нам, небого», Шевченко закінчив за 10 днів до смерті.

18. Специфіка осмислення біблійних образів та мотивів у поезії т.Шевченка.

Біблія як велика і вічна книга є супутницею життя багатьох поколінь у історії людства. Була вона і супутницею життя Т. Шевченка від народження до самої смерті. А тому без Біблії, без її морально-етичного і естетичного досвіду неможливо зрозуміти всю глибину і багатогранність Шевченкової творчості. Інтерес Т. Шевченка до Біблії стимулювався особливим змістом його релігійності. Він свого Бога («великого Бога») шукав, вів з ним нескінченний діалог, і процес тих болючих богошукань, внутрішніх монологів і дискусій породжував не тільки поклоніння, а й сумнів, і докір, і богоборство, бо замість правди поет бачив скрізь лише «кровавії ріки сльоз» — «а Бог бачить, та мовчить, гріхам великим потурає». Біблія була для Шевченка не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою, джерелом мотивів, сюжетів, образів. Т. Шевченко переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв’язані з тогочасною дійсністю. Такий характер переосмислення в поемі «Марія», поезіях «Ісайя. Глава 35», «По-дражаніє Ієзекіїлю». Так, поема «Марія» не тотожна біблійній легенді про Богоматір і народження Христа. Досить часто Шевченко відштовхується від якоїсь біблійної тези, філософський зміст якої служить алегоричним вираженням його думок та ідей. Так з’явилися епіграфи до політичних поем «Сон», «Кавказ», «Неофіти». Отже, як бачимо, Шевченко часто звертається до біблійних мотивів, до псалмів староєвропейських пророків. Саме звідси він брав теми для своїх творів, епіграфи. У псалмах та легендах євангельських поет-демократ бачив багато справжньої поезії. Звідси і черпав він матеріал для своїх творів, переспівував їх. Думки легендарних пророків, біблійні мотиви доводили, що людська праця — це краса, справедливість і любов. Шевченко звертався до Біблії як до літературного твору, а не як до святого письма, звідси він брав образи, мотиви і сюжети, створюючи поезії актуального громадянського спрямування — антицарського, антикріпосницького, революційного змісту. Твори «Марія» «Царі», «Подражаніє Ієзекіїлю», «Ісая. Глава 35» мають одверто революційний зміст.