46. Шістдесятництво як літературне явище.

Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років. Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурнийплюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст.Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.

Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.

47

Однією із складових частин проблематики роману Юрія Андруховича "Рекреації" є новий, порівняно із звичайним народницьким розумінням у попередній літературній традиції, погляд на феномен творчості. Використовуючи постмодерністське й карнавальне світосприйняття, автор твору зображує сучасний світ і людей в іронічному світлі, руйнуючі колоніальну й антіколоніальну ідеологічні системи, що обмежують сприйняття людиною світу, ії свободу вибору та дій. Тому в вир карнавалу Свята Воскресаючого Духу потрапляє й широкий спектр здобутків як української та російської, так і західної (елітарної й масової) культури з метою переосмислення культурного досвіду минулого. Головних персонажів Андрухович проводить у карнавальній дійсності свята шляхом самопошуку в забутті, наново-творенні та наново-усвідомленні самих себе. При цьому творчість виявляється чимось окремим, незалеж-ним від дій та моральної поведінки поетів, що зображені у творі.

Через образи чотирьох героїв автор досліджує основні сфери взаємовідносин творчої людини зі світом, що визначаються такими опозиціями: митець - проблема свободи (Хомський), митець - соціум (Мартофляк), митець - проблема смерті (Немирич), митець - етнос (Штундера). Вся серйозність проблематики зв’язків митця із всесвітом прихована. Слово "поет" і його синоніми найчастіше звучать у тексті в підкреслено буденних, прозаїчних обставинах. Це робиться з метою пояснити читачу: письменик не призначений для служіння "високим ідеям" суспільства, в якому він живе, він має бути вільним від обов’язку служити будь-кому та будь-чому. Ніби на підтверд-ження таких переконань автора роман відрізняється відсутністю тенденцій-ності, що, на наш погляд, підносить його на високий художній рівень, незважаючи на активне використання згрубілої лексики в мові твору.

Неминучість спілкування митця із суспільством і всю складність такого спілкування розкрито через образ запланованого в програмі свята вечора поезії на стадіоні "Трудові резерви" під назвою "Ми є тому, що нас не може бути", яка розкриває всю неоднозначність феномену творчості в тако-му суперечливому світі.

Можемо сказати, що, керуючись власним досвідом, Юрій Андрухович адек-ватно втілив у романі "Рекреації" всю неоднозначність, суперечливість, внут-рішню конфліктність буття митця в сучасному українському суспільстві.

48

Свого часу Євгенія Кононенко розповіла українським читачкам всю правду про життя без мужика… Не даремно найбільш відомими її книжками є збірки новел «Новели для нецілованих дівчат», «Повії теж виходять заміж» і «Без мужика».

Євгенія Кононенко народилася 1958 року в Києві. Закінчила механіко-математичний факультет Київського національного університету ім. Т.Шевченка (1981) та факультет французької мови в Київському національному лінгвістичному університеті (1994).

Євгенія Кононенко не тільки пише малу прозу, але й перекладає. Вона перекладала книжки важливих сучасних авторів (Еміль Нелліган, Елі Візіль, Жерар де Вільє , Ані Ерно, Венера Курі-гата, Луї Дюмон, Даніела Стіл, Анна Гавальда, Мюріель Барбері).

Сьогодні в доробку Євгенії Кононенко такі книжки: «Сестра» (1996), «Вальс першого снігу» (1997), «Колосальний сюжет» (1998), «Інфантазії: За мотивами поезій Клода Руа» (2001), «Імітація» (2001), «Зрада. ZRADA made in Ukraine» (2002), «Ностальгія» (2005), «Жертва забутого майстра» (2007), «Неля, яка ходить по стелі» (2008), «Без мужика» (2005), «Повії теж виходять заміж» (2005), «Новели для нецілованих дівчат» (2006), «Книгарня “ШОК”» (2009), «Бабусі теж були дівчатами» (2010).

Самый известный роман писательницы. По жанру схож с романами Умберто Эко, в которых использован в известный в мировой литературе прием «будто бы детектив». Под колесами товарняка в небольшом городке на востоке Украины погибает сотрудница международного фонда поддержки одаренных детей, 37-летняя красавица Марьяна Хрипович. Ее киевские друзья, любовники и коллеги, обескураженные неожиданной смертью, начинают собственное расследование. Но результаты их расследования не вкладываются ни в какие классические схемы. Находить юные дарования — цель Марьяны Хрипович. Детский стиль лишен манерности, а разум меркантильности — остаются только чувства, обнаженные на бумаге. Взрослый человек может творить так только в тяжелые времена. Как, например, Анатолий: отчаянно играть на скрипке в метро, не прося ничего. Поэтому он — единственная, но не долгая, любовь злостной карьеристки Хрипович: вскоре оба они погибнут. За что убили красивую и успешную Марьяну? Ответ: за осуждение имитации, за ненависть к ней. Вульгарный плагиат наивно претендовал на восхищенного зрителя. Не вышло благодаря Хрипович — и она поплатилась, погибнув под колесами товарняка. Друзья и сотрудники не верят, что это мог быть несчастный случай, и начинают расследование. Захватывающее и мистическое. Потоптанный похоронный венок, ужасающие звуки, прожженные сигаретами картины, зарубленный музыкант и еще, и еще... Манера письма «жизнь — как она есть» характерна для начала романа. Дальше она меняется — как будто пишет уже другой человек: таинственность, жуть, нервозность создают атмосферу мистического детектива. Предоставленные лицензии: издание аудиокниги на украинском языке (Сидиком Украина) Награды: премия журнала «Современность» («Сучасність») лауреат национального украинского рейтинга «Книга года-2001»