Якими двома етапами проходила маржиналістська революція?

В свершении «маржинальной революции» в экономической литературе выделяют обычно два этапа. Первый этап охватывает 70 -80 годы 19 века, когда возникли обобщения идей маржинального экономического анализа в трудах австрийца К. Менгера и его учеников, а также англичанина У.Джевонса и француза Л.Вальраса. На этом этапе среди представителей маржинальной теории большее признание получил К. Менгер, ставший во главе австрийской школы маржинализма. Его школа, в которой активно сотрудничали также Ф.Визер, О.Бем-Баверк и другие ученые, выступала против исторического и социологического подходов в экономической теории, ратуя, как и «классическая школа», за «чистую экономическую науку». При этом ставшая на данном этапе центральной теории предельной полезности товара объявлялось школой главным условием определения его ценности, а сама оценка полезности товара признавалась психологической характеристикой с позиции конкретного человека. Поэтому первый этап маржинализма принято называть «субъективным направлением» политической экономии. Второй этап «маржинальной революции» приходится на 90-е г.г. 19 века. С этого времени маржинализм становится популярным и приоритетным во многих странах. Главное достижение маржиналистов на этом этапе – отказ от субъективизма и психологизма 70-х гг., с тем, чтобы подтвердить, говоря словами Й. Шумпетера, что «целью чистой экономики... всегда оставалось объяснение регулярного хода экономической жизни на основе данных условий». В результате представители «новых» маржинальных экономических идей стали расцениваться в качестве приемников классической политической экономии и называться неоклассиками, а их теория, соответственно, получила название «неоклассической». На втором этапе «маржинальной революции» - этапе формирования неоклассической политической экономии – наибольший вклад внесли англичанин Дж. Б. Кларк и итальянец В. Парето.

У чому виявилися розбіжності в теорії цінності маржиналістів і класиків?

Підхід маржиналістів до теорії цінності був протилежний підходу класичної школи. Класики виводили цінність благ з витрат виробництва, тобто визначали її "з боку пропозиції". Маржиналісти ж ішли "з боку попиту", надаючи основне значення суб’єктивними оцінками блага споживачами. Найважливішою перевагою маржиналистской теорії цінності над класичною з’явився її більш загальний характер. Класична теорія витрат описувала походження цінності тільки вільно відтворених благ, а також була непридатна до світової торгівлі. Теорія граничної корисності застосовна до цінності практично всіх благ, в т. ч. унікальних, і тих, які взагалі не обмінюються, а залишаються у своїх власників.

Назвіть попередників маржиналізму і проблеми дослідження кожного з них.

Передвісником граничного аналізу та деяких інших важливих теоретико-методологічних положень маржиналізму був німецький поміщик Йоган Генріх фонТюнен (1783—1850),праця вченого "Ізольована держава щодо сільського господарства і національної економіки (1826—1863), у якій вчений не лише дав рекомендації щодо підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва, але й сформулював закони граничного аналізу "з метою досягнення максимуму значення функції з 6aгатьма змінними".

Видатним попередником маржиналізму був французький економіст, філософ і математик Антуан Огюстен Курно (1801 —1877), який одним з перших застосував математичний апарат в економічних теоретичних дослідженнях.) У своїй основній праці "Дослідження математичних принципів теорії багатства" (1838) А. Курно зі провадив в економічній науці:

Поняття функції попиту (D = / (Р), де D — величина попиту, Р — ціна) та відкрив закон попиту, згідно з яким "попит зростає при падінні ціни", і навпаки.

Одним із найвидатніших попередників маржиналізму був німецький юрист, спеціаліст у галузі страхової справи Генріх Герман Госсен (1810—1858), ідеї якого стали важливою складовою теорії граничного аналізу, лягли в основу теорії поведінки споживача, пошуку оптимуму за обмежених ресурсів.

Головна праця вченого "Еволюція законів людської взаємодії" (1854) започаткувала нетрадиційний підхід в економічних дослідженнях, пов´язаний з переміщенням проблеми оптимізації у центр теорії цінності. Спираючись на ідеї утилітаризму та розумного егоїзму, Госсен вважав основою економічної поведінки психологічну оцінку та вибір благ індивідами. Відтак вчений пропонував перейменувати політичну економію в учення про задоволення. У сучасній економічній літературі головні теоретичні висновки вченого отримали назву першого і другого законів Госсена: