54.Соціал демократичний рух у світі та Україні:історія ,програмні цілі,досягнення

Соціал-демократія — ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи. Соціал-демократична концепція соціалізму визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.

Соціал-демократія відділилась від соціалістичного руху в другій половині XIX століття й досі має вплив у всьому світі[1]. Концепція соціал-демократії зазнала змін з часів появи. Основною відмінністю ідеології соціал-демократії та інших проявів соціалізму, таких як ортодоксальний марксизм, є віра у верховенство політичної дії на противагу верховенству економічної дії або економічний детермінізм.

Історично, соціал-демократичні партії відстоювали соціалізм в строгому сенсі, досяжний через класову боротьбу. На початку XX століття, однак, деякі соціалістичні партії відмовились від революції та інших традиційних ідей марксизму, таких як класнова бортьба, та стали на поміркованіших поглядах. До цих поміркованіших поглядів належала віра в те, що реформізм є бажаним способом побудови соціалізму. Однак, сучасна соціал-демократія відхилилась від соціалізму, та підтримує ідею демократичної соціальної держави, що містить елементи як соціалізму так і капіталізму.[2] Соціал-демократія була й залишається однією з найвпливовіших ідейно-політичних течій. Наприкінці 90-х рр. XX ст. у світі існувало понад 80 соціал-демократичних партій, з яких більш як 30 партій були правлячими або входили до урядових коаліцій. Понад 70 найбільших і найвпливовіших соціал-демократичних партій, у яких налічується близько 17 млн членів, об'єднані в Соціалістичний Інтернаціонал. За партії Соцінтерну у країнах Західної Європи голосують до 40 % виборців. В останні роки лави соціал-демократів розширились за рахунок трансформації в соціалістичні багатьох колишніх комуністичних партій.

Социал-демократическая партия Украины (объединенная)

Одна из основных политических партий Украины, опирающаяся на крупнейшую политико-экономическую группу ("клан Медведчука-Суркиса").

СДПУ (о) основана 27 мая 1990 года на Учредительном Съезде в Киеве, однако зарегистрирована в Министерстве юстиции лишь в июле 1996 г. Создана при объединении Украинской партии справедливости, Партии гражданских прав и Социал-демократической партии. Занимает пропрезидентские позиции, претендует на то, чтобы выражать интересы правой социал-демократии, подала заявку на вступление в Социнтерн. Исторической фигурой, к которой обращают свое внимание лидеры СДПУ (о), является Леся Украинка. Девиз партии: "Свобода! Справедливость! Солидарность!".

56.Фашизм і неофашизм:ідейні джерела,соціальна база,цілі.

Фашизм (лат. fascio — пучок, в´язка) — ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму. Історично фашизм сформувався на ідеях расової та національної винятковості, антисемітизму. Як політична течія найповніше реалізувався в Італії часів правління Беніто Муссоліні (1883—1945) та Німеччині за режиму Адольфа Гітлера (1889—1945). Через політичну конкуренцію, боротьбу за владу демократія “гальмує єдність нації”. Ідеал суспільного ладу для фашизму — тоталітарна держава, позбавлена “хиб ліберальної демократії”, здатна до всеохопного контролю за особою й суспільством в ім´я єдності та процвітання “великої раси”, а також вести війну. Війна робить націю сильною і загартованою, запобігає її “гниттю”. Кожне покоління мусить мати свою війну. Той народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути, — заявляв Гітлер. Бо “хто хоче жити, той бореться, а хто не хоче в цьому світі безкінечно змагатися, не заслуговує права на життя”.

Фашисти будь-якої національності формували свою ідеологію на засадах національної винятковості, месіанської ролі свого народу. Політична доктрина фашизму заперечувала поняття “клас” і “класова боротьба”, для нього головні поняття — “раса”, “нація”, оскільки класи роз´єднують вищу і вічну спільність людей — націю. Фашистська держава не визнавала жодних прав робітників, службовців, вважала, що профспілки збурюють “стадні інстинкти” працюючих. Тому в країнах, де функціонували фашистські режими, професійні спілки заборонялись.

Неофашизм — різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення. Стрижнем неофашистської ідеології є расизм як невід´ємна складова фашизму, яка модифікувала гітлерівський расизм, відсунувши на задній план його тезу про перевагу німців над іншими європейськими народами. Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури. З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти. 80—90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.

Неофашистські організації діють в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки. Резиденція світового координаційного неофашистського центру — Всесвітнього союзу нацистів — знаходиться у США.

Людство вже виробило потужні політичні та правові важелі для боротьби з насиллям, тому неофашизм як реакційна та ідеологічна течія приречений на поразку.