40. Дайте визначення системи освіти як соціального інституту.

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну і адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий фактор соціалізації людей. Осягнути суть і специфіку системи освіти як соціального інституту можливо тільки на основі з’ясування її специфічних рис. До них належать:

1. Соціальне значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам.

2. Форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві.

3. Певні групи осіб, які професійно здійснюють функціонування цього інституту, певний статус цих осіб у суспільстві.

4. Регулятори функціонування закладів освіти і персональних суб’єктів освітянської діяльності (закони про освіту, постанови і нормативні акти, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи т.ін.).

5. Спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання.

6. Свідомо поставлені цілі.

7. Планомірний, систематичний характер реалізації процесу свідомої соціалізації.

8. Певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів, певне дозування матеріалу як щодо уроків, так і років навчання.

9. Особлива ефективність освітньої діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, у розвитку її мислення.

10. Використання освіти як механізму запобігання соціальне небажаним впливам.

11. Зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на роль передумови реалізації цього майбутнього.

Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, з допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає в своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності, виконує багато інших соціальне важливих функцій.

40. Визначте сутність проблеми реформ освіти в умовах трансформації сучасного українського суспільства.

На рубежі XXI ст. чітко окреслилися головні тенденції оновлення освіти:

демократизація всієї системи навчання і виховання;

підвищення фундаментальності освіти;

гуманізація та гуманітаризація освіти, використання найновіших технологій навчання;

інтеграція різних форм і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях.

Провідна ідея реформи освіти - розвиток її за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості.

Европейська система освіти відстає від американської не менше як на п'ятнадцять років, а жоден ВНЗ України не входить і до двохсот найкращих ВНЗ у світі. Загальні завдання для створення єдиного узгодженого загальноєвропейського простору вищої освіти мають бути зреалізовані до 2010 року (тобто залишається один рік). Як виглядає ця ситуація для сучасного освітнього простору в Україні, спробуємо тезово проаналізувати, враховуючи, що Болонський процес, на відміну від американської глобалізації, має, в широкому контексті, відбуватися інакше, ніж процес глибокої інтеграції центральноєвропейських країн в освіті і за її рахунок [4, 14].

Перше і основне питання: статус освіти в Україні, її соціальне визнання. Тут освіта за умов і потреб економічних, соціальних трансформацій повинна стати справді провідною сферою суспільного буття, але не галуззю наукового господарства, яка функціонує за тим самим "залишковим принципом". Тут ситуація значно погіршилася навіть порівняно з радянськими часами. Вільний доступ до освіти в Україні, лише формально декларується Конституцією, але реально ситуація виглядає майже до навпаки. Існує велика соціальна диференціація громадян щодо можливості отримати освіту, і вона, на жаль, поглиблюється. Понад те, створення з початку проголошення незалежності України так званого недержавного сектору освіти мало б розширити доступ до освіти громадян України, проте відкрита війна, що точиться останні три роки, МОН України проти ВНЗ недержавної форми власності спричинила тисячі соціальних конфліктів. Яскравим прикладом є доля найбільшого недержавного ВНЗ України - МАУП, яку чиновники МОН фактично намагаються будь-що знищити. Тут про якусь об'єктивно-змагальну конкуренцію між ВНЗ, що потребує демократизації освіти, взагалі не йдеться. Друге, і надто принципове, питання: якість освіти. Яку освіту (результат навчання, наукової та іншої діяльності) можна вважати найдосконалішою, такою, яка б максимально задовольняла особистість, державу і громадськість. Це коли людина вміє: навчатися, працювати, жити. Класична, неспростовна тріада. При цьому виокремлюється поняття кількісної освіти (обсяг знань) і якісної освіти (наявність у особистості відповідних соціальних, особистісних якостей). Обидва складники діють спільно, доповнюючи один одного.

Особливо слід наголосити, що якість освіти вимірюється не обсягом інформації (знань), які отримала людина. Обсяг знань колишні ВНЗ у СРСР давали величезний, який не зрівняти ні з якими іншими європейськими та американськими університетами. Якість освіти - це зміст її етичних і педагогічних принципів. Тим часом у більшості ВНЗ, на жаль, немає цілісного навчально-педагогічного, виховного процесу, під час якого формується гармонійна особистість громадянина [14, 132].

Успішне реформування вищої освіти повинне базуватися на принципах системного підходу з урахуванням як насущних реалій, так і перспектив виходу з кризи, а також відповідно до вимог Болонского процесу. Метою управління цим процесом повинні бути:

- створення умов для поліпшення якості робочої сили, послідовного підвищення її кваліфікації;

- створення умов для підвищення зайнятості населення і скорочення числа безробітних;

- підвищення іміджу країни на світовій арені відповідно до показників якості фахівців і рівня їх зайнятості;

- інтеграція країни відповідно до вищезгаданих показників для світової спільноти.

При цьому реформи повинні спиратися на:

- оцінку потреб країни у фахівцях різних сфер діяльності в розподілі по регіонах, галузях, видах діяльності. Повинні бути враховані кон'юнктура ринку праці, демографічна ситуація, зовнішньоекономічні зв'язки, соціальні аспекти вищої освіти і його системи; - підтримку суб'єктів господарювання і, як наслідок, сприяння підвищенню якості кадрового потенціалу як запоруки виходу з кризи, подальшого економічного зростання, конкурентоспроможності країни.

Реформи повинні передбачати такі заходи за оцінкою ефективності і ризиків роботи Вузів різних форм власності, а також їх випускників на ринку праці.

У разі відсутності цих передумов реформування не дасть очікуваного ефекту, а необґрунтоване впровадження може дати негативні наслідки.