8. Аналіз розміщення капіталу й оцінювання майнового стану підприємства

У фінансовому аналізі розрізняють чотири види стратегій фінансування оборотних активів: ідеальну, агресивну, консервативну, компромісну.

Iдеальна стратегічна модель означає, що поточні активи за своєю величиною дорівнюють короткостроковим зобов’язанням. На практиці така модель практично не зустрічається.

Агресивна стратегічна модель означає, що довгострокові пасиви виступають джерелом покриття необоротних активів і тієї мінімальної частини поточних активів, які необхідні для проведення господарської діяльності (системної частини поточних активів). Варіаційна частина поточних активів покривається повністю кредиторською заборгованістю.

Консервативна стратегічна модель передбачає, що і системна, і варіаційна частини поточних активів покриваються довгостроковими пасивами.

Компромісна стратегічна модель є найбільш реальною. У цьому випадку необоротні активи, системна частина поточних активів і половина варіаційної частини поточних активів покриваються довгостроковими пасивами.

Обираючи пропорції коротко- та довгострокових джерел фінансування оборотних активів, підприємство також може обрати консервативну або агресивну стратегію управління короткостроковими зобов’язаннями. Консервативна політика орієнтується на довгострокові джерела фінансування, а агресив-

на, навпаки, віддає перевагу короткостроковим кредитам та позикам.

Поєднання стратегій управління оборотними активами та джерел їх фінансування формує комплексну політику управління оборотним капіталом. Вона може бути консервативною, помірною або агресивною.

Консервативна політика включає комбінацію консервативних стратегій.

Помірна поєднує консервативну політику по оборотних активах з агресивною по джерелах фінансування.

Агресивна політика комбінує агресивні стратегії. Комплексна консервативна політика знижує ризик та забезпечує меншу віддачу (рентабельність активів), помірна — середній ризик і середню віддачу, агресивна — високий ризик та високу рентабельність використання активів.

До показників оцінки майнового стану можна віднести:

1. Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах:

де О в.ф – обігові виробничі фонди , тис.грн..

А о.– обігові активи тис.грн.

2. Частка основних засобів в активах

де О с.з. - основні засоби (по залишковій вартості) тис.грн.

А - загальна величина активів.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів

де Знос.о.з. – величина зносу основних засобів. тис.грн

Оз. перв – величина основних засобів по первісній вартості, тис.грн.

4. Коефіціент відновлення основних засобів

де ∆Оз.перв. – приріст первісної вартості основних засобів, тис.грн.

∆Оз.перв - тис.грн.

5. Частка оборотних виробничих фондів у загальних активах підприємства

де Ов.ф – обігові виробничі фонди, тис. грн.

А – загальні активи

6. Коефіцент мобільності активів

де Анеоб. – необігові активи, тис.грн.

Ао – обігові активи підприємства.

9. Аналіз структури капіталу підприємства

У процесі аналізу капіталу підприємства, в першу чергу, вивчають зміни в його структурі, складі та дають їм об'єктивну оцінку з позиції інвесторів та підприємства. Так, установи банків та інших інвесторів цікавить переважно частка власного капіталу у загальному його розмірі (не менше 50 %). При внутрішньому ж аналізі більше уваги приділяють вивченню динаміки і структури власного та позикового капіталу, виявляють причини змін окремих складових частин власного та позикового капіталу та дають оцінку цим змінам. Особливу увагу звертають на рух джерел залучених коштів, які поділяють на довгострокові, короткострокові кредити та позики, кредиторську заборгованість, поточні зобов'язання за розрахунками. В ході аналізу виявляють тенденції змін обсягів та частки кредитів банку та позик, які не погашені у строк. Збільшення їх абсолютної суми та питомої ваги свідчить про наявність на підприємстві значних фінансових ускладнень. Проводять також порівняння структури активів та пасивів балансу, оцінку факторів, які впливають на співвідношення власного та позикового капіталу, а отже і на фінансову стійкість підприємства.

Головною причиною низького розміру власного капіталу являється наявність непокритих збитків. Це призводить до порушення основних принципів господарювання, в результаті чого підприємство не лише втратить можливість здійснювати самофінансування, але й виконувати умови самоокупності виробництва.

Аналіз структури капіталу є передумовою для визначення ефективності його використання. Функціонування капіталу на підприємстві характеризується його постійним кругообігом, під час якого він може перебувати у будь-який час на різних стадіях, зазнавати змін як у джерелах формування, так і у розміщенні. Тому вивчення динаміки капіталу доцільно зосередити на аналізі структури джерел його формування, напрямах їх структурного, раціонально збалансованого розміщення.

Оптимізація структури капіталу – одне з найважливіших і найскладніших завдань, що розв’язуються у процесі оцінки фінансової діяльності. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і залучених коштів, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства характеризується певними етапами.

На першому етапі визначається співвідношення власного і позикового капіталів, виявляються його тенденції. У складі позикового капіталу вивчається співвідношення довгострокових і короткострокових кредитів, аналізуються розміри прострочених фінансових забов’язань, з’ясовуються також причини прострочень. Якщо частка власного капіталу більша, ніж залученого, то ризик кредиторів менший. Водночас, залучений капітал створює умови і вимагає від власників підприємства відповідальності у відносинах з позичальниками та більш ефективного використання активів.

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, зумовленої структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміці коефіцієнти автономії, фінансового левериджу, довгострокової фінансової незалежності, співвідношення довго- і короткострокової заборгованості.

Оцінка стану власного капіталу підприємства здійснюється за окремими складовими: статутним капіталом, резервним капіталом, додатковим капіталом, нерозподіленим фінансовим результатом.

У процесі фінансового аналізу стану позикових фінансових ресурсів здійснюється дослідження:

· величини залучених фінансових ресурсів з кредитних установ за абсолютними і відносними показниками в порівнянні з власним капіталом та іншими джерелами формування капіталу;

· стану розрахунків з кредитною установою стосовно суми займу та відсотків по кредиту;

· цільового використання кредитів;

· заставних ризиків позичальника і третіх осіб, які гарантують повернення позичок;

· ефективність вкладення фінансових ресурсів з позикових джерел в активи підприємства.

При визначенні оптимальної структури капіталу використовується механізм фінансового левериджу. Фінансовий леверидж – потенційна можливість впливати на прибуток, змінюючи обсяг і структуру власного та позикового капіталу, відомий також як «фінансовий важіль» і в цілому описує процес кредитування. Даний показник характеризує межу, до якої можливо поліпшити діяльність підприємства за рахунок кредитів банку. Ефект фінансового важеля (ЕФВ) можна розрахувати за формулою:

ЕФВ =ІК [(1 - Кн) - СП] * ПК/ВК,

ІК – ставка доходності на інвестований капітал після сплати податків;

Кн – коефіцієнт оподаткування;

СП – відсоткова ставка за кредит (%);

ПК – сума позикового капіталу;

ВК – сума власного капіталу.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

· різниця між рентабельністю інвестованого капіталу після виплати податків;

· ставка відсотків за кредит;

Позитивний ефект фінансового важеля виникає тоді, коли ІК * (1 – Кн) – СП > 0. В таких випадках вигідно збільшувати плече фінансового важеля, тобто частку позиченого капіталу.

Коли виникає ситуація, що ІК * (1 – Кн) – СП <0, то це означає, що на підприємстві негативний ефект фінансового важеля, що свідчить про зменшення власного капіталу.

Таким чином, аналіз змін у складі і позикового капіталу необхідний для оцінки раціонального формування джерел фінансування діяльності підприємства і його ринкової сталості. Від того, наскільки оптимальне співвідношення власного і позикового капіталу, багато в чому залежить фінансовий стан підприємства.