5. Становлення та розвиток теорії проектної діяльності і методу проектів у зарубіжній педагогіці.

Останнім часом наприкінці XX століття та на початку XXI століття в педагогіці значну увагу приділяють методу проектів.

Для того щоб розібратися в поняттях «про­ект», «проектна діяльність», «метод про­екту» необхідно звернутися до історії пе­дагогіки.

В основі методу проектів лежать ідеї Джона Дьюї, який створив концепцію прагматич­ного навчання. В основі цієї ідеї концепції є методи, що забезпечують власні відкриття тих, хто навчає і вчиться, та які орієнтовані на на­укове дослідження як зразок створення стратегії навчання межах гуманістичного напрямку філософи в педагогічних погля­дах та експериментальних роботах Джона Дьюї започатковані ідеї побудови навчання на активній основі через доцільно-моти­вовану діяльність учня у співвідношенні з його особисто-визначеним інтересом. Надзвичайно важливо було показати ди­тині її особисту зацікавленість у здобутті цих знань, де і яким чином вони можуть їй знадобитись у житті.

У центрі освітньої філософії Дьюї ставить поняття дослідження, інтегрованого по­шук, як засобу і

як мету. Дьюї був прихильником використання дослідження як методу самокорекції, експериментальної перевірка гіпотез, створених на основі вже наявного в людини досвіду. Ідеї Дж. Дьюї знайшли продовження у пра­цях учня і послідовника У. X. Кілпатріка. Він запропонував побудувати навчання на активній основі в процесі пошукової діяльності, спрямованої на розв'язання кон­кретної практичної проблеми (соціальної, побутової, виробничої). Основним мотивом такої діяльності для тих, хто вчиться, стає не стільки сам процес пізнання, скільки допомога розв'язати конкретну проблему, розробити необхідні рекомендації, що бу­дуть використані на практиці.

При цьому цінність цієї діяльності визна­чається освітнім, розвивальним і виховним потенціалом, тобто можливістю залучити учнів, до найрізноманітніших видів діяль­ності. Це забезпечує не лише розширення їхнього кругозору, життєвого досвіду, але й оволодіння різними способами творчої, дослідницької діяльності.

6.Історія використання методу проектів у навчальному процесі вітчизняної школи.

На початку минулого століття метод про­ектів став одним із найбільш популярним у вітчизняній освіті серед методів навчання. Ідеї проектного навчання в Росії виникли одночасно із розробками американських педагогів. Приміром, під керівництвом С. Т. Шатського у 1905 році була органі­зована невелика група працівників, які ви­користовували проектні методи в практиці викладання.

У 1920-х роках всі переваги і недоліки за­стосування даного методу знайшли своє від­ображення в ідеях та досвіді В. Н. Шульгіна. Його «теорія вимирання школи» будувалась не скільки навчанням за програмою, інте­ресами учнів, скільки потребами навколиш­нього життя. Результати роботи за методом проектів були господарськими, виробничими, політичними, культурно-освітніми. Використання такого методу змінювало форми навчальної роботи із класноурочної на лабораторну, бригадну.

Н. К. Крупська вважала, що метод проектів привчав дітей до планової роботи, розвивав ініціативу, вміння зважувати обставини, привчав до самостійності, розширював сферу інтересів, вчив спостерігати, пере­віряти себе в роботі тощо.

Але надмірне захоплення методом про­ектів переважало класно-урочну систему. Введення цього методу було не продума­но і не послідовним, тому рішенням ЦК ВКП(б) у 1931 році метод було засуджено і заборонено.

В зарубіжних школах США, Великобри­танії, Бельгії, Ізраїлі, Фінляндії, Германії, Італії, Бразилії, Нідерландах метод проектів достатньо розвивався. .

Але відгуки проектної діяльності з'явилися у 30—50-ті роки. Фронтальна організація за­нять у вітчизняній школі залишилась основною і у 40-х роках метод проектів заявив про себе у мистецтві дизайну (малюнок, про­ект); У 60-х роках у працях Л. П. Арістової, М. О. Данилова, Б. П. Єсипова з'явився інтерес до групової форми навчання, ви­вчення проблеми пізнавальної активності та самостійності . У 70-ті роки важливий напрям досліджень

О. М. Олексюка, Ю. К. Бабанського,І. Я. Лернера, X. Й. Діймете був пов'яза­ний з навчально-пізнавальною діяльні­стю учнів в умовах колективної, групової, індивідуальної роботи в класі. З'явились дослідження В. К. Дьяченка, В. В. Котова, Т. О. Цукермана, О. Г. Ярошенка, які були пов'язані загальними принципами організації групової навчальної діяльності.

«Табу» на проектну діяльність у вітчизня­ній школі існувало до 90-х років минулого століття, а з навчального процесу було ви­лучено все цінне, що мав цей метод.

В наш час проектна діяльність все більше привертає увагу вітчизняних педагогів, як одна із активних форм розвитку пі­знавальних, творчих навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орі­єнтуватися в інформаційному просторі, практично мислити.

Для того, щоб розпочати роботу над про­ектом і зрозуміти сутність проектної ді­яльності розглянемо детально поняття «проект — проектна діяльність — метод проекту».

В основі слова «проект» лежить декілька значень:

• розроблений план споруди, виготов­лення реконструкції чогось;

• попередній текст документа, задум чогось;

• певна організація великих та відносно самостійних починань;

• форма побудови цілеспрямованої ді­яльності.

Проект же в школі припускав «конструк­цію», тобто конструювання моделей будинків, залізниць, виготовлення машин і т. д.

Пізніше, у XIX столітті, були визначені ще дві моделі методу проектів, що використо­вуються і сьогодні.

Перша, більш рання модель Вудворта, при­пускає, що учні спочатку вивчають матері­али, набувають знань і навичок, які їм зна­добляться для конструювання проектів.^;

Друга, більш сучасна модель Річардса, при­пускає «занурення» у проблему, ЇЇ фунда­ментальне дослідження.

Сьогодні існує безліч трактувань поняття «проектування».

За визначенням Дж.Джонса проект— «про­цес, який дає початок змінам у штучному середовищі».

/. Чечель відзначає, що проект — це бу­квально «кинутий вперед», тобто прототип, прообраз будь-якого об'єкта, виду діяльності, а проектування перетворюється на процес створення проекту.

/. Слободчиков розглядає проектуван­ня як механізм розвитку освіти — вищу форму інноваційної діяльності в освіті, яка не зводиться ні до оновлення, ні до нововведення.

Є. С. Полат пояснює проект як об'єднану навчально-пізнавальну творчу діяльність учнів-партнерів, які мають спільну про­блему, мету, способи діяльності, узгодженні методи, спрямовані на досягнення загаль­ного результату сумісної діяльності.

Проектування в освіті — це процес ство­рення нових форм спільності педагогів, учнів, педагогічної громадськості, нового змісту та технологій освіти, нових способів і технік педагогічної діяльності та мислен­ня. Предметом проектування є створення умов розвитку освіти в цілому, переходу ЇЇ з одного стану в інший.

Дослідження доводять, що виконуючи проект суб'єкт навчання розвиває:

• операції мислення;

• навички пошуку інформації;

• аналіз, експериментування;

• прийняття рішення;

• вміння самостійної роботи та роботи в групах;

• навички застосування та поглиблення знань;

• творчість, активність, ініціативу тощо.