Технократизм - Поширений в західній громадській думці принцип пояснення суспільного розвитку, згідно з яким влада в суспільстві повинна належати технократам - носіям технічного прогресу, вищих верств технічних фахівців. В основі традиційного технократичного погляду на світ лежить методологія технологічного детермінізму, абсолютизуються розвиток техніки і технології і представляє техніку як основу соціального прогресу. Якщо техніка - рушійна сила розвитку всього суспільства, то цілком закономірним видається, що люди, пов'язані з технікою, що володіють науково-технічними знаннями і компетенцією, що визначають науково-технічний прогрес і розвиток виробництва, можуть і повинні взяти політичну владу в свої руки. Т. з'явився на хвилі успішного науково-технічного розвитку вже в 19 в., Але повною мірою проявив себе в філософії, соціології, культури в цілому в 20 ст., Коли стала розвиватися науково-технічна революція, і технократична ідеологія опанувала великими соціальними групами , пов'язаними з НТР. Найбільш яскраво Т. втілився в різних утопічних технократичних ідеях і теоріях індустріального, технотронного, постіндустріального суспільства. У 1960-1970 Т. був покладений в основу індустріалістскіх теорій, які постулювали реальне втілення його принципів в практиці західного суспільства. Американський економіст і соціолог Дж. Гелбрейт спробував теоретично і практично довести, що сучасне йому американське суспільство і є реалізований технократичний ідеал: чільну роль в цьому суспільстві відіграє технічна раціональність, якій все більше підпорядковується економіка, керована зусиллями техноструктури. Техноструктура, що об'єднує технічних фахівців і керівників різного рівня, - це головний мозок великих підприємств: вона приймає рішення на основі наукової експертизи, втілює і реалізує інтереси всіх працівників підприємства, по суті справи, вершить усі справи в суспільстві.Революція вже не потрібна: реальна влада вже належить техноструктуре. Хоча Гелбрейт і ряд інших авторів допускали конвергенцію соціалізму і капіталізму в новий тип технократичного суспільства, сам цей образ малювався за подобою розвиненого капіталістичного суспільства. Коли в кінці 1970 на зміну безкризового етапу розвитку знову прийшла пора криз, технократична ідилія була зруйнована, і на зміну Т. прийшов неотехнократізм. Л.Г. Титаренко
77. Розвиток, з чим співвідноситься
Засвоїм змістом поняття "рух" більш загальне, ніж поняття "розвиток". Розвиток - це такий рух (взаємодія), під час якого відбувається не просто зміна вже існуючих властивостей, стану якоїсь системи, а виникають нові властивості, нова якість (сутність чогось), яких раніше не було.
Традиційно виділяють два типи розвитку:
1. Розвиток у межах однієї форми руху матерії (наприклад, поява нових ознак у тварин, рослин і т. д.).
2. Розвиток, за якого відбувається перехід від однієї форми руху матерії, від одного рівня її структурної організації до іншого, вищого (наприклад, виникнення органічної природи з неорганічної). Цей тип розвитку називають прогресивним.
Процес розвитку, його характер і спрямованість розглядаються через категорії "прогрес" і "регрес", які є співвідносними поняттями, що є сукупністю уявлень і слугують критеріями, мірилами розвитку.
82. Свідомість, самосвідомість, суспільна свідомість
Самосвідо́мість (англ. Self-consciousness, рос. Самосознание, нім. Selbstbewusstsein) — рефлекторна (відображувана) свідомість, за допомогою якої особа конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах; самоусвідомлення. Самосвідомість є усвідомленням особою самої себе на відміну від інших - інших суб'єктів і світу взагалі.
В філософії самосвідомість є усвідомленням самого себе, рефлексія свідомості відносно себе. Самосвідомість одночасно розуміється і як акт (дія) рефлексії усвідомлення себе і як результат такої рефлексії — знання себе. Самосвідомість є умовою того, що свідомість зберігає себе в часі — утримує себе як одна і теж свідомість. При цьому говорять про єдність самосвідомості. В свою чергу єдність самосвідомості є умовою всякої єдності у світі (див. Кант). В суто філософському значенні свідомість є завжди - вона не може ані початися, ані припинитися, оскільки в строго філософському значенні вона розуміється як сама умова констатації світу, як сам спосіб буття і даності світу. Відповідно цьому самосвідомість розуміється як єдність суб'єкта, що лежить в основі всякої свідомості.
Суспі́льна свідо́мість - сукупність ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся системасуспільних відносин.
81. Людина, особа, особистість
84.Особистість. З якими поняттями співставляється
Поняття "людина - індивід - особа - особистість - індивіду-альність", характеризують якісні прояви людини. > Поняття "людина" означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.
> Поняттям "індивід" позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні і унікальні природні і соціальні якості. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки. Таку діалектику одиничного та загального в індивіді часто позначають исловами: "типовий індивід", "дуже своєрідний індивід" і т.ін.
> Поняття "особи " характеризує певні реальні якості людського індивіда. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, на особу переносити безглуздо. Як звичайно, до поняття особи включають два найважливіших моменти.
По-перше, особа - це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків, тобто той, від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані; за цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях (наприклад, керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець та ін.), постає представником певних соціальних верств (особа лицаря, селянина та ін.). За цією характеристикою у більшості розвинених країн досить чітко визначають на юридичному рівні, кого і коли можна вважати повноцінною особою, наприклад, за ознакою повноліття, можливістю виконання всіх основних соціальних повноважень та ін.
По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями. В даному випадку можна вести розмову про "сіреньку" особу, видатну особу, непересічну особу, моральну, принципову особу, особу інтелектуально заглиблену, примітивну та ін.
Оскільки особа постає як певна якість людського індивіда, то кожна особа постає унікальною та неповторною у своїх характеристиках і виявленнях, але водночас вона постає також представником людської особи взагалі, особи як такої, особи як родової характеристики людини.
Коли людина характеризується як особистість до характеристик особи додається "сімість", вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей; наявність у особи такої "самості" (дечого такого, що робить особу самою собою) дозволяє характеризувати її як сформовану, або розвинену, або досконалу, або духовну особистість.
Як особистість людина усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги і постає самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.