98. Відшкодування шкоди, завданої злочином.

Насамперед, шкода, яка завдана внаслідок злочину, так званий кримінально-правовий або злочинний делікт, має суттєву специфіку у умовах настання цивільно-правової відповідальності.

Протиправне діяння даного деліктного зобов'язання повинно бути не просто діянням, що порушує норми права чи суперечить їм, а саме злочином, тобто передбаченим КК України суспільно небезпечним винним діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинене суб'єктом злочину. Для того, щоб встановити чи є конкретне протиправне діяння злочином необхідно наявність обвинувального вироку суду, який вступив в силу.

При злочинному діянні може заподіюватись шкода як майну фізичної чи юридичної особи, так і здоров'ю та життю фізичної особи.

Окрім того, держава, виконуючи свої публічні функції покладає на себе обов'язок відшкодувати майнову шкоду, завдану майну фізичної особи внаслідок злочину, згідно з п.1 ст.1177 ЦК України, у випадках, коли:

а) не встановлено особу, яка вчинила злочин;

б) якщо особа, яка вчинила злочин є неплатоспроможною.

Окрім цього, враховуючи специфічність шкоди, яка завдана життю та здоров'ю фізичної особи, держава, АРК, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину (п.2 ст.1191 ЦК України). В той же час особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати також і закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (п.1 ст.1206 ЦК України).

І на останок, ще однією специфікою, яка пов'язана з кримінально-правовим деліктом порівняно з іншими видами деліктних зобов'язань, є неможливість зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища (п.4 ст.1193 ЦК України).

99. Відшкодування шкоди, завданої діяльністю, що створює підвищену небезпеку.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, що цю діяльність здійснює, та інших осіб (ст.1187 ЦК України).

Обов’язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, тобто особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх трудових обов`язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Підставами відшкодування шкоди за даним деліктом є: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто, особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок:

1. дії непереборної сили;

2. умислу потерпілого.

У даному випадку ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.

Груба необережність потерпілого та матеріальне становище фізичної особи - володільця джерела підвищеної небезпеки є підставами зменшення розміру відшкодування (ст.1193 ЦК України).

100. Поняття та підстави виникнення кондикційного зобов'язання.

Кондикційні зобов'язання — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави.

За зобов’язанням із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (ч.1 ст.1212 ЦК України).

Підставами виникнення зобов’язання може бути:

1. набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

2. підстава, на якій було набуте майно, згодом відпала.

При цьому, не має значення чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Суб’єктами зобов’язання є особа, яка безпідставно набула або зберегла майно (боржник) та особа, яка має право одержати від боржника безпідставно набуте або збережене майно (кредитор).

Об’єктом зобов’язання є дії безпідставно збагаченого боржника щодо повернення потерпілому (кредитору) безпідставно набутого або збереженого.

101. Поняття спадкування та його види.

Спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України).

Сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) складає підгалузь спадкового права.

Спадкування буває двох видів:

1. спадкування за заповітом;

2. спадкування за законом.

Законодавець надає перевагу спадкуванню за заповітом в якому особа може висловити свою волю щодо розпорядження належним їй майном на користь будь-якої іншої особи. Щодо спадкування за законом, то воно може мати місце лише за умов: а) відсутності заповіту; б) визнання його недійсним; в) неприйняття спадщини або відмова від її прийняття; г) не охоплення заповітом усієї спадщини.

102. Поняття спадщини та її склад. Час і місце відкриття спадщини.

Спадщина — це майно, яке переходить в порядку спадкування. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які згідно з чинним законодавством можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном.

До складу спадщини не належать:

- особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право на участь у товариствах; членство в об'єднаннях тощо);

- права та обов'язки, нерозривно пов'язані із особою (обов'язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів);

- права та обов'язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на які поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі в військ-комісаріати).

Спадщина складається, як правило, із права приватної власності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, домашні речі).

Крім права приватної власності, до складу спадщини можуть належати й інші права померлого громадянина:

- право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;

- право на одержання страхових виплат, якщо в договорі страхування не був визначений вигодонабувач;

- право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах;

- право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя, та ін.

До спадкоємців переходять не лише права, а й обов'язки померлого: відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуджена за життя спадкодавця; повернути борги тощо.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення, так як на час відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, склад спадкового майна.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Відповідно, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. А якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст.1221 ЦК України).