За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст.1132 цк України).

Цивільне законодавство передбачає, що спільна діяльність без створення юридичної особи може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників (ч. 2 ст.1130 ЦК України). Діяльність щодо створення юридичної особи здійснюється шляхом об’єднання осіб або об’єднання майна на основі установчих документів (див. гл.77 даного посібника).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Характерні риси договору простого товариства:

1. об’єднання двох і більше осіб без створення юридичної особи;

2. спільна мета діяльності;

3. формування спільної часткової власності товариства за рахунок вкладів кожного учасника;

4. здійснення дій необхідних для досягнення мети товариства.

Істотними умовами для договору простого товариства є:

1) мета діяльності товариства;

2) розмір та порядок внесення вкладів учасників;

3) спільна діяльність учасників, їх права і обов’язки.

На відміну від інших істотних умов умови про мету діяльності має специфіку, яка полягає в тому, що остання є загальною, спільною для всіх учасників, заради якої укладається даний договір. Мета не повинна суперечити закону і може мати як комерційний, так і некомерційний характер. Відповідно розрізняють комерційні (підприємницькі) та некомерційні (непідприємницькі) прості товариства.

Спільна діяльність учасників передбачає здійснення дій по внесенню вкладів та виконанню обов’язків, які випливають з укладеного договору. Особиста ж участь у діяльності простого товариства не є обов’язковою, якщо інше не передбачено договором.

Сторонами договору простого товариства можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, в тому числі публічно-правові утворення. Однак, якщо діяльність товариства спрямована на отримання прибутку, то сторонами договору можуть бути тільки суб’єкти підприємництва – фізичні особи та/або комерційні організації.

Учасниками простого товариства не можуть бути недієздатні та обмежені в дієздатності особи, як безпосередньо, так і через своїх представників. Це пояснюється тим, що просте товариство засноване на особистих, фідуціарних відносинах, а виконання такого договору через представника не допускається.

За суб’єктним складом договори про спільну діяльність поділяються на:

1. договори, укладені між українськими суб’єктами;

2. договори, укладені між українськими і іноземними суб’єктами. Виділяють також договори укладені між фізичними особами, юридичними особами та змішані.

Питання про форму і порядок укладення договору простого товариства законом не врегульовано, тому сторонам слід керуватися загальними положеннями ЦК України про правочини та про спільну діяльність. Так ч.1 ст.1131 ЦК України передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Це правило поширюється і на договір простого товариства. Крім того, висновок про письмову форму розглядуваного договору підтверджується положеннями ч.1 ст.206 ЦК України.

Порядок укладення договору простого товариства підпорядкований загальним правилам укладення договорів. Однак, якщо у договорі бере участь три і більше особи, то оферта має бути доведена і відповідно акцептована кожною з них.

Змістом договору простого товариства є права і обов’язки його учасників.

92. Публічна обіцянка нагороди (за результатами конкурсу та без оголошення конкурсу).

Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу – це недоговірне зобовязання, що виникає на підставі звернення до необмеженого кола осіб і полягає у виплаті майнової винагороди особі (особам), яка досягла зазначеного у сповіщенні результату.

Обіцянка винагороди має юридичне значення лише за наявності наступних ознак:

1. обіцянка винагороди повинна бути публічною, тобто бути сповіщеною у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб;

2. обіцянка винагороди повинна мати майновий характер, наприклад, сплата грошової суми, надання речі, туристичної путівки тощо;

3. умовою одержання винагороди є вказівка на результат, якого слід досягнути для одержання винагороди (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо);

4. обіцянка винагороди повинна дати можливість встановити, ким вона обіцяна.

За своєю юридичною природою публічна обіцянка винагороди є одностороннім умовним правочином. Підставою виникнення якого є складний юридичний склад, що містить елементи двох односторонніх правочинів – публічної обіцянки винагороди та відзив на нього у вигляді досягнення обумовленого результату.

Суб’єктами зобов’язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. При цьому особа, яка обіцяє винагороду є боржником, а той хто відізвався на таку обіцянку – кредитором.

До умов сповіщення публічної обіцянки винагороди законодавець відносить:

1. зміст завдання;

2. строк виконання;

3. місце виконання;

4. форма та розмір винагороди.

Зміст завдання полягає у здійсненні правомірної разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами.

Строк виконання завдання може бути встановлений безпосередньо у об’яві. Якщо він не встановлений, то завдання вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання.

У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. При цьому, якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою, а якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі:

1) закінчення строку для передання результату;

2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.

За зобов’язанням з публічної обіцянки винагороди з оголошенням конкурсу особа (замовник конкурсу) має право оголосити конкурс (змагання) для необмеженого кола осіб для визначення кращого з виплатою йому винагороди.

Зобов’язання з публічної обіцянки винагороди з оголошенням конкурсу характеризуються такими ознаками:

1. обіцянка винагороди за досягнення визначеного засновником конкурсу результату повинна бути публічною, тобто зверненим до необмеженого кола осіб через засоби масової інформації або іншим чином. За цією ознакою конкурси поділяються на відкриті (запрошуються до участі усі бажаючі) та закриті (запрошуються до участі персональні учасники);

2. обіцяна винагорода являє собою премію, яка виплачується переможцю конкурсу за досягнутий результат незалежно від його права на одержання інших видів винагороди за працю;

3. винагорода обіцяється лише за найкращий досягнутий результат. Тому змагання повинно бути визнано недійним, якщо представлено лише один результат (робота) або однією особою представлено декілька робіт.

Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо. За результатами конкурсу видається нагорода (премія). Кількість призових місць, вид нагороди (сума премії) за кожне призове місце тощо визначаються в умовах конкурсу. Умовами конкурсу може бути обумовлено надання переможцеві лише морального заохочення.

Суб’єктами зобов’язання є засновники конкурсу та учасники конкурсу.

Засновник конкурсу зобов’язаний:

1. повідомити про умови конкурсу одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому;

2. прийняти представлені учасниками конкурсу роботи та їх розглянути;

3. виплатити переможцю конкурсу винагороду.

Умови конкурсу можна умовно поділити на обов’язкові та факультативні. Так, до обов’язкових законодавець відносить: а) предмет конкурсу; б) вид винагороди (сума премії) за кожне призове місце.

Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо. При цьому засновник конкурсу повинен описати завдання з визначенням вимог до результату, певної дії, роботи, які він бажає одержати.

Винагорода може бути визначена як у грошовій сумі, так і в іншій матеріальній цінності. Крім того, засновник може передбачити в умовах конкурсу надання переможцеві лише морального заохочення.

Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Процедура визначення переможця встановлюється засновником конкурсу. При цьому проводити оцінку представлених на конкурс результатів може засновник конкурсу як самостійно, так і спеціально створивши для цієї мети конкурсну комісію.

За результатами конкурсу приймається рішення. Якщо рішення приймається конкурсною комісією, журі, то воно повинно бути затверджене засновником конкурсу.