93. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.

За зобов’язанням із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення особа вчиняє дії, спрямовані на попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків для майнових інтересів іншої особи без її доручення.

Суб’єктами зобов’язання є особа, що здійснює дії без доручення в інтересах іншої особи, та особа, в інтересах якої вчиняються такі дії.

Предметом зобов’язання є вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення. Таким поняттям охоплюються як фактичні (виконання термінових ремонтних робіт, сплата квартирної плати, внесення податкових або інших обов’язкових платежів тощо), так і юридичні дії (вчинення та виконання правочинів та інших юридичних актів). При цьому, дії повинні вчинятися добровільно без правової підстави (договору або згоди укласти договір у майбутньому), однак дотримуючись відповідних правил про доручення.

Зміст зобов’язання із вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення становлять права та обов’язки сторін.

Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана:

1) при першій нагоді повідомити її про свої дії.

2) негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано (ст.1160 ЦК України).

Основним обов’язком особи, в інтересах якої вчиняються такі дії є обов’язок відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.

94. Рятування здоров'я та життя фізичної особи. Рятування майна фізичної або юридичної особи.

За зобов’язанням із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії спрямовані на рятування здоров’я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі.

Відповідно до ст.1161 ЦК України, шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

Зобовязання з рятування здоровя та життя фізична особа – таке недоговірне зобовязання, яке виникає із односторонньої правомірної дії рятувальника, спрямованої на відвернення реальної загрози здоровю та життю іншої особи, і полягає у відшкодуванні державою у повному обсязі шкоди, зазнаної рятувальником.

Умови виникнення зобовязання:

1) існування реальної загрози для життя та здоровя фізична особа;

2) відсутність у рятувальника відповідних повноважень вчиняти рятувальні дії стосовно інших осіб;

3) спрямованість дій на рятування здоровя та життя іншої фізична особа;

4) наявність шкоди у рятувальника;

5) причинний звязок між діями, спрямованими на рятування і шкодою.

95. Відповідальність за заподіяння шкоди: поняття і характеристика деліктних зобов'язань.

За зобов’язанням із відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов’язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування завданої шкоди в повному обсязі.

Зобов’язання із відшкодування шкоди завдячують своїм походженням римській юриспруденції, тому їх традиційно прийнято називати деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду – деліктною.

Суб’єктами деліктного зобов’язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового зобов’язання, є боржник і кредитор. Боржником є особа, яка зобов’язана відшкодувати завдану шкоду (або заподіювач шкоди), а кредитором – потерпілий.

Об’єктом деліктного зобов’язання є дії божника по відшкодуванню завданої шкоди у повному розмірі.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише при наявності підстав до яких законодавець в ст.1166 ЦК України відносить:

а) наявність шкоди;

б) протиправну поведінку заподіювача шкоди;

в) причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача;

г) вину.

За загальним правилом ч.1 ст.1166 ЦК України шкода підлягає відшкодуванню: а) в повному обсязі, тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності); б) особою, яка безпосередньо завдала шкоду

В ч.1 ст.1166 ЦК України міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов’язкову підставу деліктної відповідальності.

Так, окрім традиційних форм дії та бездіяльності, в деліктних зобов’язаннях протиправна поведінка може існувати і у вигляді рішення відповідного органу влади. Окрім цього, в деліктних зобов’язаннях відповідальність наступає також і за окремі правомірні діяння. До випадків правомірного завдання шкоди законодавець відносить:

1) виконання фізичною особою своїх обов’язків;

2) здійснення фізичною особою права на самозахист;

3) прийняття закону про припинення права власності на певне майно;

4) у стані крайньої необхідності;

5) при згоді потерпілого, але при умові дотримання правових норм.

Обов’язковою підставою деліктної відповідальності є, також, причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою. У деяких випадках він носить складний характер, наприклад, у разі завдання каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я фізичній особі необхідно встановити причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою і каліцтвом, а також між каліцтвом і втратою професійної чи загальної працездатності (ст.1195 ЦК України).

Суб`єктивною підставою деліктної відповідальності є вина. Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України характерними ознаками вини у цивільному праві є: а) вина заподіювача шкоди припускається, тобто обов’язок доведення відсутності вини заподіювача покладається на нього самого; до цього часу він вважається винним; б) обсяг відшкодування не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма. Особливістю деліктних зобов’язань також є і можливість у випадках передбачених законом, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану шкоду й незалежно від вини її заподіювача, наприклад, якщо шкоду завдано джерелом підвищеної відповідальності (ст.1187 ЦК України).

96. Компенсація моральної шкоди: поняття, підстави, спосіб і розмір компенсації.

Підставою виникнення зобов’язань з відшкодування моральної шкоди є такий юридичний факт як завдання моральної шкоди.

Для фізичної особи моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, ділової репутації.

Для юридичної особи – лише у приниженні її ділової репутації.

Під моральної шкодою для фізичної особи розуміється наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій, що досягло певного психологічного стану – фізичних чи душевних страждань.

Моральна шкода повинна відшкодовуватися кожному, кому вона дійсно завдана.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

97. Відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями органа дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Порівняно із загальними умовами настання деліктної відповідальності даний вид має цілу низку специфічних ознак. Насамперед, суб'єктом заподіювачем шкоди є правоохоронні та судові органи, до яких чинний ЦК України відносить:

1) органи дізнання,

2) органи попереднього (досудового) слідства,

3) органи прокуратури,

4) органи суду, тобто органи, на які покладено здійснення функцій правосуддя.

Від імені вказаних органів безпосередньо діють їх посадові і службові особи. Проте, як і в попередньому делікті, особа заподіювача шкоди відмежовується від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди, оскільки посадові та службові особи правоохоронних та судових органів, діяннями яких безпосередньо завдається шкода, вчиняють їх не лише від імені зазначених органів, але й від імені держави. І саме тому відповідальність за завдану ними шкоду несе держава Україна.

Певною специфікою наділене протиправне діяння, яким може бути завдана шкода у даному делікті. Дане протиправне діяння, що передбачене умовою настання відповідальності включає в себе виключний перелік протиправних діянь. Зокрема, до них відносять:

• незаконне засудження;

• незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

• незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

• незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

• незаконного затримання;

• незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Суттєвою специфікою даного делікту є те, що шкода, яка завдається фізичним та юридичним особам за даним деліктом відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Завдана ними шкода відшкодовується державою Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, в тому числі грошових коштів, які належать їй на праві власності.