79. Визначення страхування. Види та форми страхування.

Страхование - это вид гражданско-правовых отношений относительно защиты имущественных интересов граждан и юридического лица в случае наступления определенных событий(страховых случаев), определенных договором страхования или действующим законодательством, за счет денежных фондов, которые формируются путем уплаты гражданами и юридическое лицо страховых платежей и доходов от размещения средств этих фондов.

Формы: добровольное и обязательное.

Добровольное – это страхование, которое осуществляется на основе договора между страхователем и страховщиком. Общие условия и порядок осуществления добровольного страхования определяются правилами страхования, которые устанавливаются страховщиком самостоятельно в соответствии с требованиями этого закона. Обязательное – форма страхования, которая осуществляется на основе действующего законодательства о обязательном порядке, независимо от желаний граждан.

Виды:

1) имущественное страхование – объектом являются материальные ценности;

2) социальное страхование – уровень благосостояния граждан;

3) личное страхование – жизнь, работоспособность и здоровье граждан;

4) страхование ответственности;

5) страхование предпринимательских рисков – объект неполучение прибыли или наступление убытков.

80. Договір страхування: поняття, елементи, суб'єкти, зміст, особливості.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України).

Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний (набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором) та відплатний.

Форма договору: обов’язкова письмова шляхом складання одного документа, що підписується сторонами або виданням страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Сторонами договору є страховик (лише юридична особа) і страхувальник. Страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи (застрахованої особи).

Істотними умовами договору є: а) предмет, б) страховий випадок, в) розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), г) розмір страхового платежу, д) строки сплати страхового платежу, е) строк та є) інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Предметом договору можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Страховий випадок - це передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій третій особі.

Страхова сума - встановлена законодавством чи договором майнового страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно до умов страхування зобов'язана виплатити відшкодування при настанні страхового випадку.

Страховий платіж (внесок, премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов'язкового страхування.

Строк дії договору встановлюється за згодою сторін, при цьому даний договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Законодавець встановлює можливість та порядок страхування ризиків, тобто співстрахування та перестрахування.

З метою захисту страховика за майновим страхуванням діє правило, закріплене в ст.993 ЦК України, про перехід до страховика права страхувальника про відшкодування збитків – суброгація.

Виконання зобов’язання за особистим страхуванням полягає у здійсненні страховиком обумовленої договором страхової виплати, яка здійснюється незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Договір страхування припиняється за таких підстав:

1. за згодою сторін;

2. закінчення строку дії;

3. виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

4. несплата страхувальником страхових платежів протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, якщо інше не встановлено договором;

5. ліквідація страхувальника - юридичної особи або смерть страхувальника – фізичної особи чи втрата ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законодавством України;

6. ліквідація страховика у порядку, встановленому законодавством України;

7. прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

8. наявність інших випадків, передбачених законодавством України.

Договір може бути достроково припинений на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Законодавець встановлює наслідки відмови сторін від договору страхування.

Договір страхування визнається недійсним судом у випадках, встановлених ЦК України, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

81. Договір доручення: поняття, елементи, суб'єкти, зміст, особливості.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК України).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Однак договором або законом може бути передбачено виконання дій повіреним безоплатно.

Сторонами договору виступають повірений - особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, та довіритель - особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Ними можуть бути як дієздатні фізичні особи, так і юридичні особи (наприклад, посередницькі організації, юридичні консультації, банки, товарні біржі тощо).

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного (укладення правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). При цьому такі дії повинні бути правомірними, конкретними та здійсненими. Однак повірена особа виконує і фактичні дії – пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо, які підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому вони не мають самостійного значення. Вимога особистого виконання доручення стосується лише юридичних дій повіреного.

У договорі може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя, а також територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У даному випадку строк доручення та територія є істотними умовами.

У договорі може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. Якщо вона не визначена, то виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені й за рахунок довірителя. Повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами. Проте представництво ширше договірного представництва, так як підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір. Отже, договір доручення це одна з можливих підстав виникнення правовідносин по представництву. Повірений діє на підставі доручення.

Форма договору: застосовуються загальні положення про форму правочину.

На підставі договору доручення довіритель зобов’язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій і тим самим легалізує повіреного як свого представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення.

Змістом договору доручення є права та обов’язки сторін.