11. Своєрідність реалізму Флобера. «Пані Боварі» як найяскравіше втілення реалізму у світовій літературі.

Теми «Пані Б»: втрачені ілюзії, жінка-дон Кіхот. Критики одностайно визнають роман Г.Флобера “Пані Боварі” шедевром, одним з найвищих досягнень літератури ХІХ ст. Персонажі й середовище в творі ще прозаїчніші, ніж навіть у Стендаля і Бальзака. Твір цілком виправдовує свою другу назву - “Провінційні звичаї”. Перед читачем проходить низка докладних і вірогідних картин повсякденного життя Нормандії наприкінці 40-х рр. ХІХ ст. Ми маємо в романі повний набір типів, характерних для того часу і місця: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власниця сільського готелю, священик, сусідський землевласник, фермер тощо. Історія кохання та розчарування Емми Боварі може бути взірцем “нецікавого сюжету”: в романі не відбувається ніяких яскравих подій, усе буденне й звичне (“Я малюю сірим по сірому”, - висловився про свій твір письменник). Розвиток почуттів Емми та інших персонажів, вплив на них оточення й середовища письменник вивчає із сумлінністю вченого-природознавця. Докладно розробляє романіст місце дії: ми неначе власними очима бачимо сільські краєвиди й руанські вулиці, інтерєри аптеки, будинків, готелю. Відомо, що Флобер спеціально читав медичні праці, в яких описується отруєння, перед тим як створити відповідну сцену в творі (частина ІІІ, розд. VІІІ). Проте навряд чи цей детальний опис провінційної рутини сам по собі міг перетворити цей роман на одну з “вічних книг”. Причина невмирущої слави твору в іншому: Флобер із небаченою глибиною та драматизмом розкрив той конфлікт між мрією й реальністю, з яким рано чи пізно доводиться зіткнутись усім людям. “Антиромантизм” Флобера в романі. Ілюзії та реальність, ідеалізм та тверезість постійно боролися в душі Флобера, який намагався виховувати власний дух у суворій дисципліні. На сторінках роману “Пані Боварі” можна знайти чимало підтверджень цього висновку. Мабуть, найкраще флоберівський “антиромантизм” втілюється в епізоді на сільськогосподарській виставці, коли Родольф спокушає Емму Боварі й освідчується їй в коханні. Коханці розмовляють про сердечні справи під час проголошення доповідей про успіхи в аграрному секторі. Флобер навмисно обирає таку ситуацію – нудні й переобтяжені прозаїчними подробицями виступи чиновників і фермерів, їхні лицемірні захоплені промови становлять контрастне тло тому псевдоромантичному маскараду, який розігрує перед Еммою Родольф. Композиція “Пані Боварі” геніально проста: роман розподіляється на три частини. Кожна частина описує історію загибелі однієї з трьох великих ілюзій Емми (три ілюзії - три частини - три кола пекла): частина І - дитячі роки героїні, виховання в монастирі, шлюб з Шарлем і розчарування в подружньому житті; частина ІІ - ідеальна закоханість в Леона, кохання до Родольфа, зрада коханця; частина ІІІ - кохання до Леона, борги, самогубство. Від кола до кола почуття відрази зростає як у пані Боварі, так і в читача. Складається враження, що скільки б не було таких історій, вони завжди закінчуватимуться однаково: крахом сподівань і подальшим розчаруванням.