35. Принципи спадковості та соціального детермінізму в романі е. Золя «Кар’єра Ругонів».

Відповідно до теорії натуралізму автор вивчає характер персонажів у щільному зв’язку з тим середовищем, яке їх формує. В романі Е. Золя «Кар’єра Ругонів» таким детермінуючим чинником постає Плассан. У перших же рядках, які характеризують його географічне положення, з’являється визначальна риса духовного образу містечка, – закритість. З погляду організації шляхів сполучення, це тупик. Дух модернізації обійшов Плассан, і тому в ньому панує святенницька атмосфера. Місто, в якому проживає близько десяти тисяч жителів, розділене видимими й невидимими стінами. Автор послідовно розвиває цей мотив. Класові розбіжності чітко зафіксовані на міському плані – три квартали відповідають трьом головним соціальним класам: є квартал шляхти, яка заховалася за мурами особняків, старий квартал, де мешкають робітники, ремісники й дрібні крамарі, і новий квартал, у якому оселилася буржуазія. Вулиці, що розділяють різні райони Плассана, нагадують кордони між державами. Кожна з соціальних груп відчужена від решти й існує за своїми правилами, неприйнятними для інших верств. Лише раз на тиждень жителі трьох кварталів мають змогу побачити один одного: після церкви вони прогулюються проспектом Совер, але навіть тоді утворюють три окремих потоки.

У Плассані немає ні промисловості, ні торгівлі. Робітники становлять лише п’яту частину населення, тобто містечко загалом потопає у неробстві. Фортечний вал, що оточує містечко, символічно підкреслює його відрізаність від широкого світу. Плассан – це точка зупинення життя, зона, віддалена від центрів комунікації. Остання обставина відіграє вирішальну роль у махінаціях Ругонів. Автор порівнює місто з «побожним буржуа, який відправляється спати і, прочитавши молитви, з насолодою завалюється на ліжко, не переживаючи за свій сундук, впевнений, що ніхто не потурбує його сон».

Характери Ругонів та інших персонажів роману значною мірою визначені просторовою організацією Плассана. Їх вирізняє закритість, ворожість до незвичного, до всього, що перевищує силу їхнього розуміння. На кожну подію різні соціальні групи реагують по-своєму, відповідно до тих правил, які встановлено в їхній частині міста. Нарешті, амбіції П’єра Ругона та його дружини Фелісіте мають однозначний просторовий вимір. Подружжю не вистачає коштів, щоб оселитися у новому кварталі, і тому вони вимушені жити на вулиці Банн, на самому кордоні між районом буржуазії і районом простих людей. Перетнути вулицю й потрапити до міста багатіїв становить їхню найдорожчу мрію.

Крім соціальної, в романі Е. Золя розглядається біологічна детермінованість людської поведінки. Точніше сказати, один тип детермінованості накладається на другий. Вплив спадковості на долю персонажів автор відслідковує на прикладі Аделаїди Фук та її нащадків. Сама вона становить курйозний соціально-фізіологічний тип людини, яка існує в колі огидних і дивовижних обсесивних станів, внаслідок чого її постать робиться надзвичайно мальовничою. Риси, якими автор наділяє жінку, покликані продемонструвати фізіологічну складову людського єства.

Сільвер і Аделаїда становлять один із хрестоматійних прикладів любові між онуком і бабусею.

У домі Аделаїди кожен живе як кому хочеться, що становить ситуацію, сприятливу для розвитку інстинктів її дітей, закладених спадковістю, без жодних обмежень. Темпераменти і риси, характерні для батьків, по-різному проявляються в Антуані, Урсулі та П’єрі. Серед нащадків Ругонів є один, який різко відрізняється від решти патологічних персонажів. Це Паскаль, середній син П’єра і Фелісіте, про якого в романі сказано, що він є типом, що «спростовує закони спадковості». У ньому проявляються «виключно творчі сили природи: лікар за фахом, Паскаль не схожий на Ругонів ні духовно, ні фізично». Його вирізняє класична фізична конституція – він високий на зріст, з сумирними й чіткими рисами обличчя». Його характеризують такі духовні якості, як відвертість, прямота, любов до знання, вміння обмежувати суто тілесні прояви свого єства. Незважаючи на свою повну протилежність батькам і братам, Паскаль продовжує спокійно підтримувати з ними стосунки, не звертаючи увагу на їхні докори, що він живе не так, як їм того хотілось би. Політичні та інші інтриги його не цікавлять, і весь свій час він присвячує науці, живучи самітником і «займаючись виключно вивченням природи».