
- •Естетичні погляди Бодлера та їх утілення в збірці «Квіти зла».
- •«Нова драма» як літературне явище.
- •Світогляд та естетичні погляди Стендаля, їх втілення у його творчості. «Червоне і чорне»: символіка другої назви «Хроніка хіх сторіччя».
- •Творчість г.Ібсена.
- •Реалізм у російській літературі. Новаторство л. Толстого-романіста.
- •Драматургія м.Метерлінка.
- •Проза на межі століть: неоромантизм, імпресіонізм, психологізм, естетизм.
- •Творчість б.Шоу.
- •Втілення світогляду ф. Достоєвського в романі «Злочин і кара».
- •«Квінтесенція ібсенізму» б.Шоу.
- •Своєрідність реалізму Флобера. «Пані Боварі» як найяскравіше втілення реалізму у світовій літературі.
- •«Синестезія» у драматургії кінця хіх ст.
- •Специфіка світогляду Флобера. «Об’єктивізм» Флобера. Культ мистецтва і форми у творчості письменника.
- •Втілення теорії символізму в драматургії кінця хіх ст.
- •Філософсько-естетичні погляди Теккерея. Творчість Теккерея: «Ярмарок суєти» – роман без героя.
- •Парадокс у п’єсах б.Шоу.№8
- •Символізм у творчості Артюра Рембо.
- •Дискусія у п’єсах б.Шоу. №8
- •Натуралізм як результат подальшого розвитку реалістичних принципів. «Експериментальний роман». «Теорія середовища».
- •Драматургія о.Уайльда
- •Роман к. Гамсуна «Пан» як взірець ранньої модерністської прози: неоромантичні, символістські, імпресіоністські тенденції
- •Реалізм в англійській літературі хіх ст.
- •Принципи «теорії драми» д. Б. Шоу. №8
- •Мала та середня проза у світовій літературі хіх століття.
- •Символістська драма м. Метерлінка. № 6
- •Імпресіонізм в американській літературі. Творчість Генрі Джеймса: світоглядні та естетичні засади творчості. Романи у творчості г.Джеймса. №25
- •Значення творчості а. Чехова для реформування мови світової драматургії.
- •Реалізм у французькій літературі хіх ст.
- •Людина-нікчема в драматичній поемі г. Ібсена «Пер Ґюнт».
- •«Романси без слів» як вершина творчості Поля Верлена.
- •Конфлікт свободи та обов’язку в драмі г. Ібсена «Ляльковий дім».
- •Переосмислення античного міфу в п’єсі «Пігмаліон» д.Б. Шоу.
- •Принципи спадковості та соціального детермінізму в романі е. Золя «Кар’єра Ругонів».
- •Гра концептами у п’єсі д.Б. Шоу «Дім, де розбиваються серця».
- •«Людська комедія» о. Де Бальзака, структура, образи, теми, техніка «перехідних персонажів».
- •Концепт щастя у феєрії м. Метерлінка «Синій птах».
- •«Портрет Доріана Грея» о. Уайлда – виклик вікторіанському світогляду.
- •Тема, ідея, гострота конфлікту і художні особливості п’єси а. Чехова «Вишневий сад».
- •Духовна атмосфера та естетичні пошуки «кінця століття». Визначення раннього модернізму.
- •Проблеми життєвої мети і призначення людини в п’єсі а. Чехова «Чайка».
- •Світогляд та естетика Мопассана. Романістика Мопассана, прояв натуралізму в творчості Мопассана.
- •Принципи «статичного театру» та «театру мовчання» у п’єсах м. Метерлінка раннього періоду.
- •Філософсько-естетичні погляди в.Теккерея. Творчість Теккерея: «Ярмарок суєти» – роман без героя. № 15
- •Принципи метаморфози та синестезії у п’єсі м. Метерлінка «Синій птах» № 6, 38
- •Екзистенційна криза та неохристиянські мотиви у творчості ф. Достоєвського.
- •Образи жінок у драматургії г. Ібсена.
- •Творчість п.Меріме, головні риси естетики письменника. Новелістика Меріме.
- •Принципи «теорії драми» д. Б. Шоу. №8
- •Французька література другої половини хіх століття. Загальна характеристика епохи: політичне життя, наукові та мистецькі шукання. Реалізм у французькій літературі. №29.
- •Втілення принципу музичності в драматургії кінця хіх ст.
Людина-нікчема в драматичній поемі г. Ібсена «Пер Ґюнт».
Найвідоміша п’єса Генріка Ібсена – «Пер Гюнт». П’єса про людину порожнечі, про людину без внутрішнього світу. Саме з «Пер Гюнту» починається період «нової драми». Персонажі починають розмовляти прозою. Переживання персонажів стають динамічними, не натягнутими саме за рахунок прозаїчної форми.Повністю змінюється стиль Ібсена, але не ідеї. Піднімаються проблеми індивіда і суспільства. Ібсен наголошує, що його п’ єси в першу чергу філософські, а потім вже соціальні. Чому доля крива? Тому що вона одноока. Й до того ж, завжди ходить по колу.
В пьесе персонажи фольклора представлены уродливыми и злобными существами, крестьяне — жестокими и грубыми людьми. В Норвегии и Дании пьеса была воспринята весьма негативно. Х. Х. Андерсен, к примеру, назвал произведение совершенно бессмысленным.[1]. Со временем, в основном, благодаря образу Сольвейг, началось переосмысление пьесы. Этому в немалой степени способствовала музыка Эдварда Грига, написанная по просьбе Ибсена к постановке «Пера Гюнта», а позже приобретшая мировую известность как самостоятельное музыкальное произведение.
Драматична поема «Пер Гюнт» (1867) — це спроба Ібсена розкрити внутрішній світ сучасника. її головний герой, на відміну від Брандта, — не виняткова особистість, фанатик ідеї, а людина слабовольна, що втрачає свою індивідуальність у вирі життя. Він має риси національного характеру, як вважають самі норвежці. Та й саме ім'я — Пер Гюнт — запозичене Ібсе-ном з норвезької народної казки. Один з літературних критиків писав, що, покидаючи Норвегію, можна не брати з собою нічого, але твір «Пер Гюнт» треба захопити обов'язково. Сам Ібсен зазначав, що «головною дійовою особою є один з народних норвезьких напівміфічних, напівказкових героїв новітнього часу». На початку поеми Пер — легковажний селянський парубок, гульвіса і жартівник, на зразок українського Енея. Наприклад, він забавляється тим, що висаджує свою матір на дах будинку. Зате, на відміну від Брандта, Пер не відмовляє помираючій матері у милосерді, адже любить стареньку, тож повертається, незважаючи на небезпеку, до неї і заспокоює її своїми вигадками, казками. Невдало завершується його спроба викрасти колишню кохану, а тепер чужу наречену Інгрід просто з весілля. За Пером біжить цілий натовп весільних гостей, і хлопець тікає до лісу. Там він потрапляє до потворних тролів — злих духів гір, ворожих людям, — і збирається стати їхнім королем, одружившись на принцесі. Він ладен погодитися, щоб йому причепили хвіст, але не хоче жертвувати своїм оком, щоб бути схожим на справжнього троля і бачити все у спотвореному вигляді. Гасло тролів, яке згоден прийняти Пер, протилежне за змістом гаслу Брандта. Якщо Ібсен устами Брандта казав: «Будь самим собою», — то тролі стверджують: «Будь задоволений самим собою». Кредо гірських духів — це відмова від особистості, від індивідуальності. Втікаючи від тролів, Пер Гюнт зустрічає фантастичну істоту, сліпу на одне око, — Великого Кривого, який радить парубкові «залишатись завжди осторонь». Довго Пер Гюнт мандрує світами. На відміну від свого фольклорного прототипу, Пер Гюнт завжди переможений, він не протистоїть злу, скоряється життєвими обставинам. В Америці він стає работорговцем, заробляє і втрачає гроші; в божевільні його проголошують царем. Пограбований кілька разів, старий і немічний, повертається він на батьківщину. Драматург подає алегоричні образи, що символізують втрату індивідуальності Пера, його духовну смерть. Під ногами у героя — сухе листя, що уособлює його думки, яких він так ніколи й не додумав до кінця. В повітрі линуть пісні, які він не доспівав у своїй душі. Краплини роси — то його непролиті сльози, які не розтопили егоїзму героя. Пер зустрічає Ґудзикаря, який збирає у ложку душі втрачених в духовному й суспільному розумінні людей. Переплавивши кілька таких душ, він відливає одну справжню особистість. Але Пер Гюнт з цим присудом не згоден. Ґудзикар пропонує йому знайти принаймні одного свідка, який би підтвердив, що Пер Гюнт був особистістю й щось вартісне в житті зробив. Усі свідки спростовують твердження Пера, що він жив гідно, був самим собою. Лише його колишня кохана Сольвейг, яка постаріла і осліпла, багато років чекаючи на Пера у лісовій хатинці, змогла подарувати йому спасіння. Адже в її серці Пер Гюнт залишився особистістю. Образ Сольвейг символізує вірність і кохання, уособлює милосердного Бога, що подає надію вмираючим (у п'єсі «Брандт»), рятує духовно спустошених (як це сталося з Гюнтом).
Хоч у поемі діють численні фантастичні герої, твір є узагальненням не тільки життя норвезького народу, а й життя взагалі, у філософському розумінні. Це — шлях людини від юності до смерті, шлях зради самого себе як особистості. Герой мріє про прекрасне — і здійснює безчесні вчинки, любить — і продає свою любов, шукає сенсу життя — і присвячує власне існування меті збагачення будь-якою ціною. Саме це робить драматичну поему філософською.