30.Основні цілі та передумови збільшення статутного капіталу підприємств.

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства зводяться до такого: -збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами. Таким чином підвищується кредитоспроможність суб’єкта господарювання та його фінансова незалежність; -мобілізація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, планів санації, модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва; -поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення статутного капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;-акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у т. ч. з метою посилення впливу на дані підприємства, їх поглинання чи придбання їх потужностей.Серед інших причин збільшення статутного капіталу слід виокремити зменшення ринкової ціни акцій. Високий курс має недолік. Ефекту зниження курсу можна досягти і без збільшення номінального капіталу. Це можна зробити зменшенням номінальної вартості акцій з одночасним збільшенням їх кількості.

Ще однією причиною збільшення статутного капіталу може бути збільшення бази для нарахування дивідендів з метою проведення політики стабільних дивідендів з одночасним збільшенням абсолютної суми дивідендних виплат. (Висока ставка дивідендів свідчить про ризиковість підприємства.)

Збільшення статутного капіталу підприємств може відбуватися за рахунок зовнішніх фінансових джерел (внески учасників і засновників) та в результаті зміни структури власного капіталу у напрямі збільшення номінального капіталу. В останньому випадку збільшення відбувається за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного чи додаткового капіталу.

Важливе значення у разі збільшення статутного капіталу має врегулювання механізму використання переважних прав власників на участь у збільшенні капіталу та встановлення курсу емісії корпоративних прав. Вирішальною при цьому є форма організації бізнесу. Залежно від типу підприємства застосовуються ті чи інші методи та нормативне регулювання порядку збільшення статутного капіталу. Форма організації та величина підприємства визначають його можливості доступу до фондового ринку. Механізм фінансування суб’єктів господарювання, які мають доступ до організованого ринку капіталів (крупні АТ), суттєво відрізняється від тих, які такого доступу не мають (ТОВ, ЗАТ, приватні підприємства). Враховуючи ту обставину, що більшість підприємств організовані у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, порядок збільшення статутного капіталу ми розглядатимемо саме на прикладі цих організаційно-правових форм ведення господарської діяльності.

31.Особливості фінансової діяльності командитних і повних товариств

Товариство командитне – модифікована форма повного товариства. Командитним визнається товариство, у якому поряд з учасниками, що здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають по зобов'язаннях товариства своїм майном (повними товаришами), мається один чи трохи учасників, відповідальність яких обмежується їхніми внесками в суспільство. Такі учасники, що ризикують лише в межах свого внеску, є зовнішніми учасниками і називаються коммандистами. Вони не приймають участі в здійсненні товариством підприємницької діяльності.

Головною особливістю командитного товариства є положення повних товаришів, що беруть участь у діяльності товариства. Так, усі повні товариші підписують установчий договір про створення товариства на вірі, керують їм, несуть відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм майном. Вкладники ж не мають права брати участь у керуванні і веденні справ товариства на вірі, заперечувати дії повних товаришів по керуванню. Однак вони несуть обов'язки і мають права, як і повні товариші в командитному товаристві.

Вкладник має право: одержувати частина прибутку товариства; знайомитися з річними звітами і балансами товариства; по закінченні фінансового року вийти з товариства й одержати свій внесок у порядку, передбаченому установчим договором; передати свою частку в складовому чи капіталі її частина іншому чи вкладнику третьому обличчю.

Учасниками товариства на вірі як повних товаришів можуть бути індивідуальні чи підприємці комерційні організації, а як вкладників – громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати вкладниками товариства на вірі. Учасник повного товариства не може повним товаришем у товаристві на вірі, а повний товариш у товаристві на вірі не може бути учасником повного товариства.

Установчим документом товариства на вірі є установчий договір, що підписується всіма повними товаришами. Він повинний містити в собі наступне: умови про розмір і склад складового капіталу товариства; про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків; про сукупний розмір внесків, внесених вкладниками. Крім того, в установчому договорі повинний бути встановлений порядок одержання вкладниками частини прибутку, умови одержання вкладниками свого внеску при виході з товариства, умови розподілу майна між повними товаришами і вкладниками при ліквідації товариства на вірі після задоволення вимоги кредиторів, місце перебування товариства на вірі, фірмове найменування. Фірмове найменування товариства на вірі повинне містити або імена всіх повних товаришів і слова «товариство на вірі» чи «командитне товариство», або ім'я не менш чим одного повного товариша з додаванням слів «і компанія» і слова «командитне товариство» чи «товариство на вірі». Наприклад, назви типу «Джонсон-Джонсон і ДО0», «Іванов, сини і ДО0» і т.п.

Отже, командитне товариство - Це об’єднання двох категорій учасників: повних товаришів (дійсних членів), що несуть необмежену солідарну відповідальність позобов’язаннях товариства й мають виключне право по веденню його справ; * вкладників (командитів), що не несуть відповідальності за боргами товариства, які більші за зроблені ними внески та не можуть брати участь у веденні справ товариства. Командитне товариство створюється та діє тільки на підставі установчого договору (без статуту).

Основне право командитів - одержання прибутку пропорційно своїм внескам у товариство. Цей вид товариства поширення в Україні не одержав.

Повним товариством визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном. Це означає, що якщо приватна особа ввійшла в товариство на правах одного з засновників, то випадку банкрутства в нього буде конфісковане все особисте майно, що виходить за рамки життєво необхідного: картини, меблі, ювелірні вироби і т.д. Учасниками повного товариства можуть бути фізичні особи, зареєстровані як індивідуальних підприємців, чи юридичні особи як комерційні організації.

Договір про їхню спільну діяльність у якій-небудь області вже можна розглядати як утворення такого товариства. Таким чином, установчим документом повного товариства є установчий договір, що повинний бути підписаний всіма учасниками повного товариства. В установчий договір повинні бути включені наступні обов'язкові зведення: порядок спільної діяльності по створенню повного товариства; про розмір, склад, терміни і порядку внесення внесків; найменування повного товариства і місце його перебування. Повне товариство повинне мати фірмове найменування, що містить або імена всіх його учасників і слова «повне товариство», або ім'я одного чи декількох учасників з додаванням слів « і компанія» і слова «повне товариство». Керування повним товариством здійснюється за спільною згодою всіх його учасників; кожен учасник повного товариства має один голос. Але бувають випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників, у такому випадку буде інший порядок визначення кількості голосів його учасників при прийнятті рішень. Кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо установчим договором не встановлено, що всі учасники повного товариства ведуть справи спільно, або ведення справ доручене окремим учасникам. При спільному веденні справ його учасниками для здійснення кожної угоди необхідна згода всіх учасників. Якщо ведення справ повного товариства доручено доручається одному обличчю, то інші учасники для здійснення угоди повинні мати доручення від імені, на которого було покладене ведення справ товариства. Важливою особливістю повного товариства є положення про те, що його учасники несуть відповідальність своїм майном по зобов'язаннях товариства, а учасник повного товариства, що не є його засновником, нарівні з іншими учасниками відповідає по зобов'язаннях, що виникло до його вступу в повне товариство. У теж час учасник, що вибув з повного товариства, відповідає по зобов'язаннях, що виникло до моменту його вибуття, нарівні з учасниками, що залишилися, протягом двох років після його відходу. Припинення діяльності повного товариства може бути здійснене шляхом його чи реорганізації ліквідації відповідно до закону. Повне товариство може функціонувати, якщо в його складі є хоча б два учасники. Якщо ж у складі повного товариства залишається один учасник, то повне товариство повинне бути ліквідоване.

32.Характеристика акцій: сутність, види та форми випуску Акція – це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у Статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві, дає право власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства.

Цілями випуску акцій є: - щойно створені підприємства – забезпечення стартового капіталу, необхідного для початку діяльності; - діючі підприємства – залучення додаткових фінансових ресурсів для фінан- сування поточної діяльності підприємства.

Акції можуть бути іменними і на пред’явника, простими і привілейованими.

Іменна акція – це акція, на бланку якої вказується ім’я її власника. При випуску таких акцій емітент заводить Книгу реєстрації іменних акцій, в яку за- носяться дані про їхніх власників. У цій Книзі, як правило, вказують кількість і номери акцій, що належать конкретному інвестору. Якщо право власності на визна- чену акцію переходить до іншого інвестора, то до Книги реєстрації заносять відпо- відні зміни. Книгу реєстрації може вести сам емітент або ця функція може бути передана відповідним установам – реєстраторам або депозитаріям.

Акція на пред’явника – обертається вільно без спеціальної реєстрації. Емітент, який випустив акції на пред’явника, може не знати в кожний даний момент, хто є акціонером і якою кількістю його акцій володіють окремі інвестори.

Проста акція. Власник такої акції, як правило, має один голос на зборах акціонерів. Доход у вигляді дивідендів за простою акцією виплачується в останню чергу, тобто після виплати дивідендів за привілейованими акціями. Дивіденди, як правило, виплачуються при одержанні емітентом достатньої кількості чистого прибутку, а у випадках одержання незначного прибутку або збиткової діяльності дивіденди за простими акціями, як правило, не виплачуються, тобто виплата диві- дендів за простими акціями не гарантується емітентом.

Привілейована акція – гарантує її власнику фіксований розмір дивідендів, що не залежить від розміру прибутку акціонерного товариства. Привілейовані акції дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на одержання частини майна товариства у разі його ліквідації, а також повернення власнику номінальної вартості акцій за його вимогою. Власники привілейованих акцій не можуть брати участь в управлінні акціо- нерним товариством, якщо інше не передбачено статутом товариства. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% Статутного фонду товариства. Привілейовані акції можуть бути наступних видів: - кумулятивні – не виплачені по них дивіденди накопичуються і виплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів за простими акціями; - некумулятивні – власники втрачають дивіденди за період, в якому не було оголошено про їхню виплату; - привілейовані акції з часткою участі – дають власникам право на одержання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди по простих акціях перевищують цю суму; - конвертовані – можуть бути переведені у визначену кількість простих акцій - привілейовані акції зі ставкою дивідендів, що коригується, – дивіденди за цими акціями не є фіксованими, а коригуються з урахуванням прибутковості інших цінних паперів.

Акція повинна мати такі обов’язкові реквізити:

- фірмове найменування акціонерного товариства;

- точне його місцезнаходження;

- найменування цінного паперу;

- її порядковий номер;

- дату випуску;

- вид акції і її номінальну вартість;

- ім’я власника (для іменної акції);

- розмір Статутного фонду акціонерного товариства;

- кількість випущених акцій;

- термін виплати дивідендів;

- підпис голови правління акціонерного товариства, скріплену печаткою.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, у якому повинні міститися такі дані:

- порядковий номер купону;

- порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди;

- найменування акціонерного товариства;

- рік виплати дивідендів.